Творці книги "Жителі Києва": "Ми хочемо познайомити киян одне з одним"

Фото: instagram.com/zhyteli_kyieva

У січні світ побачить книга "Жителі Києва". Як кажуть її автори, у ній — "розповіді кількох десятків людей про Київ і своє життя тут — найяскравіші історії, зібрані з 2016 по 2024 рік. Про наш Київ голосами його жителів". Видання створила команда проєкту "Жителі Києва", що з 2016 року збирає історії мешканців столиці.

Ми поспілкувалися із засновницею проєкту Христиною Кулаковською та літературною редакторкою книги Анною Пастушиною про створення видання, його героїв та те, що нас чекає на сторінках "Жителів Києва".

Христино, Анно, розкажіть: у кого й коли виникла ідея створення цієї книги?

Христина: Я запропонувала зробити книгу ще до початку повномасштабного вторгнення: давно мріяла зробити саме друковане видання. Через вторгнення ми відклали ідею і реалізували нашу мрію саме зараз. Наш чат за книгою в Signal називається "Книжка-мрія".

Аня: Історії, які ми фіксуємо, дуже лампові, неспішні, інтимні, ніби на кухні розмовляєш із давнім другом, і хотілося, щоб вони були тактильними, теплими (як не крути, а цифровим медіа цього тепла й фактури бракує). 

Христина: Хотілося мати підсумок нашої роботи за багато років, до якого можеш доторкнутися і який можна подарувати. Адже місія нашого проєкту, як і книжки — закохувати в Київ, знайомити з ним та досліджувати його через голоси його жителів.

Аня: Усім членам команди мріялося потримати в руках паперову книжку. І ми отримали неймовірну сатисфакцію, передаючи по колу перший, пробний, примірник. А ще нам думається, що такий персоналізований шматочок Києва захочеться мати тим, хто зараз від нього далеко.

Скільки людей працювало над створенням книги? 

Христина: Є кістяк команди, що працювала саме над книгою: Софія Котович — упорядниця текстів, Анна Пастушина — літературна редакторка, Саша Онопрієнко — верстальниця, дизайнерка, фотографиня, Ірина Чергенець — проєктна менеджерка всього процесу, Олена Логвиненко — коректорка книги, Саша Лозовик — друга коректорка, Христина Кулаковська — шеф-редакторка, фотографиня. Також є три фотографи, які дознімали локації для книги, вони є частиною команди "Жителів". А ще є наш видавець Руслан Мироненко з видавництва "Печера Платона". 

Можна сміливо казати, що, окрім цього кістяка, над книжкою працювала вся команда проєкту "Жителі Києва", бо історії, які увійшли до неї на момент її створення — це робота всіх-всіх. Сьогодні в проєкті 15 людей.

Обличчя міста

Як склалася концепція книжки?

Христина: У концепції книги ми не далеко відійшли від концепції проєкту, його місії. Ця книга має приємний посмак, наче хтось зізнається вам у коханні, і ви розчулені. Саме такі історії здебільшого в нашій книзі — після них ви починаєте любити місто й більше його розуміти, відчувати.

Як ви вирішували, які саме герої будуть у ній?

Аня: Вибір героїв був одним із найтриваліших процесів: це так складно — обрати лише 40 з понад 200 людей. У нас було внутрішньокомандне голосування, яке визначило близько 70% наповнення книжки.

Христина: Ми орієнтувалися на те, щоб історії за можливості не повторювались і доповнювали одна одну, розповідали про різні райони, досвіди, різні роки проживання в Києві. Є історії корінних киян, є історії переселенців, є історії тих, хто переїхав давно і вже має подвійну ідентичність. Є двоє героїв, яких, на жаль, з нами більше немає: фотограф Віктор Марущенко та Максим Мединський — військовий, журналіст. Є історія дитини Рівки, яка зі свого ракурсу розповідає про місто, і так далі.

Аня: Грайливим був етап вибудовування зв'язків між історіями — місточків у спогадах, географії, настроях. Ці перегукування створюють своєрідний діалог героїв, і ми від цього кайфуємо. Цікаво, чи відчитають це й інші. В цю гру ми граємося й на сайті, даючи посилання на дотичні історії, ніби здружуємо незнайомих людей, підмічаємо перетини площин, багатошаровість спільноти "Жителів Києва".

А як ви визначились із локаціями, про які розповідали? 

Аня: Записуючи історії, ми запитуємо в героїв про важливі для них локації та фотографуємо їх там — так сформувалася частина переліку. У нас іноді є чіткі асоціації людей з дуже їхніми будівлями чи просторами. Решту вишукували серед згаданих героями місць сили або місць, пов'язаних із їхньою діяльністю.

Де ви шукали героїв? Чи всі охоче йшли на контакт, чи доводилося когось вмовляти?

Христина: Ми шукаємо героїв декількома способами. Можемо зустріти когось на вулиці, взяти номер телефону й повернутися іншого дня вже з фотографом на декілька годин для знімання. Шукаємо через медіа/пабліки, які з'являються в інформаційному просторі, через важливі для міста проєкти. Також можемо шукати через знайомих наших героїв. Важливим фактором, що об'єднує, є те, що ці люди небайдужі до Києва і впливають на його зміни. Або є обличчям міста, бо ти зустрінеш їх на вулицях — як продавчиню Ірину чи адміністраторку кінотеатру "Жовтень" Оксану.

А які аспекти з минулого міста будуть у книзі? Як визначилися з ними? Хто про них розповідатиме?

Аня: Київ змінюється на очах: ще 3 роки тому він був іншим, років 10-15 тому — зовсім іншим, і цю трансформацію видно крізь спогади героїв. Та особливо цікаво уявляти, яким було місто 40-50-60 років тому, читаючи спогади старшого покоління: як танцювали на "Жабі" й билися на "Хресті" (так називали Хрещатик), як ходили на побачення на Володимирську гірку чи копали там у диких заростях бузку черв'яків для риболовлі, як каталися на санчатах на Андріївському, скуповувалися на Сінному ринку, як слухали заборонені радіостанції в комуналках на Татарці, чули мову їдиш на вулиці Гончара, уникали босяцького Подолу… Таким Київ закарбувався для фотографа Віктора Марущенка, народної майстрині Ольги Сахно, інженера пана Сергія, художника Віктора Зарецького (про Віктора розповідає його донька Олена Зарецька). 

Піца з готелю

Серед героїв книги — "легенди Києва". Хто саме, до прикладу? 

Аня: Люди-легенди — це ті, кого ви не побачите в телевізорі чи на сітілайтах, але їх пів Києва знає. Як-от продавчиня Ірина з Житнього ринку, пані Оксана з кінотеатру "Жовтень", Хасан із його легендарним фалафелем. Почитавши їхні історії, так і кортить привітатися під час наступних зустрічей. На жаль, до книжки не ввійшла історія Євгена Іванова — харизматичного мотокур'єра в луках, що вражають, якого знає вся Лук'янівка, — але її можна прочитати на сайті.

А хто із зірок буде присутній в книзі? Чому саме вони?

Аня: У книзі будуть відомі музиканти: Ната Жижченко (Onuka), Діма Зезюлін (Latexfauna), Маруся Чуприненко (Артистка Чуприненко). Буде архітектор Слава Балбек, літкритик Євгеній Стасіневич, блогер Данило Гайдамаха (Чорнобровий), ботанік у кедах Олексій Коваленко, ілюстратори Олександр Грехов і Сергій Майдуков, майстер-кераміст Рустем Скибін — усі вони яскраві зірки київських просторів.  

А як було зі звичайними перехожими? Який відсоток людей зупинявся, щоб поговорити? Чи були з цим пов'язані веселі ситуації?

Аня: Оскільки ми прагнемо розкрити людей, діалоги з героями вийшли розлогі: деякі записи тривають годину, а деякі — дві-три. Тож попап-формат — геть не наше, і про розмову домовляємося заздалегідь. 

Христина: Але буває, що ми зустрічаємо цікавих героїв на вулицях і потім до них повертаємось: так було з машиністкою фунікулера Зоєю, Хасаном із фалафелем на "Лісовій", продавчинею Іриною на Житньому ринку. Ми просто повертаємось до цих людей та приходимо вдруге. 

Чи багато нового ви відкрили для себе в процесі створення книги? 

Аня: Ми масу нового відкрили для себе, коли готували історії для публікації на сайті й у соцмережах. Для книги ми їх лише упорядкували, але й тут знайшлося місце для відкриттів: про те, що "Кримський дім" розташований у вхідній групі колишнього Печерського іподрому, що село на Трухановому острові до дахів затопило під час великої Київської повені, рівень якої можна побачити на вулиці Юрківській, що головний корпус КПІ виготовлено з жовтої київської цегли, що в кар'єрі цегельного заводу на Куренівці знайшли хребці базилозавра, хижого предка кита (плавали колись на місці Києва такі монстри, уявляєте? — вони експонуються в Природничому музеї), а піском із того кар'єра, змішаним із водою, залили Бабин Яр. Деталі давніших історій дещо затерлися, і ми перевідкрили їх для себе наново. А деякі неочевидні зв'язки повіднаходили зараз. 

Які історії особисто вас вразили, надихнули, розчулили, розсмішили?

Аня: Найемоційніші для нас історії відкривають і закривають книжку. Ната Жижченко погодилася на розмову, ще коли ми були маленькі й невідомі, і вона досі гріє душу, як і дуже особисті дитячі спогади про піцу в готелі "Салют". Маруся Чуприненко підкорила нас щирістю, яку чутно і в її піснях. Дуже особистою є історія загиблого друга Макса, який добровільно став на захист України 2014-го й 2022-го. Розчулює і смішить безпосередня Рівка, яку ми записали двічі — у її 5 і 10 років.

У вас є сайт з історіями мешканців Києва — чи це значить, що історії з нього будуть у книзі? 

Христина: У книзі будуть найкращі 40 історій від нас, най-най. Ми скоротили розмови й сконцентрувались у вибірці саме на історії про місто від героїв. Бо наші інтерв'ю досить довгі, до книги увійшла найсмачніша вибірка. За 8 років проєкту ми записали понад 200 розповідей.

Кошторис книги, напевно, ріс із кожним роком? Звідки брали гроші на її виготовлення?

Христина: Частину коштів ми виграли від фундації KSE — Talents for Ukraine — весь цей грант пішов на оплату наших гонорарів, витрати на плівку, ілюстрацію та супутні витрати. Частину коштів на сам друк нам дало видавництво "Печера Платона". Частину коштів ми збирали весь 2024-й з екскурсій та фотоднів.

І насамкінець: як замовити книжку?

Христина: Замовити книгу можна на сайті нашого видавця "Печера Платона", а також на нашому лендінгу.

Сьогодні видавництво відписало нам, що книга буде готова 10-15 січня. Десь там буде й презентація. Наразі ми маємо три запрошення зробити презентацію — від книгарень "Сенс" і "Збірка" та простору Squat17B. Тож чекай на анонси!

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter