Фільм "Киснева станція": історія Мустафи Джемілєва, яка актуальна і сьогодні
Фото: кадр із фільму "Киснева станція"
10 квітня на українські екрани вийде фільм "Киснева станція" про видатного представника кримськотатарського національного руху, правозахисника Мустафу Джемілєва. "ТиКиїв" розповідає, як створювалась стрічка.
Про що фільм?
Стрічка заснована на реальних подіях із життя Мустафи Джемілєва — радянського дисидента, правозахисника та лідера кримськотатарського народу.
Події фільму відбуваються влітку 1980 року, коли Джемілєв відбуває чотирирічне заслання в селищі Зирянка на північному сході Сибіру. Там він працює на кисневій станції: щодня наповнює балони киснем і перекочує їх до причалу. Ця монотонна та виснажлива робота робить його схожим на міфологічного Сізіфа.
У відірване від усього світу селище вирушає шкільна вчителька Сафінар, долаючи приголомшливу подорож країною-тюрмою, хоч і сама не знає, чому наважилася на цей крок, і чи є в її рішенні поїхати до Мустафи щось більше, ніж обов’язок…
Вперше ідея створити фільм про Мустафу Джемілєва з’явилася в режисера Івана Тимченка ще 2015 року, після окупації Криму та заборони указом президента РФ Мустафі в’їжджати на його територію. Проте робота над стрічкою розпочалася лише п’ять років тому, а передував їй рік зустрічей сценариста Михайла Бриниха з Мустафою Джемілєвим та низки інтерв’ю, з яких Михайло дізнався безліч деталей про життя й боротьбу легендарного політв’язня.
"Киснева станція" — другий спільний проєкт Івана Тимченка та Михайла Бриниха: до цього вони разом створили фільм "Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас". До слова, наразі Михайло служить у ЗСУ.
Основою майбутнього фільму режисер і сценарист вирішили зробити
неймовірну історію знайомства Мустафи та його дружини Сафінар.
А образ Сізіфа Джемілєву надано не випадково: у цьому разі Сізіф — це радянський дисидент, який продовжує боротьбу в, здавалося, безнадійній ситуації та зрештою перемагає. Усього за кілька років після подій фільму Радянський Союз розпадається, і весь кримськотатарський народ повертається додому.
Та й киснева станція, на якій працює головний герой — не лише головна локація фільму, але й одна з ключових метафор: герой страждає від тотальної нестачі "кисню" свободи в СРСР і щодня виконує рутинну роботу, наповнюючи іржаві балони імперії власним життям.
Звісно, робити знімання в Криму творча група не могла, тому кримські сцени було знято у Херсонській області — у містах Олешки та Станіслав. Іншими локаціями для фільмування стали Київ (зокрема, зал очікування Центрального вокзалу), Київщина й Новгород-Сіверський.
Кримці в ролях кримців
Мустафу Джемілєва у стрічці зіграв актор, сценограф і художник київського Молодого театру Борис Орлов.
Роль Сафінар здобула його колега по театру Христина Дейлик. Інші ролі виконали Віктор Полторацький (Шаландін/фокусник), Василь Кухарський (мисливець Коля), Зоя Власенко (Надія, дружина Колі), Олена Вахрамєєва (директорка музею), Вʼячеслав Жила (батько директорки музею) та інші.
У кількох сценах стрічки знялися діти кримських татар, які втекли з Криму 2014 року й поселилися якнайближче, щоб за нагоди швидко повернутися. Знімали цю сцену неподалік Херсону.
Звісно, є в головного героя й антагоніст — КДБшник у шкіряному пальті Шаландін, який приїздить до Зирянки, щоб помститися Джемілєву, якого не вдалось зламати під час голодування.
Він не просто переслідує Мустафу, а уособлює весь радянський, а сьогодні й російський механізм, що придушує волю людини. У його світі немає місця тим, хто мріє про свободу.
Але що відбувається з людиною, коли її віра в систему починає хитатися? Чи має вона шанс зрозуміти, що воює не з ворогами, а з майбутнім, яке все одно настане?
Роль Наді, дружини Колі, дісталася дебютантці у великому кіно Зої Власенко.
Найважче давалося мені говорити матом, бо для мене це незвично, я соромилась… І це звучало якось неправдиво з моїх вуст. Хоча на екрані це звучить смачно, — зізнається акторка.
На жаль, Василь Кухарський, що зіграв чоловіка Наді, а після повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ, загинув внаслідок важкого поранення після тривалого лікування.
Фільм є спільним виробництвом України, Чехії, Словаччини та Швеції, а музику для нього написав японський композитор Джун Міяке — неодноразовий номінант на "Оскар", працював із Вімом Вендерсом та Олівером Стоуном.
У фільмі є сцена, де Мустафа записує на аудіокасету пісню для Сафінар і пересилає їй до Узбекистану. На жаль, оригінальну пісню використати можливості не було, але вдалося створити алюзію на неї — офіційний саундтрек фільму, пісню турецькою, яку виконала турецька попзірка Кальбен. На ОМКФ цю композицію визнали найкращою піснею до фільму.
Оператор стрічки Томас Стоковскі — відомий в Європі фахівець. Він намагався за можливості використовувати природне освітлення, щоб зробити зображення реалістичнішим.
Над костюмами до фільму працювала Марія Керо, відома роботами над фільмами "Довбуш", "Носоріг"тощо.
Заради створення костюмів для "Кисневої станції" вона шукала архівні фото й створювала образи за ними. Над образом Шаландіна-фокусника їй довелося попрацювати особливо прискіпливо: одних варіантів окулярів для нього було близько 25, а мантій та головних уборів перепробували безліч! А після знімань найскладнішим було витрусити з його мантії весь пісок.
Довго шукали й костюми для Сафінар — збирали варіанти по всіх знайомих. Блакитну сукню акторці пожертвувала асистентка художниці з костюмів.
Цікаво, що з титрами стрічка не завершується: далі буде так званий фільм у фільмі — алюзія на "Міф про Сізіфа" Альбера Камю.
"Киснева станція" — це віддзеркалення долі багатьох народів, які зазнали утисків у Радянському Союзі — кримців, українців, поляків, євреїв та багатьох інших. Фільм нагадує, що таких трагічних історій було чимало, і кожна з них — окремий голос у спільній боротьбі проти репресій і несправедливості, а також про те, яким монстром був СРСР — як і його спадкоємиця росія, — вважають творці стрічки.
Прем'єру фільму було заплановано ще на осінь 2022 року. Але спочатку команду підвів турецький співпродюсер, потім розпочалося повномасштабне вторгнення… Зрештою прем’єра стрічки відбулася 2023 року на Талліннському кінофестивалі. Потім була ще низка фестивалів — у Німеччині, Кореї, Польщі, Чехії. І от нарешті "Киснева станція" дісталася українського глядача.
Тож бронюй квитки: від завтра стрічку вже можна буде переглянути в кінотеатрах, а 12 квітня о 15:20 в кінотеатрі "Жовтень" відбудеться спецпоказ "Кисневої станції" за участі команди фільму.
Читай також: 10 виставок квітня, які не можна пропустити
