Ботсад у Голосієві: єті, мамонти та аромагалявини
Фото: Олег Переверзев
Пересічні кияни добре знають два столичні ботанічні сади: новий — на Печерську і старий — університетський. Хтось з особливо просунутих києвознавців, може, навіть пригадає чудовий дендрарій на Сирці. А от ботанічний сад у Голосієві для більшості — поза кадром. Його добре знають лише місцеві жителі, які повною мірою насолоджуються його принадами, або студенти Національного університету біоресурсів і природокористування України. Що не дивно, адже сад — університетське дитятко. Якщо, звісно, так можна сказати про того, хто щойно відсвяткував своє 95-річчя.
Паспорт ювіляра
Офіційна назва — Ботанічний сад Національного університету біоресурсів і природокористування України. Але це занадто довго, тож можна просто: Ботсад НУБІП.
Рік народження: 1928. До речі, його "печерський побратим" трохи молодший — він з'явився на світ у 1935 році.
Загальна площа — 53 га, проте для звичайних відвідувачів відкритий куточок "лише" на 9 га. В основній частині науковці працюють: вивчають, зберігають та досліджують все, що пов'язано зі світом Мавки — тобто природу. А ще — навчають студентів, так би мовити, у польових умовах. У прогулянковій зоні (вхід безплатний) всі охочі відпочивають, милуються красою, несамовито селфяться, дихають свіжим киснем та вигулюють дитячі візочки.
Селфі-сад
Я не ботанік, тож описувати навколишню красу не буду (для цього є класні світлини нашого фотографа). Але коли бачиш велетенські, майже тропічні ліани (лісовий виноград) — в тобі одразу прокидається внутрішній дикий Тарзан, і ти ледь стримуєш себе, щоб не почати на них гойдатись. Але ми ж люди культурні — тому зась. Краще сфотографуємося на тлі зелені, що активно буяє та безбожно ароматизує все навколо.
До речі, про фотографування. У парку розташована майже сотня скульптур, усі з дерева та бетону. При цьому вони не бездумно понатикані – аби було, а вписані в середовище дуже тактовно. Отже, у саду живуть родина кабанів, велетенський орел, лисиці, рись, ведмеді та інша дерев'яна фауна. І зроблені вони настільки класно, що з ними не тільки селфі хочеться зробити, а й рукою за вушком "почухати"!
Єті, мамонти та чай
Також у ботанічних хащах (насправді дуже цивільних і дбайливо доглянутих) можна зустріти незвичних для наших широт "персонажів". Наприклад… єті. Він же снігова людина, чугайстер та бігфут. Ця скульптура стереже галявину з... партами. Так, ще в доковідну еру, коли це не було мейнстримом, викладачі університету проводили свої лекції на свіжому повітрі (витримуючи соціальну дистанцію) — серед дерев, трави та комарів. Останні відчайдушно жалять, тим самим сприяючи освітньому процесу, завдяки чому студенти неймовірно бадьорі, енергійні та не мають змоги спокійно спати.
Також сад прикрашають велетенські фігури динозаврів та мамонти. Найменше мамонтеня навіть підпрацьовує симпатичним фонтаном.
Неподалік від волоханів розбито японський садочок, де можна присісти на кам'яну лавку та сьорбнути чайку з кам'яних чашок. І звісно, написати якесь симпатичне ліричну хайку — цьому сприяє все навколо. До речі, чомусь саме чашки найчастіше намагаються поцупити. Мабуть, як сувенір на пам'ять.
Плантація пестунів
По саду нас люб'язно "гуляв" доцент кафедри ботаніки дендрології та лісової селекції Олександр Курдюк. Людині, у якої за плечима понад 50 наукових праць, у саду знайома кожна травинка — і це не метафора. "Зверніть увагу на те дерево". І поки ми відчайдушно крутимо головами (де? що? куди дивитись?), Олександр Михайлович спокійно продовжує:
Це — тюльпанове дерево. В ньому десь 20 з гаком метрів — воно найвище у Києві. А то — вишня пташина, з її деревини виходять дуже якісні, гарні меблі.
Він же звернув нашу увагу на розкішну "плантацію" кактусів.
Цю колекцію — понад 150 екземплярів — десять років збирав мій колега Костянтин Маєвський. Він же особисто подарував зібрання рідному університету. До речі, ще тоді, на момент передачі, ця колекція коштувала приблизно 150 000 грн, — розповідає Олександр Курдюк.
Тепер кактуси живуть у ботсаду – двічі на рік вони переїжджають (з холоду – в тепло, і навпаки). Пещені — люблять засмагати.
Ароматерапія
Коли ми згадували, що навкруги якесь свято пахощів, то не перебільшували. Адже у саду є окрема симпатична ділянка, на якій вирощують лікарські рослини — понад 20 різновидів.
Тут і чебрець, і м'ята, і шавлія, і лаванда, якою рекомендують набивати подушки, щоб сон був глибокий та здоровий. Але це не означає, що треба приходити з торбинками і влаштовувати активне екополювання на корисну травичку. Милуватися — скільки завгодно, а от зривати її тут суворо заборонено.
Цікавинки
У саду є скульптура скрипаля (схожа на Паганіні, але це не точно). Поруч із нею встановлена літня тераса-бесідка. Так от там можна зручненько сісти і через спеціальний замаскований динамік слухати скрипкові концерти. Хіба ж це не прекрасно!
Також у ботсаду побудована споруда, якої не має жоден інший його київський "колега": орнітологічна тропа завдовжки 100 та заввишки 4-5 метрів. Це спеціальний дерев'яний поміст, яким можна вільно гуляти та спостерігати за птахами, що живуть на деревах у будиночках поруч. До речі, вхід на поміст — через невеликий будиночок, навчально-дослідницьку лабораторію, у якому серед інших експонатів зберігається навіть така незвична для нас, містян, річ, як... боброві погризи (чого варта тільки одна поетична назва!).
І спеціально для тих, хто, як я, у ботаніці не дуже, всі рослини та дерева мають спеціальні інформаційні таблички та QR-коди, за якими можна отримати додаткову інфу.
І ще — на вході зверніть увагу на скульптуру оленя. Так, сохатий — більш ніж звичайний — його зроблено з бетону. А от роги у нього справжні!
