Нова українська музика тижня: MamaRika, KALUSH, повернення The Maneken та інші прем'єри
MamaRika — "Одне питання", джерело: пресслужба MamaRika
Музичний критик Олесь Ніколенко щотижня слухає нові українські пісні та намагається розшифрувати, про що співають і куди рухаються автори цих композицій.
У сьогоднішньому випуску: сиквел треку MamaRika про "гарячу каву та двох під ковдрою", метаморфози гурту KALUSH, інтимна попмузика нового покоління від Nikow і Твій зайчик пише — та інші цікаві прем'єри, які варто послухати.
MamaRika — "Одне питання"
Пісня MamaRika KAVA (2021) свого часу звучала з кожної праски. З погляду "фонової музики" — це дійсно ідеальний трек: у міру абстрактний, підходить для будь-яких POV — чи то якогось відеоролика про спільне життя пари, чи під походеньки торговельним центром, коли текст перетворюється на сигнал негайно продемонструвати свою купівельну спроможність (українці — ті ще кавомани). А ще в цьому треку, в останньому рядку, MamaRika — та її незмінний співавтор Іван Клименко — елегантно заховали натяки на вагітність співачки: "Гаряча кава і двоє під ковдрою", що закінчується "троє під ковдрою".
"Одне питання" — своєрідний сиквел KAVA. Пройшли роки, а з ними — закінчилася романтична ейфорія стосунків, про які співала MamaRika у 2021 році. Трек підіймає тему невизначеності, сумнівів, випробувань долі — та інших пригод, які неминуче перевіряють почуття і взаємини. Ніби місток у попередній хіт, у новій пісні знову звучить рефрен кави ("ти готуєш сніданок, і кава на столі"). Але цього разу, замість романтичної ідилії перших місяців спільного проживання та сміливих кроків у майбутнє, лірична героїня рефлексує: а чи все так добре в сім'ї?
Рефлексія насправді дуже здорова та близька будь-якій українській родині: неважливо, за кордоном чи в коридорі/паркінгу з дитиною на руках. І взагалі ця дилогія, як і інші треки MamaRika, є рідкісними прикладами композицій, які справді пов'язані одним часопростором та, судячи з усього, певними подіями й переживаннями в житті співачки. Простіше кажучи, їй віриш. Хоча, звісно, найкращим треком MamaRika в межах її фірмової попмелодраматичної стилістики є трек "НЕ ЙДИ" (2024), присвячений збереженню стосунків, у якому важелі драми вивернуті сильніше, ніж зазвичай.
KALUSH, BEREZA — "Бульбашки"
Гурт KALUSH, мабуть, не потребує довгого інтро. Увірвавшись у 2019 році на тлі хіп-хоп-цунамі, яке викликала поява alyona alyona, KALUSH — сусіди по лейблу ENKO — дуже швидко почали залітати разом із нею в чарти, плейлисти та вподобання українців. Їхня поява роздратувала весь реп-андеграунд, зациклений на "автентичності" та "вуличності", але — важко з цим сперечатися — реанімувала український хіп-хоп загалом, про який останні роки широка публіка навіть не знала.
Стрімкий успіх KALUSH, зокрема, спонукав інших реп-артистів так чи інакше реагувати: когось — хейтом, коментарями в соцмережах та дісами, інших — новими треками та свіжими стратегіями реалізації власної творчості. Адже, як відомо, реп цілком і повністю побудований на конкуренції, на концепції "досягаторства" та прагненні до успіху, бажанні бути "номер один" — подобається це комусь чи ні.
Далі, як відомо, KALUSH перемогли на "Євробаченні-2022" — і злетіли зовсім у стратосферу. Однак, на мою думку, ця подія — та успіх пісні Stefania — негативно позначилися на якості подальшого музичного матеріалу гурту. Від чіпких хіп-хоп-бенгерів та душевності спільного зі Skofka альбому "Йо-йо", який свого часу навіть витіснив російськомовний реп із вух українських підлітків, не залишилося й сліду.
KALUSH почали робити колаби з іншими артистами у великій кількості, але, на жаль, кількість однозначно поступилася якості. У цих колабах гурт перестав дотягувати до свого ж рівня — хоча б до рівня спільних треків із Jerry Heil ("Хвилі", "Таксі", 2021). А в сольних композиціях почав домінувати легковажний контент із речитативом, якого і так вдосталь на вітринах стримінгових сервісів щотижня (територія умовних Kavabanga Depo Kolibri).
"Бульбашки" — яскравий приклад цього даунгрейду, який також відзначився завершенням співпраці гурту з лейблом ENKO у 2024 році. Тобто однозначно можна стверджувати, що фронтмен KALUSH Олег Псюк — талановитий артист. Але, судячи з усього, він зараз перебуває на творчому роздоріжжі й намагається одночасно займатися купою справ (зокрема продюсуванням інших артистів та навіть власним YouTube-каналом "Рожева пранама"), через що фокус на власному проєкті помітно втрачається.
Сподіваємося, що це тимчасово — і KALUSH періоду влучних та "на репіт" треків "В тренді пафос" та "Тіпок" ще повернеться.
Nikow — "Як я цьому посприяв"
Акуратний та делікатний поп абсолютно західного зразка з високим BPM. У Nikow вийшов цілий EP — "живу-відстукує" — і він максимально не схожий на доволі типову формулу українського попвиконавця чоловічої статі. Ну, тобто, якщо суто за змістом, то це одне й те саме: глибокі романтичні почуття до дівчини, згущені до мелодрами. Але те, як цей доволі шаблонний матеріал подає Nikow, заслуговує на увагу та повагу. Це та сама "нова інтимність" та щирість, через які свого часу полюбили The Weeknd та інших західних "пост-R'n'B-виконавців", — навіть певна інтровертність, що дуже нетипово, якщо ми беремо середньостатистичний образ попспівака в минулому.
"Як я цьому посприяв", як і весь EP з п'яти треків, — це дуже ніжні сповідання, надзвичайно особиста музика, якою особливо ні з ким не хочеться ділитися. Вона більше підходить для "розмови з собою", рефлексії в навушниках. І вона потрібна, адже навіть найперший концерт Nikow відбувся з солд-аутом (усі квитки були продані), що для незалежного артиста, якого не просуває великий лейбл, є чудовим результатом.
TVORCHI, The Maneken — "Одіссея"
Дует TVORCHI разом із The Maneken оживили свій трек "Одіссея" — тепер українською. Оновлена версія звучить значно об'ємніше й чуттєвіше, наче знайома історія раптом відкрилася з іншого боку. Саунд — мікс упізнаваної легковажної chill-естетики/лірики TVORCHI та фірмового продакшену Євгена Філатова (засновника The Maneken).
Взагалі повернення The Maneken на українську сцену після майже десятирічної перерви — з альбомом Nova Era та цією колаборацією — знакова подія. Зважаючи на те, яку музику Філатов робив ще в нульових, його передові ідеї — саме те, що потрібне українській музиці зараз, аби вона не загрузла у своїх бажаннях "наздоганяти алгоритми" чи "бути ближче до аудиторії". The Maneken нікуди не поспішає — і тому останній альбом створював майже 10 років (!), а нетутешність та енциклопедична скрупульозність, з якою він працює над музичним матеріалом, просто вражає. Тому рекомендуємо не пропускати нічого, до чого він докладає руку.
Твій зайчик пише — "любов/залежність"
"Твій зайчик пише" — це коли твоє сердечко щось наспівує і шле повідомлення, а не пише пафосні чи крінжові вірші. Лірика в цьому проєкті заточена під приватні емоції: короткі рядки, які радше як цитата з переписки в месенджері, лише злегка підфарбована музикою. Десь на межі попроку й електроніки — все це однаково гарно звучить і наодинці в навушниках, і на максимумі гучності в натовпі.
Це "нове покоління" чоловічої попмузики — з чуттєвістю, раптовими інсайтами, фідбеками, фіксацією тих чи інших мікромоментів. Дякувати Богові, така музика з'являється та звільняє нас від необхідності слухати старих динозаврів української естради.
Жадан і Собаки — "Зброя пролетаріату"
Другий студійний альбом гурту "Жадан і Собаки", записаний ще у 2012 році, вийшов на стримінгових платформах. Реактуалізація вже "нової класики" для нових поколінь слухачів та юної аудиторії, яка тільки зараз відкриває для себе гурт. Попри те, що це лише другий повноформатний реліз, його важко назвати "експериментом" чи "шляхом до себе" — він звучить як зріла та сформована музично-поетична (громадянська?) позиція.
Це вже "класичний Жадан": зазираючи в дзеркало повсякденності, він бачить усіх — і не оминає нікого. Немає жодних "маленьких людей", які "нічого не вирішують". На мапі цього альбому всі важливі — Жадан не втомлюється їх перелічувати: "Робітники пекарень, фабрик, майстерень, заводська шпана з привокзальних поселень, аборигени вулиць, кварталів і спальників, гроза начальників і комунальників, вантажники з ринків, прибиральники зі станцій, корейці, в'єтнамці та африканці" (цитата з треку "Зброя пролетаріату"). Станом на сьогодні платівка сприймається як короткий, але дуже влучний екскурс у новітню історію України.
Moann — "Допоки ми тут"
Представниця нової інді-хвилі, singer-songwriter. Докладніше про це явище ми розповімо в окремій статті, яка скоро буде опублікована на сайті, а поки можна послухати новий трек Moann як щось на кшталт тизера. "Допоки ми тут" — це не втеча від реальності, а її проживання. У тексті згадуються війна, тривога, втома, але водночас і дивне, майже вперте бажання залишатися в моменті. Навіть коли плани сиплються, навіть коли "виходу не видно", є "ти" і є факт присутності тут і зараз.
Музично й концептуально трек нагадує щоденниковий запис, який випадково перетворився на пісню. У ньому немає пафосних чи абстрактних декорацій, "великих слів" — тільки мова покоління, яке тримається на каві, постійно увімкнених екранах і тих маленьких рутинних звичках, що стають опорою, коли все інше валиться. "Допоки ми тут" можна сприймати як мінімантру стійкості: тут не про "скоро перемога" і навіть не про надію в класичному сенсі, а про виживання і людяність. Поки ми тут — світ, який "тріснув" і "палить холодом", усе ще має сенс.
Читай також: 5 нових вистав Києва, які варто побачити
