(Не) радянська художниця: справжня історія Тетяни Яблонської
Тетяна Яблонська працює над картиною "Ранок". Архівне фото: Ukraine Art News
Ім'я Тетяни Яблонської справедливо асоціюють із невимовним талантом і гідно здобутим визнанням. Несправедливо — із зображенням ідилічної "радянської дійсності". Картини "Хліб" і "Ранок" оспівують у соцреалістичній парадигмі, а в підручниках подають щасливі світлини на тлі безкраїх полів.
Однак у цих історіях чомусь уникають згадок про зв'язок із наставником Федором Кричевським. Про символізм і глибинний посил "Автопортрета в українському вбранні". Про переписування картини "Молодята". І головне — про саму суть творчості Яблонської, що крилася не в соцреалістичних радощах, а в прагненні зрозуміти "природу, людину та справу рук її".
Напередодні дня народження мисткині, яке відзначатимемо 24 лютого, "ТиКиїв" досліджує її українську ідентичність, родинну історію й справжню парадигму творчості. Знайомимося з (не)радянською художницею Тетяною Яблонською.
Дитинство Тетяни Яблонської минуло в нескінченних мандрівках: спершу родина оселилася в Одесі, тоді — у Кам'янці-Подільському, а згодом — у Луганську. Мисткиня пригадує цей час із непідробним смутком. Постійні переїзди були пов'язані з бажанням утекти до Європи.
Батько художниці ще в буремні міжвоєнні роки зрозумів справжню суть "совєцької держави". Своїх доньок він застерігав від віри в цю ідеологію, навчав їх удома, дозволяв спілкуватися лише з обраним колом людей. Тоді Тетяна — блискуча учениця, комсомолка й студентка художнього технікуму — не розуміла його. Лише згодом у своєму щоденнику вона записала:
…не бачили і ми свого сталінського фашизму, подібно до німців, запаморочені "нашим дорогим батьком Сталіним".
Кілька провальних спроб перетнути кордон поклали край намірам родини поїхати. Тетяна вступила до Київського художнього інституту, навчалася в майстерні класика українського живопису Федора Кричевського. Юна мисткиня надихалася його скульптурним зображенням форми й символічним використанням образів, переймала любов до народних мотивів і досліджувала власну українську ідентичність.
Що залишив мені у спадщину Федір Григорович Кричевський? Мабуть, безкомпромісну любов до мистецтва. Це — основне. Під цим я розумію відповідність форми змістові, високий рівень майстерності, художньої культури.
Нерозривний зв'язок із творчим натхненням вчителя наскрізною лінією проявлятиметься у творчості художниці — і завжди ставатиме визначальним.
Так, у 1945 Тетяна Яблонська створює реалістичний автопортрет. Акцент на фігурі, вікові, жодної соціальної чи культурної приналежності. Та вже за рік від такого розуміння себе у світі не залишається й сліду.
"Автопортрет в українському вбранні" визначає геть інший напрям самоусвідомлення. Мисткиня майстерно робить омаж творчості наставника: орнаментована хустка, сорочка, написана широкими мазками, і руки в боки — риси, характерні для його робіт. Ба більше, як пише мистецтвознавиця Діана Клочко:
Яблонська демонстративно наголошує на своїй належності до українського жіноцтва.
А поміж тим художниця досліджує безкраї простори творчості. Головною темою її робіт стає світ довкола — природа, миттєвості, буденність, люди та їхні почуття.
Часом прості, на перший погляд, картини художниці неможливо забути. Чому? Відповідь на це питання залишає учень Яблонської Тіберій Сільваші:
Вона не дивиться зверхньо, не копається в мікросвіті, її погляд — око в око зі світом. У ньому — захват природою, розчулення від Божого творіння, любов до людини і справи рук її.
З цими словами на думці геть інакше сприймаємо чи не найвідомішу роботу художниці — величне полотно "Хліб".
Нав'язану оду соціалістичній праці змінює розуміння того, що в часи війни Яблонська сама важко працювала в колгоспі й нині віддає шану жінкам, які щодень покладають життя заради буття інших. Окрім того, художниця вивищує образ землі, що стає квінтесенцією її художнього осмислення природи.
Картину "Ранок" осмислюємо крізь спогади доньки, а не буття зразкової радянської дівчинки, майстерно змальоване ранкове світло й сяйні промені сонця.
На картині я розминаюся перед позою "ластівка". Зарядку робила не кожен день, але, побачивши це, мама одразу вирішила: ось він, новий сюжет.
Ніколи не стояла на місці — факт про Тетяну Яблонську, що також часто губиться в історії "радянської" художниці. А мисткиня, між іншим, спробувала себе в найрізноманітніших стилях: від реалізму до імпресіонізму й народного живопису.
Яблонська відчувала, що зв'язок із формою й кольором не може бути сталим і повсякчас шукала його нових виразників.
Надзвичайно цікавою в цьому контексті постає історія картини "Молодята", про яку дізнаємося зі щоденників художниці.
"Одного чудового зимового дня мені подзвонив завідувач кореспондентського пункту газети "Ізвєстія" (прізвище його я забула), пропонує поїхати у село Глеваха… сьогодні там будуть грати декілька весіль.
Попереду чинно, тримаючись за руку, йдуть наречені. Наречена — в українському строї. За ними весела, танцююча низка дружок, сватів, музик. Багато хто з дівчат у вінках, зі стрічками, що розвіваються у танці. Он сват — перев'язаний рушником. Біжать та кричать діти. Сусіди вискакують подивитися. Не встигло пройти одне весілля, як із сусіднього провулочка — нове, а там ще та ще. Такого я ніколи не бачила і не побачу. Повернувшись додому, я одразу ж взялася за ескізики".
Мені уявилося, що вся композиція картини мала нагадувати святковий, різнокольоровий український вінок зі стрічками на тлі білого снігу…
Згодом мисткині довелося переписати картину: натхненне народною традицією полотно не прийняла комісія, натомість змусила подати його радянський варіант — добре знайомий нам.
Нові чуття, стильові захоплення й незабутні враження Яблонська часто отримувала в подорожах. Вона обожнювала мандрувати й побувала в багатьох європейських країнах, залишаючи спогади на полотні. Чого вартий лише її прекрасний цикл "Флоренція".
Важливою точкою на творчому шляху художниці стало здобуття Україною незалежності. Визнана майстриня пейзажу, портрета й реалістичної сцени, Яблонська спробувала себе в іншому — закарбувала традиційні атрибути рідної культури в циклі "Берегині".
Художниця працювала без упину до самої старості. Прикута до ліжка, вона не здалася, натомість — відкрила для себе пастель і почала малювати краєвиди зі свого вікна.
На схилі літ мисткиня, завершуючи щоденник, підсумувала власну творчість короткою, однак надміру вичерпною думкою:
Виправдовуватися не буду. Одне скажу — до всіх своїх робіт ставилася щиро. Іноді доводилося йти на компроміси — нехай мене не дуже суворо судять.
Читай також: "Місячна ніч на Дніпрі" та пейзажі українського Криму: як імперія вкрала ідентичність Архипа Куїнджі
