Письменниця Лада Лузіна. Розмовляємо про книги, коли всі говорять про загрозу ядерного вибуху
Фото з архіву Лади Лузіної
Десь приблизно у 2009 році мені до рук випадково (хоча у випадковості я не дуже-то й вірю) потрапила книга Лади Лузіної "Київські відьми. Меч та Хрест". Історія, у якій густо переплетена містика, пригоди, історія Києва та детектив, зайшла, як то кажуть, у самісіньке серце. Відтоді я уважно спостерігаю за всіма новинками, що народжувала фантазія та талант письменниці. Ба більше — ми стали добрими друзями (закоханість у Київ об'єднує). Зв'язку не втрачали й під час повномасштабного вторгнення. Навіть, як не дивно, стали частіше бачитись — так би мовити, у перервах між обстрілами. Цього разу зустрілися біля Кобзаря — у Парку ім. Шевченка. І це, скажу я вам, було дивно: всі навколо говорять про ядерний вибух, а ми — про книги.
Ладо, ти щойно повернулася з Польщі, де відбулася презентація одразу двох твоїх книг. Отже, відтепер київські відьми заговорили польською… Як взагалі це все сталося?
Насправді все відбувалося просто: спочатку на мене вийшов літагент, причому не поляк, а німець. Ми давно з ним були знайомі: свого часу він видав у Німеччині "Меч та Хрест". Проте оскільки тоді ми з ним спілкувалися не напряму, а через мого видавця, то далі першої книги справа не пішла. Щось там у них не задалося. А мені від тієї співпраці залишився на пам'ять стосик газетних відгуків на книгу. Звісно ж, німецькою, якої я не знаю. Причому відгуки схвальні, тож я сподіваюся, що мені їх хтось все ж таки колись перекладе. (Сміється.)
Тобто німець тебе не зміг забути…
Схоже на те. Принаймні він сам вийшов на мене вже після повномасштабного вторгнення і запропонував знову попрацювати разом. Оскільки права на "Відьом" до того часу знову належали мені, то я погодилась. І доволі швидко книги ("Меч та Хрест" і "Постріл в Опері") були продані в Польщу — в одне вельми симпатичне краківське видавництво. Перша книга вийшла у жовтні минулого року. І, за словами видавця, як для нового на тамтешньому ринку автора продавалася вона дуже непогано. Друга книга от-от з'явиться у магазинах. Для презентації, на яку я приїжджала, спеціально було надруковано кілька сотень сигнальних екземплярів.
Я правильно зрозумів, що це був фестиваль фантастики, де у тому числі презентували й книги?
Так! Pyrkonie — найбільший фестиваль фантастики Польщі. Уяви собі величезний простір — як усі павільйони на нашому ВДНГ разом узяті. І в кожному щось відбувається: показують вистави, грають в ігри, будують поселення вікінгів… Це цілий світ, наповнений чарівними персонажами всіх часів, усіх казок, містично-фантастичних фільмів та книг. Кого там тільки не було: дракони, відьми, русалки, принци, різноманітні фантастичні тварини, ельфійки, монстри з головами-пилками, янголи…
Люди заздалегідь готувалися до фесту як до свята. І це було дуже класно, адже вони приходять туди, щоб отримати задоволення, відірватися, потусити з тими, хто поділяє їхні смаки та цінності! Що мені сподобалось: коли ти збираєшся їх сфотографувати — ніхто не сприймає це негативно. Навпаки — вони починають тобі позувати, усіляко демонструвати свої круті наряди! Жодних комплексів! І ти розумієш, що всі ці люди прийшли сюди, щоб реалізувати своє право на віру в чаклунство.
Саме там я відчула себе як… письменниця з голлівудського фільму. (Сміється.) Величезна зала з довжелезними чергами читачів, що чекають на твій автограф. Причому в руках вони тримають папірці, де заздалегідь написані їхні імена, — щоб автор правильно все підписав. Гігантський екран, на якому демонструють твій портрет та книги. Просто кайф. А ще мені сподобався тамтешній підхід до справи. Спеціально під книжки були надруковані дуже милі закладки. А тим, хто купував одразу дві книги, видавалася фірмова авторська екоторбинка. Ну краса ж!
Після презентації книг у Польщі ти повернулася до Києва і потрапила на іншу культподію — "Книжковий Арсенал". І, наскільки я зрозумів, була розчарована?
Почну з плюсів. Мені сподобалося цьогорічне нововведення, коли книжки розділили не за видавництвами, а за жанрами. Це дуже зручно. Тобто тобі не треба бігати залами у пошуках альбомів з мистецтва. Бо на відповідних стендах представлено все, що є на цю тему. Тож шукати книги стало набагато зручніше.
З мінусів… Ціни. Вони вищі за ті, що зараз у магазинах чи на сайтах видавництв. Тобто якщо я знаю, що ця книга коштує 350 грн, то навіщо мені за неї сплачувати 500? От я і придбала лише одну книгу. Всі інші тільки погортала і відклала — вирішила, що замовлю їх пізніше.
Крім того, для мене "Арсенал" завжди був таким собі клубом, куди можна прийти, зустріти друзів, знайомих видавців. А сьогодні цей захід перетворився на… велетенський книжковий магазин. Може, це і не погано, але не зовсім моє. А ще мене здивувала тотальна відсутність книг… про Київ. Особисто я знайшла лише одну.
А ти взагалі багато купуєш книг? Коли востаннє це робила — не на "Арсеналі", а у звичайному книжковому?
Так, я багато купую. Здебільшого прикладну літературу: українські народні звичаї, вишивка, художники, історія костюма, наша міфологія, легенди тощо. Все, що може мені знадобитися у роботі. З художньої літератури… З останнього, що я придбала, — перші три книги із циклу "Академія вампірів".
Помітила, що останнім часом здебільшого читаю на дачі (я туди й значну частину своєї бібліотеки перевезла). Там все цьому сприяє: розстеляю у садочку ковдру, кидаю купу подушок і беру штук 5-6 книг — щоб було з чого вибирати. І годинами читаю. Це мій особистий релакс.
Які умови необхідні тобі для того, щоб спокійно працювалося?
Я по-чорному заздрю тим, хто може працювати за будь-яких умов і будь-де. От як Курков, Жадан — вони можуть писати в дорозі, на колінці. Або мій видавець Олександр Красовицький. Він взагалі ніколи на місті не сидить і при цьому багато пише! І коли тільки встигає… Мені ж потрібна закрита кімната і щоб ніхто не турбував.
І як довго зазвичай триває твоє усамітнення?
До пів року. Єдині, хто має карт-бланш відривати мене від роботи, — мій чоловік і моя кицька. Насправді не все так і погано. Коли був ковід, то для багатьох людей це змінило все, для мене — нічого. Працювала за своїм стандартним графіком.
Ти пишеш по ночах?
Ні. По ночах я сплю або допізна дивлюся детективні чи містичні серіали. (Сміється.) Працюю я вдень: з першої години й десь до шостої. Вранішні години — вони теж для праці, але не для творчості, а, скажімо, рутинних робочих справ.
Знаю, що ти вже майже закінчила нову книгу. А ще знаю, що це "майже" в тебе інколи може тривати дуже довго.
Я дійсно закінчила нову книгу з циклу "Київських відьом". Одним із її героїв став художник Казимир Малевич. Зараз вона на фінальній стадії. Перечитую все, перевіряю факти… Насолоджуюсь процесом і нікуди не поспішаю.
