"До світла": новий фотопроєкт Костянтина та Влади Ліберових
Костянтин і Влада Ліберови. Всі фото: архів події.
У Центрі сучасного мистецтва M17 28 листопада відкрилася триденна виставка "До світла". Спільно з ДТЕК її створили українські фотографи Костянтин і Влада Ліберови, щоб поділитися історіями людей, які працюють там, де темно, щоб інші бачили світло.
Виставка передувала презентації однойменної документальної фотокниги, у якій світлини доповнюють коментарі митців, а задум розкривається повною мірою. У передмові звучить символічний заклик — "Разом до світла!"
Журналістка "ТиКиїв" Вікторія Кавтиш побувала на відкритті експозиції та розповідає, чим особливий цей проєкт і що чекає на читачів на сторінках нової фотокниги Ліберових.
Світло — не щось дане само собою, а щось сакральне й надзвичайно важливе
Створюючи проєкт, що став основою книги, Костянтин і Влада Ліберови побували там, де триває боротьба: на лінії фронту, у стінах зруйнованих електростанцій, за дверима операційних кабінетів. Усе, аби розповісти історії шахтарів, енергетиків, військових пілотів, рятувальників і медиків — тих, хто не дає світлу згаснути.
Влада розмірковує над тим, що всім нам був потрібен час, щоб зрозуміти справжню цінність світла, адже коли чогось у достатку, ми сприймаємо це як належне. Натомість у ці непрості часи ми "маємо унікальний шанс знову побачити все, що народжується у світлі, відчути це й усвідомити".
Зрозуміти, що світло — не щось дане само собою, а щось сакральне й надзвичайно важливе.
Серед світлин помічаємо особливо захопливий кадр: енергетики працюють на понівеченій електростанції, а з даху на них сиплеться сніг.
Саме з цього моменту й розпочався фотопроєкт, адже саме тоді Влада чи не вперше по-справжньому усвідомила, скільки зусиль докладають енергетики, щоб у наших домівках було світло.
Привертає увагу й світлина з райдугою. Гості виставки багато про неї говорять, а Костянтин охоче ділиться її історією. Вони поверталися з центру реабілітації військових, коли раптом у небі з'явилася веселка. Влада зробила знімок на згадку: щось світле завжди проростає навіть у найтемніші часи.
Оглядаючи світлини, зустрічаємо працівників ДТЕК. Один із них, Андрій, погоджується поділитися своїми враженнями. Каже, що одна з фотографій розчулила його до сліз, адже на ній його рідна Донеччина, колеги й такі знайомі лінії електропередач.
Про цінність проєкту вдається поговорити із близькою подругою подружжя Ліберових — Танею Парфільєвою. Вона каже, що від початку документування війни митці дуже змінилися: зникла безтурботність, а в очах поруч з оптимізмом з'явився досвід, який неможливо описати словами.
Саме цей досвід, чуття й уміння вловити мить, що визначає сьогодення, помітні в кожній світлині й на кожній сторінці книги. Вражає, як світло постає не лише фізичним, а й метафоричним явищем — тим, що народжується в боротьбі за життя, в очікуванні звістки чи в пошуку надії, коли здається, що в непроглядній темряві вже не знайти жодного промінця. І як глибоко Костянтин та Влада відчувають побачене, розповідаючи про свій досвід у фото й тексті.
Читай також: "Поки ми тут, усе буде гаразд": яким Василь Стус постає у новій виставці Мистецького арсеналу
