Любов утрьох, джаз і чекісти: як у Києві знімали фільм "Довженко"
Фото: пресслужба фільму "Довженко"
У Києві завершилися зйомки фільму "Довженко" — байопіку про життя легендарного українського режисера. "ТиКиїв" побував на знімальному майданчику і розповідає подробиці!
Проєкт байопіку "Довженко", що позиціюється авторами як пригодницька драма, виграв пітчинг Держкіно ще до повномасштабного вторгнення й отримав державне фінансування — 54% загального бюджету в 46 млн грн. Решту коштів у копродукції доклали міжнародні партнери. Звісно, війна перешкодила початку знімання, та не згасила бойовий запал митців, і 2025 року робота над стрічкою нарешті розпочалась.
Про що фільм?
В Одесі 1926 року — місті джазу, балету й кіно — юний Олександр Довженко намагається зняти свій перший фільм. Його мета — створити справжній витвір мистецтва. Але НКВС вимагає від нього пропаганди. Перебуваючи на межі зриву, Довженко завдяки підтримці близьких — письменника Юрія Яновського, балерини Іди Пензо та директора кінофабрики Павла Нечеси — знаходить у собі сили чинити спротив. Разом однодумці наважуються зняти фільм, який не вкладається в соціалістичні межі...
В основі сценарію — реальна історія про те, як ще зовсім "зелений" режисер Олександр Довженко знімав на Одеській кіностудії у 1926 році свій перший повнометражний фільм — німу стрічку "Сумка дипкур'єра" (в Києві вона вийшла в прокат 2 березня 1927 року).
До цього моменту 30-річний Довженко встиг зняти в Одесі дві короткометражки, які вважав прохідними. Водночас він мріяв про створення фільму "Звенигора" — картини, яка зрештою започаткувала українське поетичне кіно. Та радянські чиновники висунули йому умову: до "Звенигори" має з’явитися пропагандистська "Сумка дипкур'єра".
Але Довженко, натура авантюрна, вирішив кинути виклик системі й зняв не агітку, а захопливий детектив, дія якого відбувається в Англії (сценарій був побудований на реальному факті — збройному нападі за кордоном на радянських дипломатичних кур'єрів).
Як для режисерського дебюту, фільм вийшов непоганим, і чекісти, хоч і неохоче, його погодили. Після успіху "Сумки" в прокаті Олександра Довженко визнали хорошим режисером і дали йому "зелене світло" у творчості. Тим самим майбутня легенда світового кінематографа отримав шанс зняти "Звенигору", а далі — "Арсенал" і фільм "Земля", який завершив легендарну трилогію.
Позаяк основна дія фільму відбувається на Одеській кіностудії, то й основна частина знімання відбувалася в Одесі — там знімальна група намагалася з майже документальною точністю відтворити атмосферу міста 1926 року.
У кадрі працювала відреставрована кінематографічна техніка — аналогові камери, освітлювальне обладнання і механіка. Одяг для десятків образів шили вручну, з використанням матеріалів, фактур і крою, притаманних початку ХХ ст. Кожна деталь — від ґудзика до капелюха — пройшла ретельну експертизу істориків моди. Щоби в кадрі все видавалося не стилізацією, а реальністю, над образами працювали кравці, реставратори й стилісти.
Одна з площ Одеси, де знімали масові сцени за участі понад сотні акторів і місцевих жителів, була повністю стилізована під 1920-ті роки: там з’явилися вуличні афіші, рекламні тумби, автомобілі та вітрини, оформлені відповідно до естетики того часу, грав вуличний джазовий оркестр.
"Ми знімали в тих самих місцях, де 100 років тому знімав сам Довженко — в тих самих локаціях, тих самих павільйонах, навіть тою самою камерою, якою знімав Олександр Петрович — вона була в нас у реквізиті, — розповів "ТиКиїв" режисер і співавтор сценарію стрічки Костянтин Коновалов. — Ми залучили камери й реальну кінотехніку 20-х рр. ХХ ст., яка збереглася в музеях Кіностудії ім. Довженка й Одеської кіностудії. Ми все це витягли, "підшаманили" й навіть ввімкнули — всі вінтажні освітлювальні прилади в нас на зйомках працювали".
Та фінальну сцену фільму про життя Олександра Довженка символічно вирішили зняти на кіностудії ім. О. Довженка в Києві, де в кадрі зустрілися минуле й сьогодення — саме ці знімання й застав "ТиКиїв".
Цікаво, що до Києва разом зі знімальною групою приїхала лампа з Одеської кіностудії, яку на час фільмування вилучили з музейної експозиції. "Вона вже зовсім заіржавіла — їй же 100 років, як-не-як. Але ми її ввімкнули — вона працює. Ось і вирушила за нами подорожувати до столиці", — усміхається режисер.
Шукайте жінку
Під яблунями кіностудії ім. Довженка ми застали гарного молодика, одягненого в ладно скроєний коричневий костюм — схожий на ті, що носили в Чикаго 20-х рр. минулого сторіччя. Молодик виявився популярним актором Григорієм Баклановим ("Спіймати Кайдаша)", якому, власне, й дісталася роль Олександра Довженка.
Як нам по секрету розповів художник із гриму Сергій Маурін, заради цієї роботи акторові довелося надовго відмовитись від відвідування барбершопу й відростити бакенбарди. На що тільки не підеш заради мистецтва!
Друга Довженка, письменника Юрія Яновського, що був редактором Одеської кінофабрики, зіграв Максим Самчик ("Перші ластівки", "Коли падають дерева").
Стосункам Довженка і Яновського присвячена значна частина фільму. Ці двоє авантюрних романтиків мріяли про створення на березі Чорного моря справжнього Голлівуду. А ще вони кохали одну дівчину: Яновський зустрічався з балетною примою Одеського оперного театру Ідою Пензо (її грає Поліна Василина), а Довженку вона подобалась.
Внаслідок чого утворився справжній любовний трикутник, який додає історії пристрасті. Тому творці фільму обіцяють як мінімум одну еротичну сцену — щось на кшталт ночі втрьох.
Чи було таке насправді? Хто знає. "Звісно, у фільмі багато вигадки, бо він художній, — каже режисер. — Створюючи сценарій, ми використовували якісь моменти з автобіографічного роману Юрія Яновського "Майстер корабля", де він пише про себе, про Довженка та Іду Пензо, що стали прототипами героїв книги. Але ж не забуваймо, що "Майстер корабля" — це художня робота, хоча вона прекрасно передає творчу атмосферу 1920-х років в Одесі".
Прем'єра для чекістів
Яка ж саме сцена знімалася в Києві? Момент, коли Довженко в переглядовій кінозалі показує представникам влади вже готовий фільм. У залі повно чекістів із кам'яними обличчями, від яких залежить доля фільму. Разом із Довженком на перегляді присутній директор Одеської кінофабрики Павло Нечеса (Богдан Бенюк), який дуже підтримував молодого режисера — це історичний факт.
Для чекістів фільм стає повною несподіванкою, і в якийсь момент головний з них різко підводиться й виходить із зали. За ним чимчикують ще декілька чолов'яг у військовій формі — в одному з них ми впізнаємо актора Романа Ясіновського ("Спіймати Кайдаша", "Кіборги").
Довженко і Нечеса виходять за ними, не розуміючи: чи вдалося їм здати фільм, чи їх от просто зараз розстріляють.
Як ми вже знаємо, не розстріляли, хоча Довженко таки був дуже сміливим, наважившись зняти стрічку, що не вкладалася в партійні межі.
До речі, перед фінальним зніманням на Кіностудії ім. Довженка знімальна група на декілька годин окупувала київський Музей залізничного транспорту — в народі "Музей паротягів".
Кіношників цікавили старовинні паротяги й теплотяги віком 100+ років — із використанням цього ретротранспорту було знято декілька сцен.
Тепер на стрічку чекає період монтажу, далі — фестивальна історія, а прокату фільму "Довженко" в Україні можна чекати десь під кінець 2026 року.
До речі, перший тизер стрічки був представлений у травні в межах 78-го Каннського міжнародного кінофестивалю на кіноринку Marché du Film — і саме в процесі підготовки до цієї події змінилася й назва фільму: робочою назвою була "Режисер".
За словами продюсерів стрічки, вона вже привернула увагу міжнародної професійної аудиторії.
Чекаємо на "Довженка" в Україні!
