Київські меценати: легенда бізнесу та благодійності Ізраїль Бродський
Колаж: "ТиКиїв"
Бродські — це знаменита династія меценатів та підприємців Києва XIX сторіччя. Їхнє прізвище носить вулиця в районі Казенних дач, а зведені ними будівлі й досі є гордістю столиці. Засновником династії Бродських був Ізраїль Маркович. Ним "ТиКиїв" разом із Dovgiy Family Office і відкриває цикл про київських меценатів, які найщедріше інвестували в розвиток міста й достаток киян.
Dovgiy Family Office — українська інвестиційна компанія, що розвиває проєкт "Маленькі історії великого Києва". Його місія — формувати усвідомлену любов до культурної й архітектурної спадщини міста заради її збереження для майбутніх поколінь.
Внук рабина, син комерсанта
Бродський — це прізвище українських євреїв, чий рід походить із міста Броди (нині Львівщина). Вони почали там селитися ще в XIII сторіччі, коли англійський король Едуард I Довгоногий вигнав євреїв зі своєї країни під страхом смертної кари. У XVI сторіччі утворилася Єврейська громада Бродів. А до 1820-х років євреїв у місті стало настільки багато (88%), що чиновники прозвали Броди "Галицьким Єрусалимом"!
Саме в Бродах оселився перший відомий предок Ізраїля Марковича, на прізвище Твіас-Шор. Ця династія завжди славилася рабинами й авторами релігійно-філософських трактатів. Таким був і дід Ізраїля, Сендер Шор. А ось Ізраїлів батько, Меїр (Марк) Шор, стопами сім'ї не пішов, а натомість подався в комерцію.
У пошуках кращої долі Марк переїздить до міста Златополя Київської губернії та одружується з Міріам Ітель, дочкою місцевого багача. На згадку про "малу батьківщину" чоловік бере прізвище Бродський, хоча не викреслює й Шор.
Виходить, підприємницький хист Ізраїль перейняв у тата, а людяність та побожність — у дідуся. Це комбо й допомогло йому стати найуспішнішим серед своїх братів — Йосифа, Соломона, Ісаака й Авраама. Своїм майбутнім достатком він щедро ділився з тими, кому в житті пощастило менше. А згодом допоміг сформувати в Києві цілу моду на меценатство серед успішного бізнесу. Втім, на чому саме Ізраїль Маркович розбагатів?
Шлях до капіталу
Після смерті батька Ізраїль Маркович отримав у спадок 40 тисяч рублів. Авантюрний молодик здогадався, що стрімко розбагатіти можна на виробництві цукру. Так Ізраїль почав орендувати бурякоцукровий завод. Утім, через брак досвіду його бізнес прогорів, ще й забрав із собою значну частину спадку.
Ізраїль не здався та вирішив з'ясувати, які помилки згубили його першу справу. Юнак потоваришував із графом Олексієм Бобринським — онуком імператриці Катерини II та цукровим промисловцем. На заводах Бобринського Ізраїль ледве не ночував: спостерігав за роботою ремісників й агрономів, завалював графа запитаннями та мотав на вус підприємницькі лайфхаки.
У 1846 році 23-річний Ізраїль знову наважився на ризик. Він придбав занепалий завод у селі Лебедин поблизу Златополя, що виробляв цукор-пісок. Бізнес-партнером парубка став поміщик Петро Лопухін із відомого княжого роду.
Позаяк рафінад (спресований у кубики цукор) був значно прибутковішим за цукор-пісок, компаньйони запустили на заводі саме рафінадне виробництво. І не прогадали: бізнес виявився настільки успішним, що Лебединський цукровий завод збільшив обсяги виробництва з 10 тисяч пудів до 1 мільйона пудів рафінаду на рік!
Бродський та Лопухін співпрацювали вісім років. А в 1854 році цукровий бізнес перейшов у повну власність Ізраїля. На своє дітище чоловік грошей не шкодував: часто ремонтував завод і закупав для нього дороге закордонне обладнання. Та й працювати у Бродського було престижно: робітники отримували добрі зарплати, пільги на купівлю житла та подарунки до релігійних свят.
Удача — це від Бога. А гроші? Гроші — у Бродських! — влучно зауважив сучасник Ізраїля Марковича, україно-єврейський письменник Шолом-Алейхем.
А ось серед конкурентів майже ніхто так не піклувався про підлеглих (так званих "чорноробів"), як Ізраїль Маркович. На заводах менш соціально відповідальних підприємців робітники мусили працювати по 11-12 годин на день, не мали ані доплат за перепрацювання, ані лікарняних.
Зрештою 1873 року Ізраїль Бродський заснував власну цукрову імперію — Олександрівське товариство цукрових заводів. То був найбільший бурякоцукровий трест у російській імперії: він налічував 13 заводів загальною вартістю в 9 мільйонів рублів. Під крилом Ізраїля працювали 10 тисяч людей, а виробництво покривало 15-25% рафінаду держави.
До підкорення Києва Ізраїль Маркович устиг ще пожити в Одесі. У 1860 році він переїхав туди з дружиною Хаєю, чотирма синами й трьома доньками. На місці підприємець побудував Одеський цукровий завод. Там перероблювали цукор-пісок, привезений із підприємств Київської, Волинської та Подільської губерній. А готовий товар переправляли морем до Криму, Кавказу й Прибалтики.
Вторговані кошти Ізраїль спрямовував на благодійність. Зокрема заснував у Златополі притулок для літніх людей та пожертвував йому свій маєток у Бобринецькому повіті завширшки у півтори тисячі десятин землі.
Свою батьківщину — містечко Златопіль — він осипав благодіяннями. Там усі громадські благодійні установи були забезпечені на віки вічні відповідними капіталами та доходами, — так писала про Ізраїля Марковича газета "Київське слово".
Київське меценатство
У грудні 1865 року Ізраїль Бродський подає прохання зарахувати його з одеських купців у київські. А рік по тому його династія переїжджає до Києва.
У ті часи місто перебувало під гнітом російської імперії, яка проводила жорстоку русифікацію українців та євреїв. Москва не бажала інвестувати в Київ, натомість віддавала перевагу російським містам. Як сніжний ком, навалювалися й інші проблеми — зубожіння, малограмотність (навіщо імперії освічені кияни?), злочинність, класова нерівність, хворобливість киян через брак лікарень, алкоголізм (навіть дитячий) тощо.
Долю Києва вирішили виправити місцеві підприємці. Бізнес-еліта почала фінансово, морально й етично вкладатися в розвиток міста так, що перевершила благодійну діяльність графів та князів майже всіх великих міст імперії. Одним із найбільших меценатів і був мільйонер Ізраїль Бродський.
Я даю не тому, що мені хочеться давати, а тому, що я розумію, що треба й необхідно давати, — казав він.
На Подолі Ізраїль Маркович купує Київський паровий млин — найбільше борошномельне підприємство у тогочасному Києві, засноване купцем курляндського походження Андрієм-Ансом Глезером. На честь нового власника містяни прозвали підприємство "млином Бродського".
- ДЕ? Триповерхова будівля млина розташовувалася на розі Ігорівської та Набережно-Хрещатицької вулиць. Поряд із нею були всі необхідні споруди: відділення для парової машини, кузня, колодязь тощо.
Згодом Ізраїль Маркович передасть керування млином своєму синові Лазарю, і той суттєво розширить батьківський бізнес...
Доклався Ізраїль Бродський і до медичної царини. 1861 року імператор Олександр II дав дозвіл на заснування в Києві лікарні для незаможних євреїв. Перший такий медзаклад відкрили рік по тому на Подолі в урочищі Гончарі-Кожум'яки. Ось тільки приміщення для нього доводилось орендувати, а ліжок для пацієнтів було явно замало — лише 20. Отож Ізраїль Маркович вирішив внести свою лепту.
У 1883 році меценат пожертвував 150 тисяч рублів на купівлю землі площею в три десятини, зведення адміністративної будівлі та чотирьох лікарняних корпусів у Лук'янівському районі. За два роки на ці гроші побудували Київську єврейську лікарню на 112 ліжок. Лікували там безоплатно, а препарати відпускали не тільки стаціонарним, але й амбулаторним хворим.
- ДЕ? Лазарет Бродського розташовувався на вулиці Багговутівській, 1. Нині його знають як Київську обласну клінічну лікарню. А вулиці повернули її історичну назву Загорівська — на честь урочища Загорівщина.
А ще 40 тисяч рублів Ізраїль Бродський виділив на будівництво, оснащення та утримання ремісничого училища для дітей із бідних сімей. На кошти мецената сотні нужденних дітей могли навчатись у дорогих приватних майстрів.
Бродський допомагав не лише єврейській громаді. Він щороку виділяв сотні тисяч рублів багатьом християнським товариствам та організаціям, членом яких подекуди був і сам.
Заслуги Ізраїля Марковича перед Києвом принесли йому звання комерції радника, а також пошану серед сучасників навіть після смерті мецената у 1888 році. Заснувати ще одне ремісниче училище та єврейський цвинтар він так і не встиг...
Це був дуже поважний на вигляд старий, що нагадував зовні біблійного патріарха. Він був надзвичайно багатим. Мені доводилося з ним неодноразово розмовляти, вести ділові розмови, і завжди він справляв на мене враження людини неймовірно розумної, але майже зовсім неосвіченої, — відгукувався про Ізраїля Бродського політик Сергій Вітте.
Імперія взагалі не уславлювала внеску Бродського. Це й не дивно: в часи останнього російського імператора Ніколая ІІ антисемітизм був державною політикою, а чорносотенні організації (юдофоби і словом, і агресивним ділом) отримували кошти з державного бюджету.
Справедливість почали відновлювати вже за часів незалежності України. 2022 року київська влада перейменувала Смоленську вулицю в Солом'янському районі на вулицю Сім'ї Бродських. А нині відродити традицію відповідального київського бізнесу — того, що вважає за необхідне інвестувати в успіх усього міста, — намагаються й провідні компанії, як-от Dovgiy Family Office.
Приклад заможного Ізраїля Марковича доводить, що почесну згадку в історії гарантує ведення бізнесу, що вкладається в місто та його жителів. А головне, цей підхід дає змогу майбутнім поколінням отримати розвиненішу культурну спадщину й заможніше життя. Саме такі бізнес-традиції час повернути Києву.
ПАРТНЕРСЬКИЙ ПРОЄКТ
Висловлюємо подяку історикині Тетяні Водотиці за надані джерела, факти й цитати щодо Ізраїля Бродського та становища Києва в другій половині XIX сторіччя.
Читай також: Яким був Київ 100 років тому?
