Київська адреса: Тарас Шевченко — Кобзар, гульвіса, Дон Жуан

Колаж "ТиКиїв"

210 років тому в селі Моринці (нині Звенигородського району Черкаської області) в родині кріпаків народився хлопчик, якому судилося стати, як визначають дослідники й шкільні підручники, творцем ідентичності українського народу та знаковою постаттю національної пам'яті України. Які були його київські адреси?

Більшість із нас вдовольняється цією інформацією про митця — і багатогранна особистість Тараса Григоровича Шевченка так і залишається десь в сутінках минулого. А тим часом його не агіографічна біографія — це те, що допоможе побачити Великого Кобзаря людиною з плоті й крові, який каравсь, мучився, але йшов, не каючись, власним шляхом.

Якби треба було визначити особистість Тараса Шевченка одним словом, мабуть, найбільш йому пасувало б слово "самотній". Бо все життя він був космічно самотнім. У споминах усі його знайомі відзначали "відстороненість" поета і "небажання розповідати про себе". Яким був Великий Кобзар у житті? Якби ми писали повість про життя Тараса Шевченка, з яких розділів вона б складалася?

Між недобрими людьми

Дитинство Тараса було доволі щасливим, поки не померла мати. Коли батько одружився вдруге, мачуха привела в сім'ю власних дітей, що одразу поділило родину на своїх і чужих. Показовим було відоме рішення батька щодо спадщини: "Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба; з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе".

А справжньої кривди малий Тарас зазнав від мачухи. В їхньому домі ночував перехожий солдат, в якого на ранок пропали три злотих. Мачусі діти показали на Тараса, та віддала його дядькові "на допит". Два дні Тараса пороли різками, аж поки він не зізнався. Але показати, де гроші, не міг, адже (як потім з'ясувалося) вкрав їх мачухи син. З того дня сімейні зв'язки остаточно перервалися, і Тарас пішов торувати собі шлях самостійно.  

Добра пані

Під час перебування козачком в пана Енгельгардта юному Тарасу було непереливки, але він вперто йшов до мети — стати художником. І на цьому шляху йому поталанило зустріти "добру душу" — дружину поміщика Софію Енгельгардт. Ця вільнодумна аристократка безпосередньо впливала на культурний розвиток Шевченка, допомагаючи козачкові вивчати мови, слухати музику й "барские разговоры". Енгельгардти тримали гувернантку-француженку, яка вчила їхніх дітей манерам і мові, пані дозволила інколи давати загальні уроки французької мови й Тарасу Шевченку. Недаремно ж згодом театральний критик Олександр Елькан напише, що Тарас вільно спілкувався французькою.

Можливо, саме Софія Енгельгардт стала для молодого Шевченка тією ідеальною жінкою, яку він підсвідомо шукав все життя. А стосунки з жінками у нього були складними: він сам не усвідомлював, чого прагне. З одного боку, це було тяжіння до освічених інтелектуалок (як Ганна Закревська, Агата Ускова чи Марія Максимович), з іншого — прагнення знайти "чисту народну душу", яку він зможе розвинути та з якою створить сім'ю (Харита Довгополенко, Ликера Полусмак).

Життя на повну

Історії про викуп Шевченка з кріпацтва присвячено багато статей. А як він жив після цієї щасливої події, як розвивалася його особистість?

За спогадами художника Івана Сошенка, який після викупу Шевченка забрав його до себе жити, воля "розбалувала" Тараса: той став часто їздити на вечори й до театрів, гарно й дорого вдягатися, вчащати до ресторанів. Насправді Шевченко поводився так, як того часу поводилися всі молодики з богеми. Різниця лише в тому, що для них воля була природним станом, а Тарас наче намагався надолужити змарновані в неволі роки. Тут тобі й участь у "братстві мочиморд" з непомірною дегустацією наливок, і придбання якогось "гумового макінтоша" за 100 карбованців (це була така для нього на той час астрономічна ціна, що той плащ увійшов до історії). Всі петербурзькі тодішні модники просили і їм привезти кожуха, але він не погодився, бо хотів бути таким одним-єдиним.

"На якийсь час у нього вселився світський біс. Досадно мені й боляче було дивитися на його розкішне життя, не властиве нашому братові художникові...", — згадував Сошенко.

Але саме в цей час Шевченко також інтенсивно працює. Як модний художник він не покладає пензля, як поет — не випускає з рук пера. 26 квітня 1840 світ вперше побачив "Кобзаря", трохи пізніше виходить друком поема "Гайдамаки".

Життя виграє всіма барвами, талант розвивається, світ здається прихильним..

Бідна Маша

Стиль життя "молодого гультяя" позначився і на стосунках Шевченка з жінками. Типовим для нього вчинком стало зваблення молоденької сироти Маші, племінниці квартирної хазяйки Сошенка. Тридцятирічний Іван Сошенко збирався засватати Машу. "Нашому братові художнику закохатися неважко, і я полюбив її від душі й навіть, грішний чоловік, подумував було з нею одружитися, — згадував Сошенко. — Але Тарас зламав усі мої плани. Довго я приховував невдоволення їхніми близькими стосунками, нарешті не витримав. Вилаявши Тараса, я вигнав його з квартири".

Випадок на той час доволі звичайний, але він позначився на долі всіх учасників. Що потім було з Машею, дослідники не пишуть. У Сошенка стався нервовий зрив, потім розвинулася астма, далі — туберкульоз. А от Шевченкові доля помстилася наприкінці життя…

Мочимордні забави

Чи дійсно Тарас Шевченко багато пив? Спочатку це була наче гра. Він вступив в "Орден мочимордія" (від "мочити морду" — "пиячити") — організацію, що об'єднувала багатьох іменитих і талановитих осіб, зокрема поета Віктора Забілу, історика Маркевича, письменника графа Якова де Бальмена, братів Закревських та ін. "Морди мочили" під вірші та запальні дискусії, що для емоційного Тараса було розрадою й інтелектуальним спілкуванням. На світських раутах Шевченко призвичаївся пити чай з ромом (міг за вечір випити до дванадцяти стаканів). Але п'яним його тоді не бачили: голова селянського сина була міцною.

Значно важче Тарас пережив заслання: саме після нього чай з ромом перетворився на ром з чаєм, і про "п'яного Шевченка" почали снувати плітки…

"Караюсь, мучуся…"

Шевченка заарештовували тричі.

Після першого, за участь у Кирило-Мефодіївському братстві, Шевченко був засланий рядовим солдатом в оренбурзький окремий корпус із забороною писати й малювати.  

Другий арешт Тараса стався вже на засланні, 1850 року, в Оренбурзі. Певним чином спровокував його запальний характер митця: до жінки Карла Герна, близького товариша Тараса, почав залицятися молодий прапорщик. Шевченко не стерпів образи друга й викрив любовну аферу. Розлючений коханець написав донос: мовляв, "Шевченко ходит в гражданской одежде и, несмотря на запрет, пишет стихи". Тараса три тижні протримали на гауптвахті, а потім вислали до каторжної тюрми в Орську. Після слідства його вивезли з Орської фортеці до Новопетрівського Укріплення. Умови життя значно погіршилися, що негативно вплинуло на стан здоров'я поета.

Третій арешт Кобзаря стався 1859 року на Черкащині. Після відбуття заслання Шевченко залишався під наглядом поліції. Причиною арешту став донос про "блюзнірство" та слова: "Не треба ні царя, ні панів, ні попів". Сам Тарас Григорович свідчив, що "ніколи б не міг наважитися на такі слова, бо знає свої стосунки з урядом та розуміє, що за ним стежать". Наслідком була "наполеглива порада" влади виїхати з України. І 14 серпня Шевченко до неї дослухався.

З того моменту всім друзям Кобзаря було ясно, що жити на рідній землі йому вже не судилося. Але впертий Шевченко так не вважав.

Зустрічі з Києвом

Дослідники життя і творчості Тараса Шевченка стверджують, що за все життя він в Києві прожив зовсім небагато: "Якщо скласти усі дні, тижні й місяці, не стане і двох років".

Вперше Тарас побував у місті ще кріпаком пана Енгельгардта. Наступного разу Шевченко прибув до Києва вже вільною людиною, а посада художника при археографічній комісії Київського університету спонукала його до якнайближчого знайомства з містом.

Про зустрічі з Кобзарем у Києві у 1846-1847 роки згадував історик Микола Костомаров: "Розмова з Шевченком ніколи не могла навіяти нудоти й була надзвичайно приємна: він вмів дотепно жартувати, потішати співрозмовників веселими розповідями та ніколи майже в товаристві знайомих не виявляв тієї меланхолійної властивості, якою пройнято багато з його віршів".

Поет жив у Києві з перервами від літа 1843 року до весни 1847-го, багато малював, маючи на меті створення альбому "Мальовнича Україна". У Києві були також написані балади "Русалка" і "Лілея" (1846). Тут він брав участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства, після розгрому якого був заарештований (на переправі через Дніпро, коли їхав на весілля до товариша). Шевченко хоч і не був визнаний за члена товариства, але ж був покараний найсуворіше через знайдені в нього революційні вірші.

Втретє до Києва Шевченко приїхав аж 1859 року. Оселився на Пріорці, ходив гуляти на схили Дніпра, Володимирську гірку. Виїжджав з України, за спогадами сучасників, у цілковитому переконанні, що в найближчому майбутньому повернеться назавжди, купить хату, одружиться... Проте не судилося збутися цим мріям.

А назавжди Київ попрощався з поетом 6-7 травня 1861-го в церкві Різдва на Подолі під час перевезення тіла Шевченка з Петербурга до Канева.

Підступна Ликера

Багато шевченкознавців вважають, що саме розрив із цією дівчиною, з якою Шевченко збирався одружитися всупереч не лише порадам знайомих і родичів, але й здоровому глузду, став тим роковим ударом, що сильно підкосило і без того вже розхитане здоров'я поета. Насправді Ликеру можна звинувачувати лише в тому, що вона, так би мовити, дала Шевченку надію. Ця гожа молода дівчина чудово розуміла, що жити їй доведеться не з поезіями, картинами та гравюрами, а з хворобливим чоловіком, вдвічі старшим за неї, з важкою вдачею, який любить не її, а той образ "стражденної України", для якої він хоче збудувати "хатиноньку під гаєм". І навіть дорогі подарунки, на які впертий наречений витратив більш як тисячу карбованців, не втримали темпераментну двадцятирічку від зради з учителем (що його найняв Шевченко для "розвитку" нареченої). Ликера чітко дала зрозуміти, що не хоче жодного пробачення (яке пропонував Шевченко) й воліє йти власним шляхом.

Чи згадалася Шевченкові його пригода з нареченою Сошенка, чи побачив він, як доля зробила зловісне коло? Кобзар залишився на самоті, і попереду був шлях у тумані…

Таємниця золотого годинника

Ця історія про "останнє кохання Шевченка" дуже тьмяна й непевна. Буцімто знайшлася ще одна дівчина, з якою поет збирався пов'язати своє життя. І навіть придбав золотий годинник до фрака для шлюбу. Але достеменно відомо лише про годинник, яким перед смертю поет тішився, як дитя. Все інше сховане в плітках, чутках, архівних листах й сутінках історії.

На схилі дня

Тарас Григорович Шевченко прожив мало — лише 47 років. З них 34 роки — у неволі: 24 — під ярмом кріпацтва і понад 10 — у тяжких умовах заслання. А решту, 13 вільних років, перебував під невсипущим оком влади. Що він встиг зробити в таких умовах?

Літературна спадщина Шевченка — це 240 поезій, з них — понад 20 поем; драма "Назар Стодоля"; 20 повістей (до нас дійшло 9); щоденник; автобіографії; фрагменти двох незавершених драм.

Крім цього, митець залишив величезний малярський доробок: 835 різних за жанром картин, з яких понад 100 портретів. 278 робіт, що відомі з листів, щоденника, згадок сучасників, не знайдено.

Таким він був — поет і художник, великий і грішний, уславлений і ославлений, самотній кобзар на шляху до вічності.

Текст: Катерина Провозіна

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter