Що читає креативна директорка і письменниця Тетяна Федоренко
Фото: колаж "ТиКиїв"
Тетяна Федоренко — креативна директорка, письменниця, викладачка зі сторітелінгу та сценарної майстерності. Тетяна — авторка роману "Експат, або Олені на крижині", була креативною директоркою агенцій Leo Burnett Ukraine та TBWA\Ukraine. Вона є володаркою численних фестивальних нагород у сфері креативу, серед яких: World Press Awards, New York Festivals Advertising Awards, Art Directors Club Europe Awards, Epica Awards, Golden Drum Awards тощо, була дворазовою фіналісткою "Каннських левів".
Для "ТиКиїв" Тетяна склала список із семи книжок, що вразили за життя.
Про звичку читати та вибір книжок
Обожнюю подорожувати. Народившись за залізною завісою Радянського Союзу, я мандрувала літературними світами, їхньою географічною та ідейною безмежністю. У часи юності, бандитських 1990-х, коли українські реалії та цінності перевернулися догори дриґом, м’яко кажучи, книги стали моєю еміграцією. Особливо тоді резонував Ремарк, герої якого жили у звичайному суспільстві, емоційно перебуваючи поза його межами.
Згодом, вступивши до університету на іноземну філологію, я раптом дізналася, що опинилася на експериментальному факультеті з додатковим напрямом — світова література. Через художні книги та історію літератури я пройшла увесь шлях розвитку світогляду людства, починаючи з усіх визначних епосів, включно, скажімо, з фінською "Калевалою" та закінчуючи сучасною постіронією.
І хоча внутрішньо я тяжію до пошуку нових змістів, ідей, форм, відповідно мої захоплення змінюються з появою нових неординарних авторів або вперше прочитаних древніх, я хочу розповісти вам про книги не за логікою останніх вподобань.
Ерік Берн "Ігри, у які грають люди"
Якось поверталася я зі школи додому в переповненому людьми та задухою тролейбусі, розмірковуючи над тезою книги, взятої в однокласника, про те, що прочитані в дитинстві казки впливають на наші установки та патерни поведінки у дорослому житті. Про екзистенційні ролі, які отримали й продовжуємо отримувати підсвідомо.
Несподівано тоді я усвідомила, що прочитана колись у занадто ранньому віці книга, з героїнею якої мене постійно порівнювали завдяки імені, колосально вплинула на мене. І в не найкращий спосіб.
Десятирічну мене вразило, як у відомому романі Онєгін знехтував щирим зізнанням Тетяни в коханні, захопившись нею лиш тоді, коли героїня стала жінкою, з якої не зводили очей усі чоловіки бальної зали. Хоча автор вкладав інакший зміст у цю історію, я закрилася у своїх почуттях, не довіряючи світу, який любить тільки твою "обгортку".
Ев Кюрі "Мадам Кюрі"
Ще у шкільному віці я прочитала рекомендовану моєю бабусею "Мадам Кюрі", написану дочкою Марії Склодовської-Кюрі, Ев Кюрі. Тоді я з жахом усвідомила колосальну обмеженість жінок у правах ще донедавна, збагнула, наскільки важливо здобувати освіту, бути захопленою своєю справою життя та змінювати світ на краще.
Тільки така "обгортка" для жінки повинна мати значення у суспільстві — визначила підсвідомо свою роль тоді я.
"Мадам Кюрі" — про тернистий шлях до отримання вищої освіти неймовірної жінки, нобелівської лауреатки одразу у двох дисциплінах (хімії та фізиці), яка жертвувала своїм здоров’ям, працюючи з радіоактивними елементами для того, щоб врятувати людство від раку.
Pete Walker "Complex PTSD: From Surviving to Thriving"
А далі я летіла життям так, що не було особливо часу порпатися у собі, але з початком повномасштабної війни усе зупинилося. Усі ми стали емоційно враженими: я, мої діти, мій чоловік, рідні, друзі, навіть наші руді такси.
Саме з метою розібратися з посттравматичним синдромом для себе і для своїх я прочитала книгу Піта Вокера. Вона виявилася не про посттравматичний синдром війни, а про той, який ми отримуємо з народження, але це зробило її для мене ще ціннішою.
Автор зауважує, що ми можемо "лікувати" самі себе, а також книги й люди, які з нами йдуть поряд через роки, можуть витягувати нас із наслідків психологічних травм. Ці люди зцілюють несвідомо, лише своєю присутністю у нашому житті.
Я збагнула, що такою людиною став мій екстравертний чоловік Дмитро, який щирим вираженням своїх почуттів протягом нашого спільного шляху навчив мене озвучувати ці почуття у відповідь — наперекір вже усвідомленому, але невикоріненому страху дитинства, навіяного відомою поемою. Він про це ще не знає. Нехай ця стаття буде приємним сюрпризом для нього.
Я досі вчуся у вас говорити про свої почуття так само відкрито, як ви, мої усі дорогі екстраверти!
Ромен Ґарі, "Обіцяння на світанку"
Любов чоловіка і жінки — почуття, яке може жити тільки за умови компромісу з обох сторін. У Ромена Ґарі — про безумовну любов.
Це унікальний письменник, який отримав Гонкурівську премію двічі, хоча за правилами її можуть присудити авторові тільки один раз. Він видав новий роман під псевдонімом в абсолютно інакшому автентичному стилі. Ніхто в ньому не впізнав Ґарі — сина емігрантки з Вільнюса, яка втекла від комуністичної революції російської імперії у Францію.
Письменник, дипломат, льотчик протягом Другої світової, він поклав на папір щемку історію любові своєї матері до себе, її жертви власним щастям, про величезну безумовну віру у свою дитину, яку виявилося непросто нести синові.
Вирішивши написати про цю книгу, я не одразу зауважила, що зараз я теж та матір-біженка, яка втекла від війни заради своїх дітей. Ця дилема між втратою себе заради дітей не дає спати по ночах не одній українській жінці. Що таке безумовна любов, наскільки рятівна її сила і чи усіх вона рятує?
Це питання підіймає автор і в наступному своєму романі, написаному вже під іншим іменем.
Еміль Ажар, "Життя попереду"
Цю книгу називають однією з найбільш пронизливих, відвертих, драматичних і зворушливих книг другої половини ХХ століття. Вона про ту неочевидну глибинну любов, яку не кожному з нас доводиться відчути зсередини та ззовні.
Хлопчик Момо, покинутий матір’ю-повією у притулку, який тримає мадам Роза, колишня ув’язнена табору Аушвіц, намагається інтегруватися у життя суспільства, де такі діти зайві. Але згодом йому доводиться рятувати свою стару мадам Розу.
Після прочитання цієї книги варто подивитися фільм за її мотивами з легендарною Софі Лорен, з прекрасною режисурою та емоціями, переданими картинкою та змістом.
"Просвіт з’являється саме тоді, коли втрачаєш надію", — каже головна героїня.
Як на мене, такі книги — це саме те світло, яке особливо потрібне зараз нам, аби підсвічуватися зсередини.
Дружина Ажара/Ґарі покинула свого чоловіка-письменника, сказавши, що його головною любов’ю є творчість, а захопилася натомість стосунками з одним з найкращих американських режисерів — Клінтом Іствудом. Ґарі викликав суперника на дуель, але кіномитець відмовився.
За декілька років автор книг про безумовну любов вистрелить собі у скроню.
Своєю прощальною запискою він вразить суспільство: Еміль Ажар — це насправді Ромен Ґарі, той хлопчик, який втілив у життя всі мрії-очікування мами-біженки, і пішов з життя за власною волею.
Маріо Варгас Льйоса, "Витівки кепського дівчиська"
Йдеться про автобіографічну історію кохання довжиною у ціле життя. Роман про любов без кордонів: він захоплює три континенти та поворотні моменти суспільних подій, на тлі яких відбуваються бурхливі сцени кохання та розставання однієї пари.
Молодий чоловік — неамбітний та нерішучий, а вона — завжди у погоні за кращим життям. Революція на Кубі та герилья в Андах, Париж 1950-х та економічне чудо Японії, сексуальна революція під пісні "Бітлз" та падіння комунізму — декорації для одного незбагненного кохання. Літературна критика охрестила цей роман "любовною сагою століття".
Маржан Сатрапі, "Персеполіс"
І наостанок — знову автобіографічне. Одночасно про жагу до вільнолюбного життя іранської дівчини, про війну між Іраном та Іраком, біженство, обмеження свободи ісламськими фундаменталістами та віденськими монашками, відверто про перший інтимний досвід, кохання, зраду та повернення на батьківщину.
Це чорно-білий графічний роман, який тонко і щемко проводить нас через події малопізнаної нами країни, завертаючи у лабіринти дорослішання авторки.
Я — фанатка коміксів, але імпульсивно купила його на Львівському Форумі Видавців, на якому мала честь презентувати свою книгу за пів року до повномасштабної війни. І не могла відірватися.
Свобода. Вона є нашим прагненням, нашим вибором, за який ми можемо платити свою ціну. Це стосується вибору бойфренда, стилю життя, стосунків з родиною та навколишнім світом. Стосунків з державою. Це те, за що ми можемо віддавати власне життя. Тоді ще я не знала, що дуже резонуюча мені фраза Маржан стане колись у пригоді мені й усім нам:
"Того вечора я зрозуміла фундаментальну річ: себе можна жаліти, коли випробування стерпіти можна, а коли межу перейдено, то єдиний спосіб витримати нестерпне — це сміятися з нього".
