Невдале побачення: 5 зіркових історій про те, як щось пішло не так
Фото: колаж "ТиКиїв"
Думаєш, що твоє останнє невдале побачення — це кінець світу? Таке може статися з кожним! Ми попросили відомих людей поділитися своїми історіями крінжових побачень, коли все пішло не за планом…
Олексій Комаровський, режисер, 40 років
"Пригадую таке побачення: Одеса, Аркадія, нічний клуб. Нам із другом по двадцять. Знайомимося з дівчиною — вона мені дуже сподобалася: жарти, танці, хімія! Але, як у класичній мелодрамі, прощаємося — і все.
Вранці отримую SMS. (Тоді ще були кнопкові телефони, у мене — легендарна розкладушка Motorola.) У повідомленні: "Привіт, красунчику! Вчора було класно". Вона! Я на сьомому небі... Домовляємось про побачення, жартуємо, обмінюємося трохи гарячими повідомленнями — гормони б’ють через край, як у серіалі Sex Education.
Вечір. Я сяю, як нова монета. І ось вона — така красива! Я посміхаюся, а вона раптом темніє в обличчі: "А Діма тут?" Жах! Виявляється, вона думала, що писала моєму другу й чекала побачення з ним.
Я чемно пропоную йому подзвонити. Вмикаю гучний зв’язок:
— Привіт! Пам’ятаєш дівчину вчора?
— А, ту руду, стрьомну? Ледве здихався! — і ще низка неприємних слів.
Вона спітніла, нам обом ніяково… і раптом починаємо реготати, як у справжній комедії. Усе закінчилось добре — я пригостив її, ми попрощалися й більше ніколи не бачилися.
А що Діма? Тричі одружений і вже лисий. Все нормально!"
Катерина Кухар, прима-балерина Національного академічного театру опери та балету, суддя проєкту "Танці з зірками", 43 роки
"Це було ще коли я навчалася у Київському хореографічному училищі на третьому курсі. На 14 лютого ми з хлопцем, який був трохи старший за мене, домовилися про зустріч на Лук’янівці. Я мала приїхати після занять трамваєм — саме тим самим 14-м, яким часто поверталася додому.
Я вже думками була на побаченні. Закінчувалися уроки, ми збирали речі, переодягалися. І тут наш педагог радісно повідомляє: "Дівчатка, у нас сьогодні ще дві години практики!"
У моїй голові наче розбилася кришталева ваза. Тоді не було мобільних телефонів. Я не могла попередити його, що не прийду. Він чекав на зупинці три години з квітами і не дочекався. Я проїхала цю зупинку, бо думала, що пройшло забагато часу…
Тепер я знаю: якщо це мій чоловік, він буде чекати мене все життя. І неважливо, які випробування йому доведеться подолати".
Максим Бородін, співак, 39 років
"Коли мені було 12, у дитячому таборі я закохався у дівчину. Після зміни ми роз’їхалися по домівках, бо жили у різних містах.
У ті часи ще не було мобільних телефонів, тому ми листувалися поштою. Але ця історія тривала недовго — всього кілька листів. Ми були малі й поступово усе забулося.
Пройшли роки. Через 9 років, коли мені був 21, я навчався на четвертому курсі музичного училища в Запоріжжі й жив у гуртожитку. Одного разу я згадав її прізвище, знайшов у телефонній книзі номер, набрав і запропонував зустрітися.
Ми прийшли в кафе. Але від тієї дівчинки, яку я пам’ятав, не залишилося нічого. Розмова не клеїлася, і це був суцільний крінж! Ми попрощалися з обіцянкою зустрітися ще. Але я тільки й чекав, коли зможу втекти. І більше ми ніколи не бачилися".
ALEKSEEV, співак, 31 рік
"Якось у старших класах школи ми з друзями знайшли вихід на дах дев’ятиповерхівки. І мені здалося класною ідеєю запросити туди на побачення свою тодішню дівчину. Ми домовилися прогуляти школу: я приготував невеличкий обід. Але романтика тривала недовго — нас помітив сусід із будинку навпроти. Виявилося, що він ще й районний депутат! Він одразу подзвонив у поліцію.
Хвилин за 15 приїхав наряд. Я вмовив їх відпустити дівчину, але мені пощастило менше. Довелося дзвонити братові, щоб він мене забрав з відділення поліції. Головне — щоб мама не дізналася! Так романтичне побачення обернулося невеличким ув’язненням".
Іван Люлєнов, співак, зірковий тренер "Ліги сміху", 30 років
"На одне з перших побачень я запросив свою дівчину Лізу на концерт. А після нього — не в якийсь гламурний ресторан, а на Київський центральний автовокзал. Там саме завершили ремонт, встановили нові ескалатори, збільшили кількість платформ, обладнали зали очікування, каси з квитками, фудкорти, ліфт, пандуси ... І місце нагадувало аеропорт: сучасний, світлий, зовсім не такий, як раніше.
Це місце було особливим для мене: саме звідси я часто їхав додому, в Молдову.
Думав, що їй може не сподобатися… Ми сіли в залі очікування і розмовляли. Ліза була вражена. Не впевнений, у хорошому сенсі чи ні. Але після цього вечора ми стали ближчими й почали зустрічатися".
Читай також: DANTES: "Мрію побудувати своє життя так, щоб зрештою повернутися до Харкова й жити там"
