Що читає меценатка Христя Храновська
Фото: колаж "ТиКиїв"
Христя Храновська — підприємиця, меценатка, засновниця Фундації Христі Храновської. Упродовж останніх 15 років вона присвятила себе соціальним, освітнім та культурним ініціативам, спрямованим на розширення можливостей молодого покоління.
Христя є власницею брендів дитячого одягу Chloe та Bonpoint, а з початком повномасштабного вторгнення зосередилася на створенні соціальних проєктів, покликаних висвітлювати нагальні проблеми. Вона ініціювала проєкти "Щоденники війни" та "Скарб".
Для "ТиКиїв" Христя розповідає про свої читацькі звички та рекомендує шість останніх прочитаних книг.
Про звичку читання
Люблю читати ще з дитинства — я була завзятою відмінницею, і все, що давали, — читалося від А до Я: від української до зарубіжної літератури. Спочатку — тому що треба, а потім якось і втягнулася — і вже не тому, що треба, а тому, що хочеться.
Зараз книжки зі мною скрізь: прийдеш до мене додому — і в кухні, і біля каміна, і на терасі, і в спальні, як родичі на свята — всюди. Мій чоловік теж читає — і в нас це навіть не тема для обговорення, це просто частина побуту. Ми читаємо різне, але все одно якось виходить, що він тягне мої книжки, а я — його. Ніби міняємося думками через сторінки.
Читання — це для мене про історії. Я легко занурююся в атмосферу книжки: співпереживаю героям, уявляю себе на їхньому місці, ловлю себе на думках: "А що б зробила я?" Це трохи як мандрівка, тільки без валізи, і свого роду терапія. Інколи одна фраза з книжки може змінити щось у мені більше, ніж довгі розмови.
Читання — це можливість подивитися на речі, яких ти не знаєш, або які здаються тобі очевидними, — з іншого боку. У нашому читацькому клубі я особливо ціную момент, коли 16 людей читають одне й те саме, але бачать його по-різному.
І я щоразу дивуюся: як ми всі читаємо ту саму книжку, а виходимо з неї з різними думками? І от саме це — бачити світ з нових ракурсів — напевно, найцінніше в читанні для мене.
Про вибір книжок
Зазвичай це поради компетентних у цьому людей, які в темі й не радять абищо. Є в мене подруга Таня, що має якийсь книжковий радар, бо майже все, що вона мені скидає, заходить на всі сто. Ще я ходжу до читацького клубу, де книжки читають не "для галочки", а справді — з аналізом і дискусіями. Інколи навіть запеклими, але культурними.
А ще буває так: гортаю соцмережі, натикаюся на книжкову рекомендацію від людей, які для мене є авторитетними, — роблю скриншот, і все: книжка вже в списку "купити негайно".
Бенджамін Мозер, "Зонтаґ"
Це книжка про жінку, яка думала глибше, ніж більшість, і не боялася бути незручною. Зонтаґ була різною — розумною, різкою, ніжною, впертою — і все це в ній Мозер показує по-справжньому.
Читати цікаво, місцями складно, але точно не байдуже. Після цієї книги хочеться ще довго про неї думати — і трохи бути схожою на неї.
Євгенія Кузнєцова, "Вівці цілі"
Це така книжка, яку хочеться читати повільно, щоби встигнути розгледіти тишу між словами. "Вівці цілі" — не про гучні драми, а про те, що болить найтихіше: родинні вузли, жіноче мовчання, пам’ять, яка криється в побуті. Тут кожна сцена — як зітхання, кожна героїня — дуже справжня.
Відкладаєш книжку й довго ще думаєш, з ким ти насправді в цій історії — з мамою, донькою, чи тою, що просто мовчить і слухає.
Богуміл Грабал, "Я обслуговував англійського короля"
Грабал вражає тим, як легко поєднує трагічне й комічне. Його герой — маленька людина в епоху великих зламів — викликає і сміх, і жаль. Це книга про владу, марнославство і те, як історія перемелює людину, навіть якщо вона просто подавала біфштекс королю.
Тамара Горіха-Зерня, "Шептуха"
Шептуха — не вигадка, а втілення поколінь народної мудрості. Особливо сильні сцени, де магія і молитва переплітаються з буденністю, війною, болем. Це книга про зцілення — не тільки тіла, а й душі, пам’яті, нації.
Майкл Каннінгем, "Дім на краю світу"
Каннінгем пише про любов і втрату так інтимно, що часом доводиться зупинитися, щоб просто подихати. У цьому домі — стільки ніжності, пошуку себе й прийняття іншого, що з нього не хочеться виходити навіть після останньої сторінки.
Енн Петчетт, "Голландський дім"
Ця книжка — як повільна прогулянка у спогадах, у яких щем і краса сплітаються в одне. "Голландський дім" вражає глибиною родинної драми, складністю характерів і тим, як сильно будівля може зберігати історії тих, хто в ній жив. Читаючи відчуваєш, ніби сам виростаєш разом із героями.
