Київ 80 років тому: архівні фото відновлення Хрещатика в 1944-му
Хрещатик 1940-х років. Фото: i.ua
Друга світова війна стала для Києва чи не найбільшим випробуванням. Нове життя в українську столицю вдихнув 1944-й. Розповідаємо, як 80 років тому відновлювали Хрещатик та які знакові установи з'явилися тоді в місті.
6 листопада 1943 року радянські війська визволили Київ від німецьких загарбників. На той момент більшість будівель міста була зруйнована, інфраструктура — пошкоджена або знищена, а чимало культурних пам'яток — утрачені. Окремі локації (Хрещатик, ДніпроГЕС, Київський вокзал, мости через Дніпро) підірвали самі ж радянці у спробах ускладнити подальше використання міста німцями.
Станом на 1 січня 1944 року в Києві проживали 250 тисяч людей. Місто нарешті оговталося після руйнувань Другої світової війни. Отож розпочалася його масштабна відбудова.
Саме в 1944 році були засновані відомі київські установи:
- Київський автомобільно-дорожній інститут (КАДІ) — нині Національний транспортний університет (НТУ);
- Головна астрономічна обсерваторія АН УРСР — нині Головна астрономічна обсерваторія НАН України.
Київська "толока"
Відновлення Києва розпочали з прибирання головної вулиці міста. 25 лютого 1944 року Раднарком УРСР ухвалив постанову про організацію робіт із розчищення завалів Хрещатика. Їх проведення курувала спеціально створена будівельна організація "Хрещатикбуд". Вулицю треба було капітально очистити від руїн, битої цегли, щебеню й понівеченого металу.
Гаслом тодішніх містян стали фрази: "Ми відбудуємо тебе, рідний Київ!" та "Відбудуємо тебе, золотоверхий Київ!"
Звертання "Києве" в них пропущене неспроста: кличний відмінок у радянських правописах позначали як необов'язковий, щоби штучно наблизити українську мову до російської. Відновив його вже Новий варіант правопису, затверджений 14 листопада 1989 року, а опублікований рік по тому.
Позаяк війна ще тривала, робочих рук катастрофічно бракувало. Як і техніки: мали кияни хіба один екскаватор, кілька транспортерів, вагонетки для підвезення уламків до тимчасово прокладеної трамвайної лінії та сотню коней. З інструментів — лопати, кирки, кувалди й тачки. Отож майже все довелося розбирати вручну. А биту цеглу потрібно було на додачу ще й відсортувати.
В результаті розбирання руїн у районі Хрещатика цілої цегли зібралося близько 300 тисяч м3, половинок — 400 тис. м3, щебеню — 200, будівельних вантажів — 300 тис. тонн, — вказувалося в тогочасних документах.
Задля прискорення робіт кияни працювали у дві зміни — до і після робочого дня. Щодня на Хрещатику залучали 7-8 тисяч осіб, а в літні місяці кількість робітників сягала 15 тисяч! Зі своїми інструментами приходили мешканці Києва та передмістя — робітники, службовці, студенти, школярі, домогосподарки та пенсіонери. А ще на розбір руїн скерували 4,5 тисячі німецьких військовополонених.
На толоці можна було побачити видатних українських митців:
- поетів Павла Тичину, Максима Рильського, Андрія Малишка та Володимира Сосюру;
- композиторів Льва Ревуцького та Бориса Лятошинського;
- акторів Амвросія Бучму та Гната Юру, Мар'яна Крушельницького та Наталію Ужвій.
Початкове розбирання завалів на Хрещатику завершилося до кінця липня 1944 року, а в серпні під вулицею почали прокладати новий підземний колектор завдовжки 1350 метрів. Там звели докупи всі лінії інженерних комунікацій — теплотрасу, кабелі електропостачання, зв'язку та водопровід.
Знайдені на руїнах книжки люди приносили до шкіл та книгозбірень. 1944 року на вулиці Артема, 18, заснували державну масову бібліотеку імені Лесі Українки. А 25 лютого 1971 року, в день 100-річчя від дня народження Лесі Українки, бібліотека урочисто відкрилася у приміщенні по вулиці Кониського, 83-85. Там вона працює й донині.
Відбудова Хрещатика
Конкурс на проєкт відновлення головної вулиці Києва оголосили 22 червня 1944 року. Її планували забудувати адміністративними будівлями, а також хотіли звести тут театр і кілька готелів.
Фактично конкурс мав відкриту й закриту частини. На відкритій — проєктам присуджували чотири премії:
- перша — 40 тисяч рублів;
- друга — 30 тисяч рублів;
- третя — 20 тисяч рублів;
- четверта — 10 тисяч рублів.
Натомість у закритій частині проєкти забудови пропонували створити відомим радянським архітекторам. І за кожен із них платили вже по 100 тисяч рублів!
До кінця 1944 року було розроблено 22 проєкти відновлення центральної вулиці Києва: 9 робіт — за відкритим конкурсом, 11 — за закритим, а ще 2 подали поза конкурсом. Усі вони були виставлені на суд громадськості в Музеї російського мистецтва.
У другому турі конкурсу взяли участь три групи архітекторів під керівництвом росіянина Олександра Власова та українців — Олексія Тація та Володимира Заболотного. Останнього урядовці розкритикували через використання форм українського необароко, і подальшої участі в конкурсі Заболотний не брав.
У 1948 році радянська влада доручила виконати остаточний проєкт групі Олександра Власова. Але вже рік по тому російського зодчого перевели до Москви на посаду головного архітектора. А посаду головного архітектора Києва обійняв Анатолій Добровольський.
У 1955 році забудова в основних рисах завершилася, і вулиця набула нового вигляду. А "совіти" почали "боротьбу з надмірностями в архітектурі". Наприклад, готовий до монтажу шпиль на будинку навпроти вулиці Леніна зрізали на третину, а вінчання готелю "Москва" довелося зняти. Та головне, що силами небайдужих киян місто на чолі з його центральною вулицею вистояло та дожило до сьогодення.
Читай також: Київ 90 років тому
