Як видати книгу в Україні: історія "Розмов з кінорежисерами" Йонаса Мекаса

Фото: ist publishing

У видавництві ist publishing вийшла книга "Йонас Мекас. Розмови з кінорежисерами" — збірка спонтанних діалогів литовсько-американського режисера Йонаса Мекаса з Енді Ворголом, С'юзен Зонтаґ, Аньєс Вардою, Стеном Брекеджем та іншими митцями та мисткинями. Ці розмови фіксують момент, коли нове кіно лише формувалося та існувало без усталених правил, великих бюджетів і гарантій успіху. 

Ми поспілкувалися зі співзасновницями ist publishing Катериною Носко та Настею Леоновою про процес видання книжки в Україні. 
 
З чого зазвичай починається рішення видати певну книгу в Україні та як зародився саме цей проєкт?

Рішення про видання книжки починається з розуміння її цінності та сенсів, дотичних до того історичного контексту, у якому ми живемо. Це має резонувати та допомагати осмислювати наше життя, додавати розуміння про культурні, мистецькі досвіди, які вже були здобуті іншими. 

"Йонас Мекас. Розмови з кінорежисерами" почався зі встановлення культурного контакту з литовським культурним інститутом. У Литві, на історичній батьківщині Мекаса, його ім'я є великою частиною спільної культурної пам'яті. А його досвід — вимушене вигнання та життя на тлі війни — сьогодні звучить надзвичайно близько й зрозуміло для українського контексту. Нам було цікаво, як цей досвід може бути прожитий і прочитаний тут і тепер. У нинішніх умовах міжнаціональні культурні зв'язки стають для нас не просто проявом зацікавленості, а формою взаємної підтримки й безпеки.

Скільки часу зазвичай займає шлях від ідеї до готової книги? І скільки часу зайняло видання саме цієї книги?

На це впливає дуже багато чинників, але якщо все йде за планом, то орієнтовно за 8-12 місяців ми можемо виготовити книгу з моменту, коли отримали рукопис. Робота над "Розмовами з кінорежисерами" тривала приблизно так само, але основний етап відбувався у швидкісному режимі за кілька місяців, адже ми отримали фінансування, і це простимулювало всі виробничі процеси. 

Як відбувається робота з правами на такі книжки? Що в цьому процесі найскладніше?

Найскладніше у видавничому процесі — здобути довіру правовласника, який передає права на видання, та переконати його віддати права для українського ринку саме тобі. Ним може бути як спадкоємець, так і інституція чи видавництво. У випадку з книгою "Розмови з кінорежисерами" правовласником є німецьке видавництво Spector Books, яке вперше видало її, працюючи безпосередньо разом із самим Мекасом, а згодом передавало права на переклад у різні країни світу.

Це вже не перший наш спільний проєкт із Spector Books, саме тому ця книга стала не просто перекладом, а природним продовженням нашої співпраці.

Як ви ухвалювали рішення щодо дизайну та верстки? Як погоджували з правовласниками?

Ми вирішили адаптувати німецький графічний дизайн під наш кириличний стиль. Ми не були обмежені у розробці власного дизайну, але нам здалося важливим зберегти те, що погоджував сам автор. Наш дизайнер Остап Ящук перебував у постійному контакті з німецьким дизайнером, що зробив оригінальний дизайн-концепт, і вони обговорювали деякі рішення та узгоджувати загальний вигляд. 

Чому вирішили зберегти оригінальну верстку та дизайн книжки?

Макет українського видання базується на дизайні книги, розробленому Фабіаном Бремером та Паскалем Шторцем, які фактично, разом із Spector Books, сформували для текстів Йонаса Мекаса особливу, впізнавану графічну мову. Структура цієї книжки відсилає до колонок газети The Village Voice, яку Мекас вів щотижня впродовж 1958-1977 років. Саме там формувався його стиль письма — короткі спостереження, нотатки з життя кіно, фіксація розмов і подій у режимі "тут і тепер".

Для нас було важливо не просто відтворити цей дизайн, а інтегрувати його в український контекст, з повагою до оригінальної структури, але з особливістю кириличного тексту, архівних зображень й ритму читання. Так дизайн стає містком між різними культурними просторами.

Хто працював над перекладом і літературною редактурою, і чи були складнощі з адаптацією мови?

Над перекладом працювала Іра Курганська, яка зазначає, що основна складність перекладу полягала у форматі видання — це інтерв'ю та розмови, які вже були трансформовані автором з усної мови в писемну. Тож переклад з англійської на українську став ніби "другим рівнем" перекладу. Ключовою задачею було зберегти розмовність, перформативність і грайливість мовлення — відчуття живої розмови близьких між собою людей — не відходячи від документального характеру текстів і авторських намірів.

Окремим викликом цього та подібних видань є велика кількість технічних деталей, пов'язаних з аналоговим кінематографом і його олдскульною термінологією, тому до роботи залучили наукову консультантку Юлію Галету. 

Також у текстах відчутний вплив покоління бітників — потоковий, нефільтрований стиль письма, з поетичними фрагментами, що вимагало особливого підходу в перекладі, а потім вже в процесі літературної редакції, якою займалася Ольга Петренко-Цеунова.

Іра Курганська каже, що додаткові труднощі створювали мовні особливості окремих персонажів (як-от Воргола) та численні власні назви й терміни, які не мали усталених відповідників в українському контексті. Частину з них довелося перекладати або фіксувати вперше, з примітками та оригінальними назвами. Хоча ця робота не може бути досконалою, вона закладає важливий прецедент і основу для майбутніх перекладів і досліджень цього періоду та середовища.

Які тематики дискусій у книзі ви б виділили для читачів?

У центрі книги — розмови про свободу й ризик у кіно, роботу поза Голлівудом та його обмеженнями, а також про економіку незалежного виробництва, де мінімальні ресурси стають частиною художньої мови. Окремо порушуються теми кіно як щоденника й форми пам'яті, монтажу як етичного вибору, а також ролі спільноти, дружби й глядацької реакції на експеримент.

Чи є якась розмова чи цитата в книзі, яка вас найбільше вразила?

Дуже запам'яталась сцена, яку Мекас зафіксував на знімальному майданчику під час знімань Empire Енді Воргола. Через уривчасті репліки й нотатки він занурює нас у залаштунки процесу, де "нічого не відбувається останні 30 метрів плівки", але саме це стає радикальним жестом.

Хтось із команди зауважує, що на плівці вже кілька годин немає жодного руху, хтось вважає що це нове слова в кінематографі, Воргол кидає: "Емпайр — таке фалічне видовище!". На цьому тлі Мекас спокійно підсумовує: "Гадаю, цей фільм ніколи не увійде в прокат". Ця сценка дуже точно показує, як народжується авангардне кіно, що змінює уявлення про його форму.

Чи плануєте ви інші переклади або видання схожих книг про кіно/мистецтво?

Так, плануємо продовжувати напрям кіно й мистецтва, наразі тривають перемовини з правовласниками щодо нових видань. 

Що б ви порадили переглянути чи перечитати тим, хто ще не знайомий з творчістю Йонаса Мекаса, окрім цієї книги?

Вперше ми дізнались про Йонаса Мекаса як про поета. Для тих, хто ще не знайомий із його творчістю, ми б радили почати з його віршів, а також звернути увагу на щоденники й автобіографічну книгу I Had Nowhere to Go, де Мекас розповідає про еміграцію, Нью-Йорк 1950–1970-х і власне життя.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter