Київський Будинок кіно: 50 років незламності

Фото: facebook.com/budynokkino

Нещодавно столичний Будинок кіно відсвяткував 50-річний ювілей. "ТиКиїв" розповідає про історію та сьогодення легендарного закладу.

Київський Будинок кіно ніколи не існував без прив’язки до української Спілки кінематографістів, бо завжди був її власністю.

Власне, дякувати за появу будівлі на Саксаганського, 6 слід насамперед легендарному українському кінорежисерові Тимофію Левчуку. Він спочатку наполіг на заснуванні самої Спілки кінематографістів — і 1963 року це сталося, а потім пролобіював зведення цієї самої "штаб-квартири" спілки — Будинку кіно.

До справи став колишній головний архітектор "Київміськбуду" Федір Боровик, і 12 вересня 1974 року чотириповерхову будівлю у стилі радянського футуризму було відкрито. У цей день у головній, Червоній залі Будинку кіно провели вечір пам’яті Олександра Довженка, присвячений його 80-річчю. Тож на відкритті були присутні вдова Довженка, акторка Юлія Сонцева, і співав друг режисера, Іван Козловський.

Попри те, що ця чотириповерхова будівля з бетону і скла, прикрашена чорним стемалітом і алюмінієм, сприймається насамперед як "радянська споруда", порозглядати тут все ж є що.

Приміром, вертикальні перетинки на фасаді між вікнами — не лише частина декору, а й сонцерізи, що розсіюють сонячне світло, аби запобігти нагріванню будівлі. Ну і, звісно, дизайнерську родзинку теж додають.

А якщо придивитися до барельєфа над вивіскою "Будинок кіно", то можна ознайомитись практично з усією історією українського кінематографа.

Космічна ракета  — це відсилання до стрічки кіностудії ім. О. Довженка "Небо кличе" (1959), будівельні крани біля річки — це будівництво ДніпроГЕС у фільмі Дзиґи Вертова "Одинадцятий" (1928), гармати поруч з обстріляною стіною — з кінокартини О. Довженка "Арсенал" (1928), а кінокамери — відсилання до стрічки Дзиґи Вертова "Людина з кіноапаратом" (1929).

Наче в музеї

Та й інтер’єри Будинку кіно — привід для окремої екскурсії.

Особливу увагу привертає керамічне панно біля входу до Червоної зали: його, як і інші керамічні композиції в Будинку кіно, створила Софійська гончарня під керівництвом Ніни Федорової — до слова, ці ж майстри оформлювали ст. м. "Хрещатик".

Інші майстри виконали тематичні килими та завіси, а головний дворівневий вестибюль оздоблений найсучаснішими матеріалами того часу.

На другому поверсі  будівлі є фонтанчик і бюст Олександра Довженка.

До речі, у січні цього року під час масованого обстрілу Києва було пошкоджено одну з вітрин Будинку кіно.

Її, звісно, відновили.

Від "Вавилону ХХ" до "Вавилону’13"

Будинок кіно став осередком української кіноспільноти та, за словами кінокритика Сергія Тримбача, сакральним місцем для кіноманів: "Потрапити сюди було майже неможливо, хоча і пробирались різними таємними стежками, зокрема через вікна туалетів. Бо тут показували фільми, які не можна було побачити в кінотеатрах".

Саме в Будинку кіно 1979 року зародився і вперше пройшов легендарний кінофестиваль "Молодість", і саме в його межах відбулася прем’єра режисерського дебюту Івана Миколайчука "Вавилон ХХ". До речі, саме ця стрічка дала назву легендарному ресторану Будинку кіно (ідея належала видатному кінооператору Вілену Калюті).

Багато років потому "Молодість" пішла з Будинку кіно до більших залів, проте нещодавно туди повернулася і цьогоріч відбудеться саме тут.

А в часи занепаду українського кіно, коли в кінотеатрах українських стрічок не було взагалі, всі вітчизняні кінопрем’єри відбувалися лише в Будинку кіно.

І саме тут завжди зустрічалися українські кінороби: чи була в них робота, чи не було, а в ресторані "Вавилон" завжди можна було зустріти колег, поговорити про життя-буття і, зрештою, згадати старі часи.

У цьому місці відбувалося безліч виставок, фестивалів, показів авторського кіно. Зокрема саме тут багато років був офіс легендарного анімаційного фестивалю "КРОК".

Зараз тут працюють різні підрозділи Спілки кінематографістів України.

Втім, зручну будівлю любили не лише дотичні до кіно установи: приміром, влітку 1989-го в Будинку кіно пройшли установчі збори Народного руху Київщини.

А ще тут відбулися: реорганізація "Гельсінської спілки" в партію та її установчий з’їзд, Перший Собор Української автокефальної церкви з обранням її першого Патріарха Мстислава.

Збиратися у Будинку кіно є де: окрім Червоної кінозали на 670 місць, тут є ще дві — на 170 і 50 місць, а ще конференц-зала на 1000 місць, Блакитна вітальня, бібліотека, ресторан "Вавилон" і Музей українського кіно.

А 2013-го у Будинку кіно утворилося творче об’єднання режисерів, що фільмували події Революції Гідності. Його назвали "Вавилон’13" — за назвою пароля від Wi-Fi.

Ресторан "Вавилон"

Ресторан Будинку кіно "Вавилон" не дарма називають легендарним: в радянські часи потрапити сюди було складно й престижно, а зустріти у ньому можна було будь-яку зірку українського кінематографа. Саме у "Вавилоні" кіно- та театральні зірки справляли весілля та ювілеї.

Тут досі стоїть рояль, на якому часто грав джазовий музикант Анатолій Алексанян.

І, здавалося б, цілодобово у "Вавилоні" можна було зустріти легендарного аніматора Давида Черкаського ("Лікар Айболіт", "Острів скарбів", "Пригоди капітана Врунгеля").

Багато років візитівок у "Вавилона" було дві: по-перше, — інтер’єр з дубових меблів, чеських люстр і кабінок, оббитих велюром, що не змінювався з 1980-х, по-друге, — його директор Павло Багратович Маркаров, душа й гостинний господар ресторану.

Павло Багратович, на жаль, вже пішов у засвіти, а "Вавилон" 2021 року через кризу, спричинену пандемією коронавірусу, був на межі закриття. Принаймні тодішня директорка пішла з нього разом з усім колективом.

Проте наразі "Вавилон" живий і функціонує, як і весь Будинок кіно.

Тяжкі часи, нові часи

Звісно, окрім розквіту, Будинок кіно пережив багато нелегких часів. Колись він виживав виключно коштом надання в оренду своїх приміщень, і тоді в будівлі відбувалися промислові виставки, зібрання однієї з євангельських церков та інші заходи, далекі від кіно.

А 2021 року, знову ж таки через причинену пандемією кризу, пройшов слух, ніби будівлю планують продати.

На щастя, цього не сталося і, як не дивно, під час повномасштабної війни Будинок кіно ожив, як ніколи.

Звісно, оренда й надання залів для проведення комерційних заходів — досі основне джерело його доходу. Держпідтримка в Будинку кіно дуже маленька, комунальні та податки Спілка кінематографістів віддає самотужки.

Проте гроші за оренду дозволяють оновлювати Будинок кіно: наприклад, купити нову проєкційну апаратуру, поліпшити якість звуку — у цьому допомогла порадами команда ОМКФ, яка цьогоріч проводила фестиваль саме тут.

Далі в планах — ремонт у співпраці з однією з архітектурних компаній, встановлення ліфта і пандусу, а також освоєння даху будівлі.

Є в Будинку кіно і генератор, тож переривати покази в разі вимкнення світла не доводиться.

А нещодавно були започатковані екскурсії будівлею для дипломатів.

Ну і кіножиття в Будинку кіно нарешті вирує: тут відбуваються кінопрем’єри, кінофестивалі, просто кінопокази, різноманітні мистецькі заходи, а ще установу уподобала кіношна молодь — студенти кіновишів, які відвідують зустрічі з метрами, майстер-класи, перегляди, воркшопи, дискусійні майданчики, обговорюють свої роботи з кінознавцями та проходять виробничу практику: зокрема, в тутешній котельні, де можна знімати навіть без попередніх домовленостей.

І, звісно, Будинок кіно не залишається осторонь допомоги нашому війську: щодня по буднях від 20 до 50 поранених бійців ЗСУ в реабілітаційному центрі отримують гарячі обіди від кафе Будинку кіно, які роблять на донати небайдужих громадян.

Тож долучайся: отут можна задонатити на обіди для наших героїв, а тут — дізнатися про найближчі заходи в Будинку кіно. Тобі будуть раді!

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter