Національний цирк України: без слонів, зате з оркестром
Фото: "ТиКиїв"/Ігор Кузнєцов
Ти давно був у цирку? Ми — теж. Але завжди цікавилися тим, як живе київський цирк під час війни. І нарешті вирішили: скільки можна лише цікавитися? Час піти та дізнатися! Тим паче, що 20 квітня світ відзначатиме Міжнародний день цирку, а Національний цирк України проводить екскурсії за своїми лаштунками. Тож "ТиКиїв" завітав на таку екскурсію й з'ясував чимало цікавого…
Почнемо з того, що екскурсію проводить сам директор Національного цирку України Владислав Корнієнко. А він про своє дітище може розповідати годинами!
Тому спершу ми дізналися історію створення київського цирку. Виявляється, ще на фресках у Софії Київській можна побачити циркових артистів: приміром, акробата в шортах, що тримає на плечі палку "перш", і артиста, що стоїть догори ногами. Тож розповіді росіян про "руськість руського цирку", як ти розумієш, перебільшені.
А щодо Києва, то колись на місці сьогоднішнього кінотеатру "Україна" на вулиці Городецького був кінний палац — "Цирк Крутікова". Один із найкращих кінних цирків в Європі, який міг похвалитися опаленням, туалетом, ложами, конюшнями… Куди він подівся? Підірвало НКВД.
Потім був літній цирк на розі Саксаганського і Великої Васильківської, де зараз магазин техніки. А згодом архітектор Валентин Жуков спроєктував будівлю сучасного київського цирку, і весь колектив переїхав туди у 1960 році. Це найбільша купольна споруда у місті, в ній 1907 місць.
До речі, Національний цирк України також розташований на розі: його коло — в архітектурному куті, що захищає житловий масив від зайвих звуків.
Вороги й життя-буття
"Ще з радянських часів мистецтво цирку слугувало ідеологічною зброєю, — сказав Владислав Вікторович, коли ми зайшли у будівлю. — І попри утворення Національного українського колективу 1956 року, була позбавлена мовної ідентичності (тобто русифікована в побуті). Але трагічні події останніх років усунули цю проблему: циркові залюбки заговорили українською. Потім на нього навісили ярлик дитячого мистецтва, і багато дорослих людей через це його відкидають. А історія з бронюванням циркових артистів від мобілізації винесла на поверхню сумну річ: працівників цирку взагалі не сприймають як тих, хто репрезентує українське мистецтво".
"А третій і найгірший наш ворог — активний громадський рух, нібито пов'язаний із захистом тварин, — продовжує керівник цирку. — Але подивіться на звіти активістів: під час пандемії та війни їхні статки повиростали на донатах — всі ж хочуть допомогти тваринам! Коли ми тут у першій дні війни опікувалися тваринами, розвантажували гуманітарку, вони писали: "Допоможіть тваринам київського цирку!" — і під виглядом допомоги київському цирку збирали донати з-за кордону. Їхні професійні медійники грамотно налаштували людей проти нас: начебто ми знущаємося з тварин. Я намагався піти з ними на контакт, але поки без успіху", — розповідає Владислав Корнієнко.
Поділившись з нами своїм болем, директор Національного цирку розповів про життя-буття свого дітища під час війни:
"Київський цирк має багато складових, які не розвинулися до такого рівня в європейських аналогах. Один із них — жива музика. В нашому оркестрі працює 19 музикантів на чолі з маестро Марком Резницьким, який тут уже 62 роки!"
Загалом у Національному цирку України працює до 80 артистів всіх жанрів: циркові артисти, балет, оркестр, вокалісти.
"Попри те, що частина артистів — на фронті, є загиблі, є ті, хто виїхав з Києва чи України, все одно нам не бракує професіоналів для того, щоб з липня 2022-го робити по п'ять програм щотижня, — розповідає Корнієнко. Каже: "Раніше в нас одна вистава тривала пів року, тепер — 8 прем'єр на рік, плюс два всеукраїнські фестивалі — вирішили об'єднувати українські циркові сили, хоча зазвичай вони не особливо дружні."
Перші місяці з початку війни і до червня 2022-го були найстрашнішими в історії київського цирку, зізнається Владислав Вікторович:
"Що було робити з тваринами? У нас де-факто 60 тварин, утримання яких обходиться в 2 млн грн. на рік. При тому, що держава фінансує нас трохи більше, ніж на 700 тис. грн — понад половину нам доводиться заробляти. І ми придумали зробити тварин іменинниками програми воєнного часу "Врятовані циркові тварини".
"Якось на фестивалі в Монте-Карло я бачив відкриту репетицію з тваринами, яка мала величезний попит. І наша програма раптом теж вибухово пішла! Ми зрозуміли, що людям потрібні жанрові речі. Так з'явилася програма "Цирк у стилі джаз", до якої залучили наш оркестр, далі пішла програма з клоунськими репризами: під час пандемії ми не спромоглися її зробити, а під час війни зробили, попри протести наших противників.
Так окрім календарних програм типу новорічного чи весняного шоу ми стали робити програми до Дня закоханих, навіть до Хелловіну! І ця вистава так зайшла публіці! Люди прагнуть костюмованих шоу", — ділиться директор цирку.
Згадує Владислав Вікторович і те, як 2022 року на день Святого Миколая після ракетного обстрілу вимкнули світло, але глядачі відмовилися розходитися по домівках, і директор взяв удар на себе: хвилин 30–40 розважав публіку, поки не ввімкнули генератор.
На власні очі
А далі Владислав Вікторович повів нас до зали, де в цей час тривала репетиція повітряних гімнастів.
Під супровід оркестру.
Коли музика затихла, ми дізналися, що традиційний цирк використовує тирсу як покриття, а арена київського цирку вкрита гумою.
Чому? Бо під нею п'ятиметрова колба — архітектор передбачив басейн. І він таки є — над кабінетом директора розміщена 20-тонна цистерна для води, яка здатна за кілька хвилин наповнити басейн водою. Але він вже багато років не працює.
Як і плунжерна система: в 1960-ті роки вистава могла починатися на поверх нижче, де є ще один вихід, а потім артистів підіймали на арену плунжером. Його директор має план відновити після війни. Як і багато чого ще...
А от знамениті механічні сходи в деяких програмах працюють — артисти з верхньої сцени можуть спускатися чи підійматися на неї. А ще за керівництва Владислава Корнієнка цирк придбав нові світло, звук і три великі екрани.
Вийшовши із зали, ми нарешті потрапили до святая святих цирку — за його лаштунки. Що цікаво: починаються вони не як у театрі за сценою, а за колом. Чи пахне тут слонами? Пахне. Хоча слонів у київському цирку давно немає.
"Боротьба із запахами — складна системна робота", — повідомив Владислав Вікторович.
Після чого представив нам одного з артистів:
"Знайомтеся — артист з Єгипту Віаам Хасан. Одружився з українкою й вирішив залишитися в нас. Артист, який не має броні" — жартує директор.
Де тварини?
А потім ми дізналися, що єдиний артист, чия гримерна розміщена на першому поверсі — клоун, який виходить на манеж між номерами через форган (таку назву має вихід на манеж).
Тут є два медпункти, раніше — слоновники, технічні служби й реквізит — лише той, який використовують у чинній програмі.
А все тому, що головні артисти першого поверху — тварини, яких розмістили за синьою завісою.
А за нею аж до вулиці Дмитрівської тягнеться величезний сектор: конюшні, тигрятники, годівниця і найбільша в Україні операційна, де можна лікувати великих тварин.
"Я ізолював ці приміщення: тут камери, пропускний режим, дисципліна щодо сторонніх людей, — розповідає пан директор. — Тому, коли я читаю: "Наша журналістка потрапила за лаштунки київського цирку і слухала, як плачуть тигри", в мене виникає питання: як вона туди потрапила, хто її пустив? Я туди не щодня ходжу!"
У виставі "Нові генерація" тварини не виступають, просто живуть у цирку, за винятком випадків, коли вони виїжджають на гастролі.
"До війни ми знайшли можливість вивозити тварин у літні табори, — розповідає Владислав Вікторович. — В нас була чудова комунікація з Межигір'ям. А решту року 60 тварин просто живуть у цирку, та це не означає, що вони тут плачуть. У нас щодня відбуваються репетиції з тваринами: виїздка коней, тигри, леви гуляють. Але в програмах намагаємося мінімізувати їхню присутність. Не можна ж за один день оголосити, що наш цирк — цирк без тварин. Тому ми робимо це поступово. А ще в нас працюють запрошені собаки й коти: ми стали залучати артистів із тваринами, які не мають постійної зайнятості".
А ще Корнієнко відкрив секрет дресування котів:
"Мені казали: ви їх наркотиками годуєте, електрошоком б'єте — як коти можуть на задніх лапах ходити? Я спитав про це дресувальника, і він сказав, що вся справа в харчуванні — смаколик тварині дають раз на тиждень і під час тренувань, її цим підгодуванням можна вабити".
Під зоряним куполом
Далі ми пішли до клоунської — нас зустріли клоуни Олег Добрий та Олексій Красних.
Стіни клоунської обклеєні афішами, фотографіями всіх клоунів, які працювали в київському цирку за 60 років. Кожна — з їхніми підписами.
"Це — видатні клоуни! — представив нам Олега й Олексія директор. — У них фахові дипломи. Мене якось запитав один депутат: "Ви не могли б допомогти одному з моїх колег дістати диплом клоуна?" Я сказав: "Ні, не можу: він не потягне".
Ми підіймаємось сходами вгору.
Другий поверх — якраз для артистів: тут 29 гримерок, на кожній з яких вказано ім'я артиста і жанр, в якому він працює. Всередині — дзеркало для гримування, вішак для одягу, рукомийник і диванчик, щоб артист міг перепочити в перерві.
А ще на другому поверсі — малий манеж — один із репетиційних просторів цирку. І тут повним ходом йдуть репетиції: і дітей, і дорослих.
"Це — Настя, — представляє одну з артисток директор. — Вона працює в жанрі каучук, перейшла до нього з хореографії".
Висота стелі в малому манежі — 13 метрів. Директор розповідає: "Наприкінці існування СРСР малий манеж взялися реконструювати, завезли ліфти, засвоїли гроші, забрали ліфти… Тому в Національному цирку на п'ять поверхів немає жодного підіймача".
Далі директор показує нам костюмерний цех:
"Ці майстрині шиють костюми, видають їх артистам перед програмою, забирають ті, що потребують прання, прасування й ремонту, — розповідає він. — Цирковий костюм кардинально відрізняється від звичайних театральних — вони всі зі спеціальних тканин, стрейчеві, шиті міцними нитками, в них своя форма швів, щоб можна було робити фізичні вправи, працювати в повітрі, щоб артистам нічого не заважало і не створювало небезпеку".
"І не дивіться, що тут так мало костюмів, — уточнює Владислав Вікторович. — В нас є ще склади на 4-му поверсі, там — тисячі одиниць одягу з усіх програм".
Наостанок нам роблять сюрприз: ведуть на верхню сцену.
Дорогою ми зустрічаємо реквізит для тигра Арчі.
"Тут прихована лазерна пушка, — пояснює директор. — Якби не було стіни, вона могла б дістати світлом до універмагу "Україна".
І зрештою ми виходимо… кудись. Лунає "Київський вальс"…
"За мої руки не заходьте: за моєю спиною 11-метрова яма", — попереджає директор.
І от ми відчуваємо себе артистами, що вийшли на верхню сцену: перед нами — зоряне небо, внизу — глядацька зала.
Ефекти для нас створюють дві світлові гармати.
"Під куполом працює туманна машина, не димова, — пояснює директор. — Вона наповнює туманом верхню частину зали. Є в нас і димомашина".
Відчувши себе зірками цирку, ми прощаємося з його директором, який наостанок розповідає, що планує надалі провести екскурсію дахом — для екстремалів. Щойно його відремонтують, позаяк шмат циркового даху пошкодив БПЛА, який зрештою влучив у ТЕЦ.
А у вересні в Національному Цирку стартує нове шоу "Лапендула". Ти ж прийдеш?
