Спецпроєкт "Україні — 33": Марія Бурмака, Vlad Darwin та Наталка Денисенко
Фото: колаж: "ТиКиїв"
24 серпня 2024 року виповнилося 33 роки від ухвалення Акта проголошення незалежності України й тисячоліття української державності. Але війна за незалежність триває. У спецпроєкті "Україні — 33" ми обговоримо з відомими людьми боротьбу за саме існування українського народу, за можливість для кожного з нас просто жити та спробуємо уявити, якою ми бачимо нашу країну ще за 33 роки!
Марія Бурмака, народна артистка України, 54 роки
Я завжди, коли була в Києві на День Незалежності, намагалася приїхати на Майдан і побачити військовий парад. Пам'ятаю, 2020-го я бачила як проїжджає військова техніка — це було так шемливо, до сліз. Наша зброя, вона нас захистить! А 2021-го мене запросили 24 серпня зробити концерт на "Фестивалі ветеранів" на Володимирській гірці. І саундчек проходив вранці, саме тоді, коли відбувалися врочистості (вся техніка з Хрещатика потім до Подолу спускалася). Під час репетиції над нами летіла авіація, навіть легендарна "Мрія" — клубок у горлі й сльози. Мрію, аби дожити до моменту, коли її відновлять.
В мене серце захлинається від любові до наших воїнів. І плаче ридма від втрат. Війна забрала мого рідного брата, і цей біль — назавжди.
Відчуваю найбільшу гордість за всі наші спортивні перемоги. Олександр Усик, Ольга Харлан, Ярослава Магучіх — пишаюся нашими олімпійцями! І нашими медиками! Коли бачила, як без світла оперував Борис Тодуров, я плакала. Мій друг із двох років, із садочка, хірург із Харкова Кирило Пархоменко сказав: "Маня, якщо всі поїдуть з Харкова, хто буде рятувати поранених?"
Пишаюся нашими науковцями! Ніби не час для науки й досліджень, їхні досягнення не так помітні, але вони є. І честь людям, які лупають цю скалу! Я народилась у Харкові, біля інституту, де вперше у світі був розщеплений атом. І завжди скрізь кажу про це!
Я завжди знала, якою ціною ця незалежність далася: дисиденти, репресовані, в'язні сумління, Небесна Сотня, наші герої, які полягли за Україну, воїни, які воюють зараз.
Та я сама все життя боролась і відстоювала Україну й українське. Саме зараз іде війна за реальну незалежність!
Я маю кілька яскравих спогадів за часів проголошення незалежності 1991 року. Так, я — той "динозавр", який не просто пам'ятає це. Я брала участь у всіх подіях, які цю незалежність наближали.
Далі — 1995 рік. Коли моїй донці Ярині було 4 місяці, я дивилася всі події по телевізору, мене нікуди не запрошували, мені було від цього прикро, але я знала, що в тому, що це свято існує — є й мій значний вклад.
І я мрію про День Незалежності після війни.
Якою я бачу нашу Україну через 33 роки?
Сподіваюся, зі мною. Хочу дожити. Прекрасною, світлою і найкращою країною для життя.
Vlad Darwin, співак, 38 років
Моє свідоме дитинство розпочалося разом із незалежністю України. Щороку я з нетерпінням чекав на святкові паради та концерти до Дня Незалежності, які зазвичай завершувалися салютом. Ми з родиною гуляли святковим Києвом, Хрещатиком та набережною на Подолі. Мені подобалося відчуття єднання українців.
Україна — це і держава, і український народ. Я відчував гордість за Україну, коли наших співгромадян визнавали у світі. Яскравий спогад із дитинства: я добре пам'ятаю перемогу Руслани на Євробаченні. Тоді я стрибав від щастя перед телевізором. Так само пам'ятаю наші спортивні перемоги — "Динамо" (Київ) у півфіналі Ліги чемпіонів УЄФА наприкінці 1990-х, перемоги братів Кличків, Олександра Усика, олімпійські медалі Лілії Подкопаєвої, Ольги Харлан, Жана Беленюка й інших спортсменів. Зараз я розумію, що окрім медійних перемог, нам є чим пишатися: Україна подарувала світові справжніх геніїв культури, літератури, філософії, науки. Проте найбільшу гордість за свою державу я відчув і продовжую відчувати з початку повномасштабного вторгнення. Попри катастрофічні складнощі й трагічні обставини, ми стримуємо натиск ворога, який значно переважає кількісно. Навряд чи у світі є ще одна така сильна духом країна! Я відчуваю гордість, коли зустрічаю вмотивованих добровольців, хлопців і дівчат, моїх друзів і колег, які обрали шлях служіння заради безпеки нашої держави. Я схиляюся перед ними!
Я відчуваю, що нарешті почав дорослішати й вивчати історію України ґрунтовніше. Але, на жаль, український народ не цінував і не розумів, як плекати ту незалежність, яку ми здобули у 1991 році після розпаду СРСР. І хоча ми святкували цей день із розмахом, запрошуючи до себе російських чиновників, нашому суспільству бракувало політичної волі відродити справжню історичну пам'ять українського народу, аби усвідомити, від кого і від чого ми маємо бути незалежними. Повномасштабне вторгнення запустило процес значних трансформацій усередині України. Нарешті ми прокидаємося!
Якою я бачу Україну за 33 роки? Мені тоді виповниться 71. Я планую зустріти свою старість тут, виховуючи щасливих онуків. Тож у моїх інтересах докласти максимум зусиль, щоб Україна стала високорозвиненою державою з потужною економікою, системою освіти та медицини; державою, в якій хотілося б жити, яка б захищала права своїх громадян. Я мрію, щоб Україна стала культурним та політичним хабом усього континенту. Мрію, про покращення нашої екології, відродження наших величних міст. І я точно знаю, що моя мрія здійсниться!
Наталка Денисенко, акторка, 34 роки
На День Незалежності я завжди намагаюся вигадати щось цікаве: записати вірш, зробити спеціальний допис у соціальних мережах або ж організувати фотосесію. Для мене це велике свято, адже я люблю Україну, як саму себе. Це святкування дня народження моєї країни, а свій день народження я завжди відзначаю. Тож для мене це обов'язкова традиція.
І, звичайно, не обходиться без вишиванки — на День Незалежності це обов'язковий елемент. Навіть зараз, коли ми з родиною на відпочинку, я заздалегідь подбала про те, щоб взяти з собою вишиванки. Тож у цьому святковому вбранні ми відзначали цей день, дотримуючись українських традицій.
Ще зі школи я розуміла, що День Незалежності — це велике свято, адже наша країна виборювала його. Мій учитель історії, Ігор Наумович із Чернігова, дуже добре пояснював значення 24 серпня 1991 року для нашої країни.
З початком повномасштабного вторгнення ці почуття лише посилилися. Якщо раніше незалежність була для мене певним абстрактним поняттям, то тепер я розумію її значення сповна. Зараз я знаю, що означає жити в незалежній країні, де свобода є головною цінністю.
Пригадую, коли я ще була студенткою, ми з подругами вирішили піти на Майдан Незалежності — це було перше моє відвідування, і воно запам'яталося на все життя. Ми гарно вдяглися й прогулялися Хрещатиком, де всі люди були у святковому вбранні, а з кожного куточка лунала українська музика. Вечір ми провели в кафе, насолоджуючись святковим настроєм, який панував усюди. Ще особливо яскравим був День Незалежності, коли Володимир Зеленський організував дуже класне шоу. Я дивилася його по телевізору і була надзвичайно натхнена.
Якою я бачу нашу країну через 33 роки? Мені буде 67, і я сподіваюся, бути тією пенсіонеркою, яка живе в сучасній європейській Україні. Я уявляю країну, де, як у Швейцарії, люди поважного віку насолоджуються життям і спокоєм. Хочу бачити саме таку вільну країну, де можна впевнено й спокійно жити, маючи надію на майбутнє. Зараз я не планую залишати Україну, адже ми з чоловіком, який є військовим, докладаємо багато зусиль для її майбутнього. І я впевнена, що в нас усе буде добре!
Текст: Михайло Пилипчук, Ольга Безсонова
