Музей іграшки. Місто, де дорослі перетворюються на дітей
Фото: Олександр Панченко
Київський музей іграшки — це своєрідний портал у дитинство. У його зібранні є те, про що мріяли всі хлопчики та дівчатка протягом останніх ста років! Від конструкторів, іграшкового посуду і місяцеходів до залізних доріг, дупастих ведмедиків і ляльок. Мої особисті фаворити — модель ГЕС, кінь-трактор, що трансформується (на хвилиночку — іграшка 30-х років!) та космічний бластер (колись марно вимагав такий у батьків).
Довге народження
Ідея створення музею іграшок народилася ще у 30-х роках минулого століття. І хоча радянська влада пречудово розуміла, що іграшка — це вагомий інструмент пропаганди (і активно цей напрям розробляла), з музеєм тоді так і не склалося. І це при тому, що для нього було зібрано величезну кількість дійсно унікальних експонатів. Лише за незалежності України народився Державний музей іграшки.
"У різні часи колекцією опікувались різні структури Міністерства освіти. І щороку ми повинні були проводити з бухгалтерією спільну інвентаризацію колекції. І якось почули від них таку фразу: "Ви що, не можете списати старі іграшки (найцінніші екземпляри!) як мотлох? Навіщо ви з ним возитесь?" І тоді наша Тетяна Олександрівна, головний зберігач фондів, сказала, що з цим треба щось робити. І стало зрозуміло, що створення музею — єдиний спосіб порятунку зібрання. Музей ми відкрили у 2005 році", — розповідає директорка Державного музею іграшки Юлія Кобас.
Музей сьогодні
Це музей формату "однієї години" — саме за такий час, просуваючись дуже неспішною ходою, можна обійти та розглянути всі три його зали. Перший — для змінних виставок (наприклад, взимку тут зазвичай показують новорічні прикраси та усілякі ялинкові "ґаджети"), другий — народна іграшка (із залою змінної експозиції; просто зараз у ньому
демонструють продукцію культового Київського механічного заводу ім. Ватутіна), третій — історія промислової іграшки від 30-х років і до сьогодні (тобто все те, чим гралися наші діди-бабусі, батьки і ми самі). Із сучасних іграшок — літак "Мрія" та славнозвісний пес Патрон.
Колекція музею нараховує понад 20 000 експонатів (і це не рахуючи "супутні" екземпляри — дитячі журнали, книги, календарики та листівки). Але через брак місця відвідувачі мають можливість побачити тільки 10% від цих скарбів.
Трофейна іграшка
Є вірна прикмета: коли держава збирається розпочати війну — вона починає випускати багато воєнної іграшки: пістолетів, солдатиків, техніки. Так було у Німеччині, так було в СРСР, — розповідає Юлія Кобас.
З нового, що з'явилось у музеї після повномасштабного вторгнення, — трофейні іграшки. Тобто ті, що були вивезені радянськими військовими додому — на подарунки рідним.
"Погодьтеся, раніше, коли ми чули про трофеї, з якими поверталися солдати Другої світової, ми нічого особливого не відчували. Але після Бучі та Ірпеня наше ставлення до цього докорінно змінилося. Бо з'явилося розуміння того, що трофей — це банальна крадіжка, — зазначає директорка. — Раніше трофейні іграшки тут майже не виставлялися".
Заводи, бетон, юний лікар
За радянських часів в Україні діяло 12 іграшкових заводів. На сьогодні не залишилося жодного. Тільки в Клавдієво — там працює фабрика іграшок. Вона хоч і приватна, проте функціонує. Що цікаво, іграшки виготовляли не тільки профільні підприємства. Майже кожен завод мав у себе цех із виробництва товарів широкого вжитку та повинен був випускати іграшки.
Красномовний приклад: торгово-промислова палата збирала директорів підприємств. Усім говорили: "Ми привезли з-за кордону нові іграшки. От вони – розбирайте та налагоджуйте їх випуск". От директор заводу залізобетонних конструкцій взяв і вибрав іграшковий набір "Юний лікар" — гадав, що там нічого складного. А коли відкрив і побачив, скільки там усього — від стетоскопа і гумової клізми до бинтів — тільки за голову вхопився від відчаю.
Як каже Юлія Кобас, по-справжньому класні та якісні іграшки (наприклад, машинки на пультах управління) випускали харківські підприємства, що працювали на оборонку. Воно й зрозуміло — там, у своїх надсекретних конструкторських бюро, сиділи чоловіки-інженери, які розважалися як могли. До того ж оборонка добре фінансувалася, тож у них був і час, і фінанси.
Дарунки з історією
Сьогодні зібрання музею поповнюється здебільшого за рахунок подарунків від звичайних людей, які не хочуть відправляти своє дитинство на смітники. Так, одного разу до музею прийшла старенька — вона принесла працівникам свого фланелевого котика.
Як виявилось, коли розпочалася Друга світова війна і німці почали активно бомбити Київ, то була єдина іграшка, яку їй (тоді, звісно, маленькій дівчинці) дозволили взяти із собою в евакуацію. Відтоді ця іграшка завжди була для неї справжнім оберегом. Сьогодні її котик живе у музейній вітрині. А в трьох метрах від нього відвідувачів зустрічає лялька зі славнозвісної родини Богомольців.
Взагалі, після того, як людина віддає музею свої іграшки, вона часто повертається сюди. Просто постояти, подивитися, згадати щось своє…
Що вражає дітей
Народна іграшка найбільше вражає дітлахів. Причому спочатку вони не відчувають її магії. Але коли працівники музею дістають репліки іграшок, показують, на що вони здатні, демонструють їхні властивості… то починається найцікавіше.
Перш за все дітей вражає те, що раніше гралися майже всім. Навіть… кістками та обробленим гусячим горлом (його використовували як брязкальце або зуборізку). Друге — те, що іграшки можна їсти (це стосується пряників або сирних коників). І третє — можливість поринути у світ фантазій.
Приміром, ти знаєш, що таке "фуркало"? От і я не знав. Загалом це дошка та мотузка. Але якщо її у певний спосіб розкрутити — вона перетворюється на пречудову іграшку. А "кубер" (конусоподібна дзиґа, яку треба кинути на підлогу та підганяти батіжком)! Діти від таких простих, але незвичних для них речей отримають силу-силенну задоволення.
- Адреса Державного музею іграшки: Кловський узвіз, 8
- Музей у соцмережах: facebook.com/toys.museum.ua
