Спецпроєкт "Україні — 33": Раміна Есхакзай
Колаж: "ТиКиїв"
24 серпня 2024 року виповнилося 33 роки від ухвалення Акта проголошення незалежності України й тисячоліття української державності. Але війна за незалежність України триває. У спецпроєкті "Україні — 33" ми обговорюємо з відомими людьми боротьбу за саме існування українського народу, за можливість для кожного з нас просто жити та спробуємо уявити, якою ми бачимо нашу країну ще за 33 роки!
Раміна Есхакзай, блогерка, 32 роки
На жаль, я не святкую День Незалежності, але у цей день я перебуваю в піднесеному настрої. І думаю про те, як же круто, що ми все-таки незалежні. Я народилася тоді, коли моя держава отримала незалежність, не застала часи того самого "совка". Мені навіть важко уявити, як би склалося моє життя і чи була б в мене любов до волі і до свободи, якби я народилася б в такій державі, якою зараз є росія чи був Радянський Союз.
Найбільшу гордість за Україну я відчуваю, коли бачу єднання, коли бачу силу, міць нашого народу, коли спортсмени перемагають на змаганнях, коли українські дипломати чи військовослужбовці показують круті результати своєї роботи, коли артисти представляють нашу країну на міжнародних конкурсах... Я відчуваю гордість від того, що є талановиті люди, які не забувають своє коріння і формують у світі бренд України. Тому що Україна — це не про страждання, це не десь поблизу росії. Україна — це незалежна і сучасна держава. І я радію, коли в Україні з'являються гарні маркетологи, які розповідають світу про те, що таке насправді Україна. І хочеться вірити, що колись настане той момент, коли європейців перестане дивувати, що в українців є гарний одяг, дорогі машини й гарне житло, вони зрозуміють, що ми не країна третього світу... Україна — це класна, молода держава, але вона ще себе покаже!
Коли я була маленька, для мене День Незалежності був святом, але я не розуміла його важливості. І коли зараз нашу свободу хочуть забрати, коли йде боротьба за виживання нашої держави, за існування України, я дуже ціную Дні Незалежності. Я вдячна нашим військовим, завдяки яким я можу жити й творити в цій державі.
З найяскравіших спогадів часів Незалежності — це неймовірні концерти на Майдані Незалежності, які почалися з часів президентства Володимира Зеленського. Пригадую, як в суспільстві точилися суперечки щодо доцільності показу на парадах військової техніки та польотів літака "Мрія". І коли цей літак знищили росіяни, я гортала свій телефон і переглядала ті самі світлини з тією самою "Мрією"!
Після початку повномасштабного вторгнення кожен День Незалежності став яскравим нагадуванням про те, що я маю можливість жити, завдяки тим, хто заплатив за це своїм здоров'ям та життям. Тому треба про це пам'ятати й продовжувати боротьбу, не втрачати нагоди захисту своєї держави. Я на своєму місці, працюю як журналіст, інформую населення.
Якою я бачу Україну за 33 роки? Я мрію про те, щоб наша держава збереглася і святкувала через 33 роки свої 66 років з Дня Незалежності. Я сподіваюсь, що буду бабусею, яка розповідатиме своїм онукам, як я пережила повномасштабне вторгнення росії в Україну. Можливо, ми будемо сидіти десь на березі річки з моїми подружками, в нас буде можливість подорожувати, тому що ми будемо класними пенсіонерками, які отримуватимуть гідну пенсію в Україні. Ми обговорюватимемо буремні часи, — і я згадаю той момент, коли у мене запитали, якою я бачу Україну через 33 роки, і скажу: "Круто, що моя мрія здійснилася!"
