Спецпроєкт "Україні — 33": ALEKSEEV, Максим Бородін та Сергій Мартинюк
Колаж: "ТиКиїв"
24 серпня 2024 року ми відзначаємо 33 роки від ухвалення Акта проголошення незалежності України й тисячоліття української державності. Але війна за незалежність України триває. У спецпроєкті "Україні — 33" ми обговоримо з відомими людьми боротьбу за саме існування українського народу, за можливість для кожного з нас просто жити та спробуємо уявити, якою ми бачимо нашу країну ще за 33 роки!
Сергій Мартинюк, фронтмен гурту "Фіолет", військовослужбовець, 36 років
Для мене День Незалежності — це скоріше день зі смаком гордості й водночас розумінням ціни, якою нам ця незалежність далася. Але для мене це точно не про гульки, веселощі чи совкові паради. Проте в дитинстві цей день був одним із найулюбленіших — саме 24 серпня в центрі міста мого рідного Дубна ставили велику сцену й привозили зірок. Так я вперше почув наживо Кузьму… То був початок нульових. Все життя було попереду. Щодо зараз, то тут жодних сумнівів — більшість українців, як ніколи, розуміє, що таке — незалежність і нащо вона нам.
Коли я відчував найбільшу гордість за свою країну за останні 33 роки? Для мене це, мабуть, Революція гідності — жива єдність мільйонів, готових у спільному пориві відстоювати свої переконання. Дух Майдану, який об'єднав стількох різних людей і продемонстрував нашу готовність йти до кінця. Ніколи не забуду нічного виступу на сцені Майдану й десятки тисяч людей, які відповідають на твоє вітання піднесеним: "Героям Слава!". Майдан став тим вододілом, який остаточно лишив у минулому совок і авторитаризм, у якому живуть наші вороги.
Для мене День Незалежності завжди був про ціну, заплачену українцями. Січові стрільці, герої УПА, жертви Голодоморів і сталінських репресій, дисиденти, Небесна Сотня й усі ті, кого забрали десять останніх років війни — ось про кого я думаю сьогодні. З вдячністю й натхненням.
Зізнаюся, мій перший серйозний поцілунок відбувся саме на День Незалежності. Після концерту я проводив додому дівчинку з сусіднього району й таки наважився на цей крок. Я досі не певен, сподобалося їй чи ні, такій красивій і незалежній, але додому я мчав не відчуваючи асфальту під ногами.
Якою я бачу Україну через 33 роки? Це країна, яку поважають і свої громадяни, і світ. Країна без корупції, мовного дуалізму й політиків, які використовують владу суто задля свого збагачення. Звучить утопічно, але я вірю в ліпше. Головне — працювати й не забувати — це наша спільна відповідальність.
ALEKSEEV, співак, 31 рік
24 серпня — це безумовно день єднання й подяки одне одному за прояв хоробрості, сили духу, мужності. Завдяки нашим Героям та Героїням ми стали прикладом для всього світу. Ми показали, як треба боротися за свою свободу. І особливо важливо, саме в День Незалежності демонструвати на всю планету силу нашої єдності та вдячності одне одному. Згадувати про тих, кого, на жаль, з нами вже немає, про наших янголят-діточок, про наших військових. Й у своїй душі, всередині себе пообіцяти всім їм, що ми будемо робити все можливе для щасливого й світлого майбутнього нашої держави. Де б ми не знаходилися — далеко за її межами або всередині України — маємо бути єдиними. Особисто я дуже люблю проводити цей день на сцені, адже це місце моєї сили, і саме там я почуваю себе щасливим. Дуже радію, що в цьому році у мене буде така нагода, адже 24 серпня у мене відбудеться благодійний виступ, де я буду неймовірно втішений заспівати для всіх українців, що будуть поруч цієї миті.
Найбільшу гордість за свою країну я відчував у перші дні повномасштабного вторгнення. Я дуже добре пам'ятаю той період, коли буквально в повітрі відчувалися біль і страждання кожного з нас. Але саме тоді ми продемонстрували своєму ворогу, передусім те, що ми маємо право на існування, що ми були, є й будемо сильними, незалежними та по-справжньому могутніми. Відверто кажучи, інколи мені бракує тієї емпатії, яку ми відчували одне до одного, бо саме тоді, як на мене, наша нація переродилася.
Мені дуже хочеться, щоб не тільки 24 серпня ми показували всьому світу свою єдність. Війна продовжується, вона не закінчується, а ворог наш сильний і він ніколи не полишає бажання розправи — важливо про це пам'ятати. Тож кожен день зараз має бути, як 24 серпня, і після нашої Перемоги ця тенденція має розвиватися.
Найбільше мені запам'яталася 30-та річниця незалежності. Саме того дня вийшла дуже особлива для мене платівка — EP "Свідомо залежний", над якою працювала величезна кількість класних українських музикантів. Мені дуже хотілося саме в 30-й День Незалежності подякувати своїй батьківщині за щасливе життя й зробити такий невеличкий презент усім моїм слухачам.
Якою я бачу країну через 33 роки? Україна — це передусім її люди. Я мрію про те, щоб через 33 роки, або й раніше, усі наші співгромадяни, які, на жаль, вимушені були мігрувати, змогли повернутися додому. Щоб усі ми будували сильну, демократичну, науково, технічно й культурно розвинену Україну. Я щиро в це вірю і знаю, що так і буде. Слава Україні!
Максим Бородін, співак, 38 років
Зазвичай на День Незалежності ми з родиною їдемо у центр міста — гуляємо Хрещатиком. Останніми роками відвідували паради Незалежності із пошматованою технікою росіян. Моїм дітям надзвичайно цікаво роздивлятися це все. Потім ми йдемо купуємо щось смачненьке й проводимо цей день у теплому родинному колі.
Пригадую, коли відчував найбільшу гордість за нашу країну. Це був 2022 рік. Літо. Коли вперше на Хрещатику стояло кілька колон розбитої тієї самої техніки русні. Там були танки, які планували "захопити Київ за три дні". Мене пробирало до мурах — я відчував велику гордість, коли бачив спалений ворожий металолом.
Моє сприйняття Дня Незалежності з часів повномасштабного вторгнення змінилося кардинально. Незалежність — це не даність, не подарунок, не просто так. Незалежність здобувається, за неї воюють і тепер, на жаль, вона окроплена кров'ю.
Якою я бачу нашу Україну через 33 роки? Мирною, сильною та квітучою. Державою, в яку повертаються люди, в якій немає війни, що відстояла всі свої території та пам'ятає своїх героїв.
Текст: Михайло Пилипчук, Ольга Безсонова
