Засновниця фонду "Твоя Опора" Валерія Татарчук: "У центрі всіх рішень для нас завжди є дитина"

Фото: фонд "Твоя Опора"

У міському парку Бучі 28 вересня відбувся благодійний забіг Kind Hearts Run від фонду "Твоя опора" до Всесвітнього дня серця. Під час події вдалося зібрати 4,8 мільйона гривень на придбання мобільного рентгенапарата для дитячої реанімації ДУ "Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України". 

Засновниця БФ "Твоя Опора" Валерія Татарчук в інтерв'ю для "ТиКиїв" розповіла про місію та історію створення фонду, підтримку дітей із вродженими вадами серця, а також про благодійний забіг і особливості благодійності в Україні.

Про фонд та благодійний забіг 

Обладнання вже придбали та передали медзакладу, де воно необхідне для порятунку маленьких пацієнтів. Загалом у забігу взяли участь понад 500 гостей, з яких майже 300 вийшли на різні дистанції.

Щороку в Україні народжується близько 3,5 тисяч дітей із вродженими вадами серця. За вчасного діагностування та проведення операції 99% із них виживають і надалі живуть повноцінним, здоровим життям.

Валеріє, ви заснували фонд "Твоя Опора" ще у 2014 році. Що саме передувало початку роботи? 

У 2014 році у своїй стрічці Facebook я побачила проєкт, який називався "Немає навіть імені". Це був збір коштів на придбання шунта для хлопчика з гідроцефалією. Мама залишила його в пологовому будинку і навіть не назвала. Проєкт тому й отримав таку назву.

Мене ця історія дуже вразила, адже на той момент я сама була молодою мамою й розуміла, що для дитини, наче цілий всесвіт зник. Я зробила допис у Facebook зі збором коштів, і буквально за дві години ми зібрали потрібну суму. Дитину швидко прооперували, адже кожна хвилина мала значення.

Після цього я задумалась: з ким буде Ромчик (так його потім назвали медсестри)? Хто доглядатиме за ним у лікарні, хто нагодує, принесе речі? Ми з друзями приїхали до лікарні й побачили його замкненим у палаті — так роблять, коли в дитини немає нікого з рідних, щоб її просто не викрали з медзакладу. Ми почали ним опікуватися.

Згодом у відділенні з'явилися й інші діти. Ромчика перевели до дитячого будинку, і ми почали допомагати вже й цьому закладу. Дуже швидко масштаби допомоги зросли, і я зареєструвала благодійний фонд "Твоя опора", щоб працювати системно.

Уже тоді я розуміла, що хочу залучати до благодійності бізнес і відомих людей. Хоч її часто називають "тихою справою", але якщо про це говорити вголос і показувати результати, долучатиметься більше людей. А це означає — більше дітей отримуватимуть допомогу.

Як змінювалася місія фонду за ці роки й що для вас особисто є найбільшою перемогою?

Наша місія суттєво не змінилася: як допомагали дітям, так і допомагаємо. У центрі всіх рішень для нас завжди є дитина.

Але під час ковіду, а потім і повномасштабного вторгнення, ми усвідомили: не можна допомогти дитині, якщо не підтримуєш її оточення. Інакше ця допомога не завжди буде ефективною. Тоді це стосувалося, зокрема, медичної системи. Під час пандемії багато людей загинули, адже їх не було чим рятувати.

Ми розширили свою діяльність і почали допомагати дорослим лікарням. Формували реанімаційні місця, забезпечували обладнанням, адже розуміли: якщо помирає мама чи тато, є велика ймовірність, що дитина залишиться в інтернаті. Тобто допомога дорослим — це теж допомога дітям. І це відповідає гуманітарним стандартам.

Коли почалося вторгнення, ці реанімаційні ліжка рятували вже поранених. І вони досі працюють.

А як ви відкрили Сімейний центр ментального благополуччя "Твоя опора"?

Центр ментального благополуччя ми відкрили у 2024 році. Але розуміння того, що він потрібен саме тут, у Бучі, в мене з'явилося ще в березні 2022-го. Я сама з Бучі й добре бачила, що пережили мої сусіди, знайомі, друзі під час окупації. Уже тоді було очевидно: це залишило глибокий, можливо, невиправний слід у їхньому житті.

У 2022 році всі донори були зосереджені на базовій гуманітарній допомозі — харчах, речах першої потреби. А вже у 2023-му нам вдалося залучити партнерів, щоб навесні 2024-го відкрити центр, де підтримку отримують діти та їхні родини. Ми працюємо з усіма категоріями, які постраждали від війни: від дітей, у яких загинули батьки на фронті, до тих, хто пережив окупацію. Але навіть ті діти, які не були в окупації, сьогодні живуть під постійними обстрілами. Вони нажахані, у них зростає тривожність, і вони також потребують допомоги.

Більша частина відвідувачів центру — це внутрішньо переміщені особи, які й досі приїжджають із півдня та сходу України. Люди продовжують оселятися в Бучі, і для багатьох із них наш центр стає першим місцем, де вони отримують психологічну підтримку.

Розкажіть про свою команду. Як ви можете її описати?

У нас невелика команда — лише вісім людей. Але це дуже сильна команда, бо кожен має потужні компетенції.

За свій 11-річний досвід я переконалася: для того, щоб реалізовувати великі добрі справи й масштабні проєкти, зовсім не обов'язково мати 50 людей у штаті. Ба більше, велика команда вимагає надзвичайно потужних менеджерських навичок, щоб ефективно нею керувати.

Моя команда — це ті люди, які стоять за моєю спиною й насправді є моєю опорою. Бо можна придумати ідею, знайти партнерів чи донорів, але без тих, хто буде реалізовувати все на практиці та звітувати за результати, жоден проєкт не відбудеться.

Тому я сприймаю свою команду ключовим елементом роботи фонду. Якщо навіть мене не стане, я впевнена — вони зможуть працювати далі й без мене.

"Твоя Опора" є членом Всесвітньої федерації серця. Що це дає українській благодійності та вашим підопічним?

Ми — єдина організація, яка представляє Україну у Всесвітній федерації серця, що входить до структури ВООЗ. Ми стали її членами, щоб поширювати знання про серцево-судинні захворювання та вроджені вади серця у дітей. Для нас наш флагманський проєкт "Велике маленьке серце" — стратегічний і найважливіший.

За роки його існування ми врятували вже понад 936 дітей, яким зробили операції коштом донорів "Твоєї опори". Загалом на це витрачено більше ніж 50 мільйонів гривень. Але мова не тільки про операції: ми забезпечуємо обладнання для реанімаційних відділень і операційних найбільших інститутів серцево-судинної хірургії в Україні.

До початку проєкту у 2015–2016 роках про масштаби цієї проблеми знали одиниці. Вроджені вади серця — надзвичайно поширені, але водночас 99% із них успішно оперуються в Україні. Це означає, що дитині можна "полагодити" серце й подарувати повноцінне життя. У нас є приклади, коли діти після операцій ставали спортсменами, чемпіонами — вони справжні борці й перемагають у кожному аспекті життя.

Для нас дуже важлива інформаційна робота. Щороку на День серця ми проводимо кампанії, щоб донести просте повідомлення: дитину з вадою серця можна врятувати. На жаль, і сьогодні багатьох жінок відмовляють від того, щоб народжувати, якщо ще під час вагітності виявили ваду серця у дитини. Це велика помилка, адже є сучасні медзаклади та спеціалісти, які можуть допомогти. Ми пояснюємо, що потрібно консультуватися в лікарнях третього рівня, щоб і мама, і дитина отримали потрібну допомогу з перших хвилин життя.

Ми також наголошуємо, що серцево-судинні хвороби — причина смерті кожної другої людини у світі та в Україні. У дорослих вони здебільшого з'являються через спосіб життя, але дитина отримує свою ваду при народженні. Це велика несправедливість, і саме тому ми боремося за кожне маленьке серце.

Операція коштує від 100 до 200 тисяч гривень, іноді й більше. Це величезний тягар для сім'ї, і саме тут фонд бере на себе витрати: медикаменти, витратні матеріали, обладнання. Ми не платимо лікарям гонорари — ми забезпечуємо всім, що потрібно для проведення операції й реабілітації.

Наша інформаційна робота має дві мети: по-перше, донести до батьків, що врятувати дитину можна; по-друге, зібрати донати, щоб урятованих дітей стало ще більше. Сьогодні ми вже наближаємося до тисячі врятованих життів — і це найбільша наша гордість.

Як виникла ідея організувати спортивний забіг напередодні Всесвітнього дня серця?

Ідея виникла з профілактики. Ми думали, як зробити так, щоб дорослі могли долучитися до Всесвітнього дня серця не просто символічно, а з користю для здоров'я. Біг — один із найефективніших методів профілактики серцево-судинних захворювань, тож саме він став основою нашого заходу.

На мою думку, це дуже влучний формат, який підкреслює важливість цього дня. У всьому світі люди не лише вдягають червоне чи проводять флешмоби, а й виходять на забіги. І Україна тут — не виняток.

У яких благодійних проєктах сьогодні люди мають найбільшу потребу?

Ми завжди відштовхуємося від потреб. Безумовно, на першому місці — підтримка армії.

А якщо говорити про цивільне населення, то це насамперед здоров'я та психосоціальна підтримка. Сьогодні навіть діти, які не жили на прифронтових територіях, не були в окупації й не бачили війну близько, все одно переживають підвищену тривожність. Це відбувається через необмежений доступ до інформаційного поля, де щодня з'являються погані новини, фото обстрілів тощо. Такий потік негативу дуже впливає на дитячу психіку.

Зокрема, діти у стані тривоги не можуть нормально навчатися. А коли навчання відбувається в підвалах чи з постійними перервами на повітряні тривоги, це ще більше погіршує їхній психологічний стан. Тому психологічна підтримка є ключовою. А звідси логічно випливає і важливість освіти. Дуже потрібні проєкти, які підтримують дітей у навчанні та розвитку їхніх талантів. Особливо підлітків, адже це найскладніша категорія бенефіціарів. З дітьми працювати легше — вони довіряють і цікавляться всім, дорослі можуть усвідомлено попросити допомогу. А підлітки часто залишаються між цими категоріями, і саме вони сьогодні страждають чи не найбільше.

Окрема тема — медицина. Вона завжди буде в пріоритеті, бо потребує значних ресурсів. Ми закуповуємо обладнання для реанімацій та операційних залів, і це дуже дорого. До того ж ворог цілеспрямовано нищить лікарні, тож навантаження на ті, що залишилися, лише зростає. Це замкнене коло, яке постійно потребує нашої уваги.

Як, на вашу думку, війна впливає на благодійність в Україні?

По-перше, війна дала нові можливості. Багато донорів, які раніше й не знали про існування України або просто не звертали на неї уваги, тепер прийшли й хочуть допомагати — і це добре.

Війна посилила сектор благодійності у фінансовій частині та професійно зростила його, оскільки організації отримують новий досвід, часто у надзвичайно складних умовах. З'явилися й абсолютно нові виклики. Наприклад, гуманітарні проєкти, яких раніше в Україні фактично не було. І це трохи інше, ніж класична благодійність.

Важливо розрізняти: благодійна допомога — це та, що зібрана в Україні та для України. Гуманітарна — це та, що надходить з-за кордону й перетинає кордон, щоб потрапити сюди. І, звісно, обсяг такої допомоги зараз значно зріс.

Разом із цим виникли нові операційні процеси, яких фонди раніше просто не мали. Тому, на мою думку, війна і виростила, і посилила благодійний сектор, але водночас поставила перед ним абсолютно нові виклики, з якими також потрібно вчитися працювати.

За ці роки повномасштабної війни чи була якась історія, яка особисто вас найбільше зворушила?

Наші історії завжди стосуються життя дітей і людей загалом — і для мене цінність життя для всіх однакова.

Якщо говорити у контексті Дня серця, то минулого року ми проводили захід в одному з торговельних центрів і зробили фотозону. Я стояла біля неї, щоб діти до початку заходу нічого не розібрали. І підійшла сім'я з двома хлопчиками, які фотографувалися, а мама сказала: "О, Іване, дивися, це фонд, який тебе врятував".

Виявилося, що це дитина, яка була однією з перших прооперованих у межах нашого проєкту. Ця історія мене дуже вразила, бо я зазвичай не бачу дітей після операцій, не ходжу по реанімаціях. Про багатьох я просто не знаю — і це не заважає мені працювати, бо я розумію, що ми їх рятуємо щодня. Але тут я побачила результат прямо через роки. Іванові зараз десять, у нього є брат, він ходить до школи, в родини все добре.

Мама розповідала, що це була екстрена вада серця, вона важко народжувала, дитина теж була в реанімації. Лікарі сказали, що операція термінова, а грошей і матеріалів не було. Ми закуповували медикаменти та витратні матеріали, і лікар повідомив маму, що операцію можна робити. Вона сказала: "Я ніколи не забуду цю хвилину, коли я просто була в розпачі й розуміла, що моя дитина в будь-яку хвилину може померти. І тут прийшов лікар і повідомив, що все буде добре, що малого забирають на операцію".

Коли я побачила його зараз — здорового, дорослого хлопчика, який ходить до школи, бачу, що все добре, — це результат роботи моєї команди та наших донорів. Не завжди це можна виміряти цифрами, кількістю зборів чи проєктів, але саме так виглядає реальний результат.

Ви спілкуєтеся з іноземцями та міжнародними фондами. Яке зараз ставлення до України та чи змінювалося воно?  

Я не можу сказати, що донори втомилися від України. Я так не думаю. Але потрібно розуміти, що не існує невичерпних ресурсів. Дійсно, зараз допомога з-за кордону трохи зменшилася.

В цілому у світі благодійна підтримка зменшилася і на інші проєкти, інші країни. Війна йде не лише в нас, і донори допомагають не тільки Україні. У них просто немає безмежних можливостей акумулювати кошти.

Тому я вдячна всім, хто долучався, долучається і буде долучатися до цієї допомоги. У нас і зараз є закордонні донори — і компанії, і приватні підприємці, які постійно підтримують наш фонд та інші благодійні організації. Це треба цінувати.

Також важливо говорити про нашу війну, про те, яка допомога необхідна і куди її спрямувати. І не забувати дякувати донорам за результати, яких вдалося досягти — це теж стимулює допомагати більше.

Я впевнена, що допомога триватиме, але все залежить від контексту й ситуації сьогодні. Вона не є невичерпною — комусь у світі вона потрібна не менше, ніж нам.

Яку суму вдалося зібрати та чи вистачає її для закупівлі обладнання?

Нам вдалося зібрати понад 4,8 млн гривень. Обладнання вже придбали та передали до Інституту Амосова.

Як, на вашу думку, можна залучати ще більше українців до благодійності — не лише грошима, а й діями?

Коли ми говоримо про залучення людей до благодійності, важливо показувати, що допомагати можна просто, у звичайному житті. Наприклад, благодійні акції в супермаркетах — це гарний спосіб нагадати, що добрі справи не завжди потребують зусиль чи великих коштів. Ти можеш просто купити наліпку в Novus чи обрати товар, частина вартості якого йде на допомогу, — і вже долучаєшся.

Так само це можуть бути благодійні заходи, концерти чи фестивалі, де люди одночасно гарно проводять час і роблять добру справу.

Бо благодійність — це не лише про біль і горе. Це про звичку допомагати іншим, аби благодійність ставала частиною життя, а не включенням чи подвигом. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter