Що читає письменник і медійник Роман Голубовський: 5 художніх книжок видатних авторів
Фото: колаж "ТиКиїв"
Роман Голубовський — сучасний український письменник та маркетолог. З 2011 року керує сатиричним новинним порталом UaReview, який публікує вигадані абсурдні новини. Власне, письменником Роман став не так давно: його перша книжка "З нами житиме еласмотерій" — збірка сатиричних оповідань, вийшла лише цього року, але вже отримала багато позитивних відгуків.
Роман Голубовський розповідає для "ТиКиїв" про те, які книжки читає останнім часом і як підходить до вибору літератури.
Про звичку читання та вибір книжок
Стараюся читати щодня, але виходить не завжди. Зазвичай це вечір, перед сном, а також денний час на вихідних (якщо вдається його викроїти, то дуже радію). Це стосується паперових книг, але я слухаю і аудіокниги під час хатніх справ або прогулянок. Вони становлять приблизно 30% від прочитаних мною книг, це — доволі зручний формат,
У мене є давно складений список найважливіших книг (від "Одісеї" до "Опівнічних дітей"), до якого я, здається, вже інтуїтивно періодично беруся. Крім того, останніми роками намагаюся читати українських авторів — як класику, так і новітню літературу. А також хочу постійно розширювати свої жанрові межі, тому есеї Юрія Шевельова можуть чергуватися з коміксами про Флеша, а постмодерні твори Томаса Пінчона — із фентезі Джорджа Мартіна.
Читання — це така інтелектуальна розвага, яка дозволяє одночасно відпочити й отримати якесь нове знання або ж пережити новий досвід. Важко сказати, що конкретно дає читання, але в довгостроковій перспективі воно впливає на мене, змінює мене, без читання я б точно був іншим.
Жузе Сарамаґу, "Бунт речей"
Ця збірка оповідань із ранньої творчості нобелівського лавреата Жузе Сарамаґу: вона вийшла, коли йому було 56 років. Там ще немає фірмового стилю Сарамаґу, зате є чудові приклади сатири й іронії. За абсурдною вигаданою реальністю оповідань вгадуються то метафори на життя при диктатурі, то критика консюмеризму. А ще ця книга має чудовий переклад, передмову й примітки Інни Білоножко. Це — приклад того, як зробити зрозумілою сучасному читачеві книгу 1978 року, що змальовує історію Португалії.
Салман Рушді, "Сатанинські вірші"
Якщо ти вважаєш, що є теми, яких письменникам краще не чіпати, то Салман Рушді з тобою не погодиться. Наприклад, у його "Сатанинських віршах" автор доволі вільно трактує історії з Корану.
Зате з тобою погодиться лідер Ірану аятола Хомейні, який 1989 року видав фетву із закликом до вбивства письменника за цю книгу. А також погодиться 24-річний Хаді Матар, який спробував убити Рушді у 2022 році. Хіба не цікаво прочитати книжку такого автора? До того ж Салман Рушді стане гостем цьогорічного Lviv BookForum, і до зустрічі ліпше підготуватися.
Квентін Тарантіно, "Одного разу в Голлівуді"
Я мав побоювання щодо цієї книжки. По-перше, я дивився однойменний фільм і хвилювався, що буде нецікаво, бо весь сюжет мені відомий. Але попри спільну історію, оповідь у книжці дещо відрізняється від кіноверсії — було захопливо.
По-друге, хоча Тарантіно зрежисував 9 фільмів, та я мав побоювання щодо того, який із нього письменник. І коли почав читати, спершу не розумів, думав: "Ну, що це за такий примітивний текст, сповнений шаблонних ходів, ніби його пише початківець!". А потім як зрозумів!
Тарантіно робить з текстом те ж, що й з кіно — свідомо повсюдно використовує штампи й кліше. І цим досягає надзвичайного комічного ефекту. Ну, і фірмові діалоги Тарантіно. Єдиний недолік: ця книжка — це не просто гімн Голлівуду тих часів, а просто довідник: назви фільмів, акторів, кінорежисерів, каскадерів дещо надлишкові. Попри це книга вийшла чудовою. Пане Квентіне, пишіть іще!
Дональд Бартелмі, "Шістдесят оповідань"
Якщо ти раптом прочитав книжку Романа Голубовського "З нами житиме еласмотерій" (чому б не говорити про себе у третій особі!), і тобі сподобалися навіть найсміливіші абсурдистські оповідання звідти, то з високою ймовірністю тобі припадуть до душі й оповідання Бартелмі. Цю книгу не проковтнеш за вечір, її краще читати упереміш з іншими, по кілька оповідань — смакуючи.
Мабуть, не всі ці постмодерністські тексти будуть зрозумілими, але багато з них публікував The New Yorker — заодно побачиш, що читають американські інтелектуали.
Віктор Домонтович, "Доктор Серафікус"
У цьому романі, написаному 1929 року в радянській Україні й вперше опублікованому 1947-го в Німеччині, є те, що я ціную в літературі — поєднання інтелектуального й іронічного. Це розумна книга з захопливим сюжетом та цікавими героями. А сам головний персонаж (мені здається, досі немає згоди, де ставити наголос у прізвищі Серафікус) — надзвичайно яскравий. Такі люди дивують, але запам'ятовуються. Залюбки подивився б фільм за "Доктором Серафікусом", але щоб його зняв хтось із почуттям гумору — якщо не Вуді Аллен, то Антоніо Лукіч.
