Зірка серіалу "Тиха Нава" Сергій Кисіль: "Відчуваю себе заручником своїх негативних персонажів"
Сергій Кисіль. Фото: пресслужба каналу СТБ
Актор Сергій Кисіль відомий за фільмом "БожеВільні", серіалами "Жіночий лікар", "Просто Надія" і, звісно, за гучним детективом "Тиха Нава", де він зіграв роль мера. А днями в ефір телеканалу СТБ вийшов другий сезон серіалу "Просто Надія", у якому ми знову зустрічаємо героя Сергія Киселя.
Ми поговорили з актором про його останні роботи, шлях до професії, творчі секрети й стосунки з дітьми.
Сергію, зараз всі говорять про вас у зв'язку із серіалом "Тиха Нава". Його успіх якось змінив ваше життя?
Абсолютно ні. Хіба що більше стали впізнавати на вулиці, просити "із мером сфотографуватися". Але я ставлюсь до впізнаваності після будь-якого проєкту як до наслідків того, що я зробив свою роботу якісно.
А історія "Тихої Нави" — це ж не лише про маніяка: це про простих людей, які певною мірою теж є маніяками — там переплетено дуже багато цікавих людських історій.
На вашу роль був кастинг чи її запропонували одразу вам?
Ні, кастинг був. Я взагалі пробувався на трьох персонажів, і зрештою мене вибрали на роль мера, Петра Петровича Фоменка. Кастингували довго, бо головна ідея полягала в тому, щоб люди до кінця не знали, хто вбивця.
А актори на майданчику знали?
Так, ми ж читали сценарій. Репетирували, зустрічалися з режисером, все обговорювали. Це перше власне виробництво для "Київстар ТБ" і перший такий серіал, заснований на реальних подіях, тому вся знімальна група вболівала за цей матеріал.
Але ви розповідали, що у вас було всього п'ять знімальних днів?
Так. Наше кіносеріальне виробництво зараз дуже гарно розвивається, але є велика проблема — досить швидкий ритм знімань. І, порівняно з європейським, американським кіносеріальним ринком, дуже маленькі бюджети. Не можна сьогодні порівнювати наше виробництво з європейським і американським, бо до прикладу, один епізод серіалу The Last of Us знімається від 15 до 20 змін. У нас за дуже хороших розкладів чотирисерійний серіал знімається за 15-18 змін.
Там, де знімають бійки, зґвалтування, екшн, у нас просто немає часу для акторського дубля. Наприклад, у "Тихій Наві" всі сцени в кабінеті мера ми мали відзняти за одну зміну.
Ви за таких обставин якось готуєтесь до знімань вдома?
Звичайно. По-перше, текст треба знати до початку знімального процесу. В "Тихій Наві" в нас з Анастасією Пустовіт було дуже багато складних сцен — зґвалтування, секс, насилля — як фізичне, так і моральне. Тому я зателефонував Насті: "Насте, в нас перший знімальний день і повністю у квартирі Кіри. Там в обох такий спектр емоцій! Зустріньмося й хоча б подумаймо, поговорімо, що будемо робити".
І Настя була шокована: "Ти перший партнер за все моє життя, з ким ми зустрілися і попрацювали до зйомок".
Звісно, іноді в акторів є можливість зустрітися з режисером, почитати сценарій, почути його бачення — але дуже рідко. Бо деякі актори просять за репетиції гроші. Я цього не розумію — для мене це частина роботи. Тому я завжди знайду час зустрітися, поспілкуватись, щоб потім глядачу було приємно дивиться на те, що відбувається на екрані.
А як ви самі як глядач сприйняли цей серіал? Як взагалі реагуєте на себе на екрані?
Завжди ставлюсь до себе дуже скептично, я — перфекціоніст-самоїд.
Але моє правило на знімальному майданчику — повністю довіряти режисеру. І я ніколи не дивлюся плейбек (відзнятий матеріал на моніторі камери — прим.): як на мене, це дуже небезпечно. Бо ми завжди собі не подобаємося. І почнеться: "А давайте ще дубль, і ще, і ще" — і ти станеш або "плюсувати", або щось награвати.
Сам серіал мені сподобався. Звичайно, є дуже багато нюансів, про які можна говорити. Але, як на мою думку, ми зробили дуже потужне кіно.
Професійний негідник
Ще один ваш новий проєкт — другий сезон серіалу "Просто Надія", який днями стартував на каналі СТБ. Як це — повертатися до історії, свого персонажа за деякий час?
Ну, є ж певні акторські напрацювання. Перший сезон "Просто Надії" був першим в Україні багатосерійним серіалом, знятим після початку повномасштабного вторгнення. Ми знімали його в березні 2023-го — ви ж розумієте, що на той час протягом року роботи в нашій сфері не було взагалі. І тут — 24-серійка.
Звичайно, ми всі були голодні до роботи. Але в перші знімальні дні ми з іншими акторами не могли зрозуміти, куди встати, в яку камеру дивитися… І перші три-чотири дні просто ходили, як дикі собаки, знову звикаючи до знімального процесу. Бо акторство — це постійне тренування, постійна робота, особливо в кадрі.
Перший сезон "Просто Надії" дуже зайшов глядачам — рейтинги були величезні!
Новий сезон ми почали знімати за рік після першого, і все сталося якось дуже легко, бо була та сама команда.
У вашому персонажі в цьому сезоні відбулись якісь зміни?
Мій персонаж, чоловік Надії Юра, повертається попри те, що дружина його вигнала. Ну, така людина — завжди знайде якийсь хід, щоб нагадати про себе.
Йому погано — він знову йде до Надюші: "Допоможи, будь ласка". І він любить її, любить своїх дітей, але по суті він гнилий. Завжди шукає, де йому краще, де вигода, де гроші — такий слимак. Є ж такі люди серед нас.
Мені було дуже прикольно працювати над цим образом, бо я загалом дуже люблю антагоністів. Цікаво знаходити: "А чому ж він отак вчиняє в тій чи іншій ситуації?" Це завжди робота на подолання самого себе.
Те, що майже всі ваші персонажі — гади, для вас як для актора певний комплімент?
Останнім часом мені це починає не подобатись. Ми от нещодавно знімали серіал "Екстрена допомога" для ICTV2, і режисер каже: "Та тобі треба в комедії працювати!". І це була перша людина, яка мені це сказала, бо я вже просто відчуваю себе заручником своїх негативних персонажів.
Здебільшого в нас усе відбувається так: сьогодні кастинг, за тиждень починаємо знімання — можливо, знову ж таки через брак часу, через небажання пробувати щось інше. Кисіль класно зіграв негідника — значить, ще одного негідника класно зробить.
2023 року ми знімали проєкт "Ловець снів", і я дуже вдячний його шоуранерці Лені Канішевській за те, що дала мені можливість зіграти абсолютно іншого персонажа — людину, яка допомагає знайти вихід із тієї чи іншої ситуації.
Він був настільки неоднозначний, настільки крутий — я просто купався в цій ролі, насолоджувався тим, що нарешті граю не якогось маніяка, вбивцю чи аб'юзера.
І зараз мені вже хочеться щось більшого. Звичайно, я не зіграю Супермена — в мене ж негативна харизма на обличчі. Але є, до прикладу, Бетмен, який зі своєю негативною харизмою рятує світ.
І я завжди вдячний кастинг-директорам, продюсерам, режисерам, які вірять у те, що я можу зіграти когось цікавішого за чергового негідника.
Вже можу сказати, що я затверджений на головну роль в новому проєкті, і мій персонаж позитивний.
А можете собі дозволити відмовитись від ролі?
І можу відмовитись, і відмовляюсь, якщо мені не подобається сценарій чи персонаж.
З початку повномасштабного вторгнення в мене було дуже багато пропозицій грати колаборантів, ФСБшників — я відмовився від усіх. Не зіграв жодного орка тощо. Бо актор — це адвокат своєї ролі. Ти завжди маєш виправдати для себе ту чи іншу дію свого персонажа. А виправдати для себе вчинки нашого "братнього" народу я не можу.
А ще я відмовлявся грати у військовій формі. Бо дуже багато акторів перебувають на бойових позиціях, але знаходять можливість приїжджати й зніматися в серіалах і кіно. А я не був у зоні бойових дій, тому не можу дозволити собі в кадрі бути у військовій формі.
Не стояти на місці
Ваш шлях до акторства був, скажімо так, нетрадиційний: дві не пов'язані з мистецтвом освіти, потім співоча діяльність, потім робота ведучим, і тільки після цього — навчання в Українській кіношколі й перші роботи в кіно. Актори, які пройшли свій академічний шлях на сцену, не дорікали вам цим?
Я такого ставлення не відчував, але вважаю, що актор — це професія, якої не можна просто навчитися і потім стояти на місці. Актор має щодня працювати над собою.
І за десять років після закінчення кіношколи я не зупинився: пішов на театральні курси, потім у театр-студію, працював із прекрасною актрисою Лесею Островською — в нас протягом чотирьох років були постійні тренажі.
Навіть зараз у мене є коуч — моя подруга з Канади. Ми з нею постійно займаємось, готуємось до ролей. Бо вважаю, що, яким би крутим не був актор, погляд зі сторони завжди має сенс. Навіть Ді Капріо, Де Ніро, Аль Пачіно завжди працюють із коучами, які допомагають знайти характер персонажа, жест, ту чи іншу емоцію. Якщо стояти на місці, нічого не буде.
Один мій товариш, який закінчив кіношколу разом зі мною, потім сів і чекав, коли йому зателефонує Спілберг. А той чомусь не зателефонував.
Потрібно постійно самовдосконалюватись, робити портфоліо, писати монологи, вірші, йти грати в театрі.
Мене взяли в театр-студію й одразу дали головну роль у тригодинній виставі. І це був жах! Ми годинами виточували цю роль, робили тренажі, прогони — до прем'єри в нас було по два-три прогони на день. І це дуже круто, бо це практика.
Тому, якщо на якихось курсах обіцяють за два-три тижні зробити з вас актора, — тікайте звідти. Акторство — це тренінг, муштра, заняття. Я десятий рік поспіль щодня роблю артикуляційну гімнастику, щоби тримати у формі мовний апарат.
Навчаюся постійно! От навіть зараз, за десять років роботи, знімаюся разом із Віктором Петровичем Ждановим і слідкую за кожним його подихом, кожним його поглядом: а як він робить це, а як це?
Можливо, це і зіграло мені в плюс.
А чи є тоді сенс у збереженні академічної системи навчання акторів?
Є. Бо ти не можеш за пів року — рік навчитися того, чого люди вчаться п'ять років щодня. І коли потім випускники таких курсів стають у кадрі разом із професіоналом, професіонал просто не знає, що з ним робити: немає коннекту, немає енергії… Це велика проблема насправді.
Я ж зрештою теж закінчив Карпенка-Карого — пішов на режисуру драми, це була третя моя вища освіта. І коли писав диплом, визначив для себе термін "ілюзія існування в професії".
От людина випускається навіть з Карпенка-Карого, йде в театр пробуватись — не беруть, іде в інший — не беруть. "Ну, піду, познімаюся в серіалі", — думає людина. Знявся в епізоді, його "вбили" десь — і він вже називає себе актором. І стоїть на місці.
У нас велика проблема з акторами масових сцен: вони вчора сиділи в шоу Суханова, а сьогодні приходять на майданчики з тими ж емоціями й грають так само.
В Голлівуді ти маєш пройти тримісячну студію підготовки до знімального процесу, і тоді зможеш претендувати на місце в масовці, бо є Гільдія акторів.
А у нас в одному серіалі головні герої грають на першому плані, а ззаду актор масовки чухає дупу чи колупається в носі. А режисер через брак часу зупинитися й перезняти не може — ну, хай вже стоїть і колупається.
І це все впливає на загальну якість продукту. Тому наш театральний інститут потрібен, слід його тільки реформувати.
"Акторство? Та ніколи!"
Спів, з якого ви починали на сцені, зараз є у вашому житті? Хоч іноді десь співаєте?
Ні, взагалі. Не хочеться. Гітару не брав до рук від початку війни — навіть бажання немає. Можливо, спів пішов від мене назавжди, бо 20 років тому це було якесь юнацьке бажання сцени. Я завжди жив сценою — ще зі школи. Мене навіть навколо Університету ім. Карпенка-Карого водило пів життя. А я казав: "Акторство? Та ні!".
А потім прийшов час — я ще і в оркестрі працював ведучим, і хотів вдосконалюватись, тому шукав акторські курси, щоби попрацювати над голосом, рухом. Знайшов курс Максима Михаліченка — і мене затягнуло і розвернуло в інший бік. Я проходив ще й телевізійні курси, мені пророкували кар'єру телеведучого.
В певний момент я опинився на роздоріжжі, не розуміючи, ким хочу бути — ведучим чи актором. І в мене… не стало роботи взагалі. Тоді я поговорив з дружиною, потім взяв листочок і написав декілька разів: "ведучий", "актор", "ведучий", "актор"…
Написав переваги й мінуси кожної професії та зрозумів: "Тільки акторство!". І з того моменту вже майже десять років не було жодного дзвінка про проведення того чи іншого заходу.
Це та історія, що не я обрав професію, а професія обрала мене. Хоча в мене дві вищі освіти, крім режисури драми. Перша — "обслуговування комп'ютерних інтелектуальних систем та мереж". Мені зазвичай кажуть: "О, так ти айтівець!". Я відповідаю: "Нічого, що я закінчив навчання 2003 року, і ми вчилися за книжками 1960-х років?". Я взагалі не знаю, з якого боку підійти до техніки.
Друга моя професія — "менеджмент зовнішньої економічної діяльності". Всі кажуть: "О, так це ж митниця!". Тобто куди батьки могли влаштувати на навчання, там і навчався.
А доля мені, напевно, написала зовсім інше. Тому до співів я, можливо, колись повернусь, але поки що ні.
На майбутнє вже думаю, можливо, зняти щось як режисер або спродюсувати. Але поки я ще не награвся.
Ваші сини ще не проявляють тягу до акторства?
Один раз син мені сказав: "Я хочу бути актором". Я кажу: "А чому?" — "Ну, годують вас смачно" — а я іноді приношу додому те, чим нас годують на майданчику. "І щоби приходити додому так пізно, як ти". А потім додав: "Я хочу бути актором, щоб мої діти зустрічали мене з роботи так само, як ми тебе зустрічаємо".
Насправді я даю дітям вибір і зараз за ними спостерігаю: до чого їх тягне, що їм більше подобається? У старшого більш математичний розум, а музикального слуху немає.
Середній почує пісню і за тиждень чистенько її проспіває. Він дуже музикальний, дуже рухливий. Вони обидва ходять на спортивну акробатику, бо це фізична підготовка і здоров'я.
Але якщо хтось із них захоче стати актором, то вони в мене будуть бідні (сміється)! Батько в них дуже вибагливий! Вони дуже страждатимуть і сильно працюватимуть, щоб як мінімум бути кращими за мене.
Донька — це інші відчуття для чоловіка?
Ооо, зві-існо! Це просто… розвал кабіни (сміється)! Я дуже люблю своїх хлопців, але доця просто перевернула мій світ. Вона настільки татова!
Коли вона з мамою, в неї все добре. Щойно з'являюся я, вона одразу на все скаржиться, починає плакати, в неї все погано в цім житті… І зв'язок "тато-донька" зовсім інший, ніж "тато-сини". Це зовсім інша енергія. Це настільки кайфово… Я навіть не знаю, як передати словами. Просто інша планета!
Чого вам зараз хочеться — у творчому житті, просто в житті?
Я хочу на море. Поїхати з дітьми і просто відпочити, перемикнутися. Звісно, хочу, щоб закінчилась війна і ми могли проживати своє найкраще життя — бо його не відкладеш на потім.
У творчому житті в мене все йде за планом. Звичайно, завжди хочеться більшого. Але ще декілька років тому — особливо коли я ще не грав у театрі "Золоті ворота", — коли завершувався проєкт, я дуже тривожився, переживав, що більше нічого не буде.
А от останнім часом кажу собі: "Буде. Тобі дали можливість попрацювати. Ти попрацював, мало бачив родину, мало спілкувався з дітьми. А тепер відпочинь, вдосконалюй себе. І все обов'язково буде".
Хотілося б спробувати себе на європейському ринку — я ж 2022 року знімався в Італії. Періодично оновлюю анкети на європейських сайтах, бо хочеться вже трошки більшого. Але для всього свій час.
