"Відволікати та розважати — це не про нас": керівниця театру "Золоті ворота"
Кадр із вистави "Білка, яка прожила 100 років". Фото надала пресслужба театру "Золоті ворота"
Київський академічний театр "Золоті ворота" завершив свій 43-й театральний сезон 28 травня. Розпочався 4 вересня торік виставою "Дякую" режисерки Андри Каваліаускайте, а закінчився "Украденим щастям" Івана Уривського.
Загалом за дев'ять місяців у стінах театру здійснили 100 показів із близько 15 постановок свого репертуару. А це майже 200 годин театрального дійства, які відвідали близько 3700 глядачів.
Більше подробиць про цей сезон і роботу в умовах повномасштабної війни нам повідала художня керівниця театру "Золоті ворота" Маріанна Розстальна.
Як вплинула на роботу театру та безпосередньо на цей сезон повномасштабна війна?
Як і на будь-яку сферу життя, війна дуже вплинула на роботу театру. Як негативно, так і відкрила позитивні речі.
Тривалий час ми не могли працювати взагалі. І через обмеження роботи культурних установ, і через те, що театр розташований в урядовому кварталі, де й досі багато вулиць перекрито.
У нашому репертуарі близько 30 вистав, проте відновити в цьому сезоні змогли половину з них. Наприклад, спектакль "Miłość/Любов" польського режисера Миколая Миколайчика не відновлюємо через те, що актор Володимир Ковбель, як і деякі інші наші співробітники, боронить нас у лавах Збройних Сил України.
Проте маємо круту команду. Ми завжди були дуже дружні, а війна показала, що в будь-яких обставинах можемо працювати як єдиний організм, на повну потужність.
Також ми мали можливість більше розповідати про український театр у Європі. Наші вистави "Каліки" та "ІНШІ" брали участь у фестивалях у Німеччині та Литві, а відеоверсію постановки "Отелло/Україна/Facebook" побачили глядачі Італії. Цікавість до українського театру за кордоном не припиняється.
Чи вдалося реалізувати все заплановане?
Ми завжди плануємо завчасно і наперед, тож і цей сезон ми планували давно. На тлі всіх обставин, враховуючи початок повномасштабної війни і зменшення нашої команди, втілити вдалося максимально все.
Я задоволена сезоном, нашою роботою та результатами. Маємо вже плани на наступний сезон, що також обов'язково втілимо, а може, зробимо навіть більше.
Чи відбулись якісь зміни у вашій команді протягом сезону?
Звичайно, частина людей залишила команду за тих чи інших обставин, але багато людей приєдналося. Колектив поповнився професіоналами, які гармонійно влились у команду.
Також у цьому сезоні я стала художньою керівницею театру. Для мене це важлива подія, великий виклик і відповідальність, яку я ризикнула взяти на себе лише завдяки колективу і колишній керівниці Ксенії Ромашенко. Її підтримка, поради і участь у житті театру цінні для нас усіх і для мене особливо.
Опишіть свою основну аудиторію. Хто відвідувачі вашого театру та як ви з ними комунікуєте?
Наша аудиторія — люди з прогресивними поглядами, сучасні у своєму мисленні та світосприйнятті. Такі речі не вимірюються віком чи статтю.
Маємо потужне ком'юніті в наших соцмережах, проте завжди радо відповідаємо і на телефонні дзвінки.
Як змінилися запити глядачів за останній рік?
Запити глядачів зараз дуже різняться. Аудиторія розділилася на тих, хто взагалі заперечує розваги чи якийсь легкий жанр, якого у нас майже немає. Інші, навпаки, хочуть у театрі відволікатися і дивитися щось легке й розважальне.
Ми прагнемо бути на часі й говорити про те, що зараз відбувається з нами та хвилює людей. Відволікати та розважати — це не про нас.
Що варто знати про виставу "Білка, яка прожила 100 років", що представляє ваш театр у лонглісті цьогорічного всеукраїнського театрального фестивалю-премії "ГРА"?
Акторка моновистави "Білка, яка прожила 100 років" Віталіна Біблів — на мою думку, одна з найкращих в Україні та Європі, враховуючи кількість європейських проєктів, в яких вона взяла участь.
А сам спектакль — це робота крутого українського режисера Стаса Жиркова про героїню, яка все 20 століття вчилася любити й відпускати тих, кого полюбила, вчилася приймати себе та оточення.
Під час перегляду навіть не помітите, що це моновистава, бо Віталіна Біблів — одна з небагатьох акторок, яка може самостійно тримати залу протягом півтори години.
Розкажіть про ваші прем'єри останнього року.
Ми продовжили наш досвід роботи з європейськими режисерами. Тож 43-й театральний сезон у вересні відкрили прем'єрою оди коханню "Дякую" Андри Каваліaускайте.
Дякуємо колишній художній керівниці театру Ксенії Ромашенко за те, що вона посприяла цій співпраці. А також Андрі — вона проявила неабияку сміливість у перші місяці повномасштабної війни й приїхала з Литви в Україну. Її батьки навіть не знали про це, дізналися, коли вона вже повернулась. І тоді ми почали писати, хто режисер, бо до цього не мали можливості сказати, хто ставить виставу. "Дякую" вчить цінувати одне одного, дякувати та відчувати це крихке життя.
Ще одна прем'єра — казка для дорослих в епоху постправди "Крихітка Цахес" Анни Турло. Вистава створена за підтримки гранту Президента України для молодих митців, який ми змогли отримати восени. Постановка про те, як захиститись від "чарів", бачити правду і доносити її до інших, випрацьовувати імунітет до омани. На мою думку, її актуальність, особливо в умовах сьогодення, очевидна.
Яка з ваших вистав була найпопулярнішою впродовж сезону?
Найпопулярніші вистави у нас дві — "Білка, яка прожила 100 років" та "Королева краси" за п'єсою Мартіна Макдони. Останню вісім років тому поставив у нашому театрі відомий український режисер Максим Голенко, і вона весь цей час збирає регулярні аншлаги. У головних ролях — неперевершені Олександр Ярема та Катерина Вишнева.
З Максимом Голенком ми нині готуємо нову постановку, яку глядачі можуть побачити на відкритті наступного сезону вже в серпні.
Чому завершували сезон саме "Украденим щастям"?
2016 року цю пластичну драму про любовний трикутник поставив Іван Уривський. Це одна з найвідоміших п'єс українського класика Івана Франка, яка і в наш час не втратила своєї актуальності. Але саме нею закривати сезон ми не планували. Тут немає якогось задуму.
Складання репертуару багато в чому залежить від зайнятості акторів на зйомках та в інших проєктах, і так вийшло, що постановка потрапила саме на цю дату. Зазвичай ми закриваємо і відкриваємо сезони нашими прем'єрними виставами. Але, як бачите, буває по-різному.
Які головні виклики нині стоять перед театром? Які ваші найближчі плани на наступний сезон?
Найголовніший наш виклик та мета — прискорювати українську перемогу. Театр також робить вагомий внесок у це, і ми не збираємося зупинятись. Будемо продовжувати діалог із глядачем на теми сьогодення, нашого сучасного життя, порушувати гостросоціальні питання.
У середині серпня театр розпочне новий сезон виставою "Кортес" Максима Голенка. А загалом ми плануємо показати щонайменше три прем'єри.
Яка місія театру в умовах війни?
Нині, на мою думку, для всіх стало очевидним, що роль культури у світосприйнятті та самоусвідомленні українців посідає значуще місце. На жаль, ми не відчуваємо достойної державної підтримки і розуміння того, що і театр зокрема відіграє велику роль в інформаційній війні. Тож йому варто більше приділяти уваги в розрізі становлення сучасної держави.
Особливо важливий міжнародний культурний обмін. Маємо розповідати поза межами України про наші події та країну загалом. Нині театри змушені робити це своїми силами, яких, на жаль, не завжди вистачає.
Єдиний зараз голос українського театру, який не просто говорить, а кричить про Україну, про українців, про нашу війну і наш біль, — це Стас Жирков. Багато хто намагається називати його вже не українським, але це його робить ще більше саме таким. Усупереч усьому він сам робить у європейських країнах те, що мав би робити кожен притомний митець зараз на культурному фронті.
