Що читає режисер Давид Петросян: 7 авторів, які надихають на творчість
Фото: Вальдемар Горлушко, колаж "ТиКиїв"
Давид Петросян — 32-річний театральний режисер, штатний постановник театрів ім. Івана Франка в Києві та ім. Марії Заньковецької у Львові. Багато працює з класичною літературою на сцені та зізнається, що не уявляє себе без книжок і щомісяця читає до 6 сучасних романів. Що він порадить почитати?
"Я не дуже люблю радити книги, — каже Петросян. — На мою думку, книжка має потрапити до людини випадково. Натхнення я знаходжу в літературі, кіно, музиці. Стільки всього цікавого друкують: хочеться все почитати!
Зараз я читаю 8 великих книг: мені потрібно дочитати їх до кінця театрального сезону. Переважно йдеться про класичні твори. Два роки тому я навіть не думав про те, щоб ставити Шекспіра. А зараз хочеться читати й ставити. Данте, Гете, Пруст з його романом "У пошуках утраченого часу" — автори, яких хочеться перечитувати. А ще останні років п'ять щомісяця читаю по 5-6 сучасних романів. В мене вже полиць двадцять відведено під них.
Генрик Сенкевич, "Камо грядеши"
Зараз перечитую "Камо грядеши" Сенкевича, який приніс письменнику Нобелівську премію і світову популярність. Дія роману розгортається в Стародавньому Римі часів правління імператора Нерона. Колись читав цей блискучий історичний роман російською, але, на щастя, вийшов прекрасний український переклад. І у мене в планах інсценізувати його. Загалом, багато романів, які я читав раніше російською, зараз перечитую українською.
Джеймс Джойс, "Улісс"
Також планую перечитати українською "Улісс", який вважається найвизначнішим романом минулого сторіччя. Моя мрія — здійснити виставу за цим твором Джойса. Хоча в мене на два роки розписані вистави, які я планую ставити, за класичними творами й за сучасними романами. А на роботу над п'єсою за таким масштабним текстом, як "Улісс", рік точно знадобиться — і не на постановку, а просто на те, щоб сидіти й писати. Але це не привід відмовлятися від мрії: цей твір вартий інсценізації! Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій.
Одьон фон Горват, "Молодь без Бога"
Це непоганий автор і дуже непоганий саме цей його роман, "Молодь без Бога": про підлітків, які згодом стають передвоєнною пронацистською німецькою молоддю з абсолютно спотвореними поняттями справедливості, чесності й правди. І таких самих їхніх батьків, що перебувають під впливом пропаганди. Як ви розумієте, зараз цей твір особливо актуальний. Автор не дожив до апогею нацизму, він помер 1938 року, та не побачив його краху. Однак його книга "Молодь без Бога" — це вічний маніфест і пересторога.
Це дійсно яскраво написаний роман, ще й з гарним перекладом з німецької Люби-Параскевії Стринадюк.
Аґота Крiстоф, "Грубий зошит. Доказ. Третя брехня"
Ще один актуальний твір — про двох братів-близнюків, яких розділила війна. Розділила не географічно, а ідеологічно, ще й так, що найближчі люди стали найстрашнішими ворогами. Це історія про Другу світову війну, але іноді здається, що про сьогоднішню.
Цей роман, як і "Молодь без Бога", я дуже раджу ще й тому, що він дійсно круто перекладений Іриною Серебряковою українською (Аґота Крiстоф — швейцарська письменниця угорського походження, яка писала свої твори французькою). Загалом, хотілося б наголосити на тому, що зараз дуже круто перекладають "закордонну літературу". З ринку пішли російськомовні книжки й нарешті наш книжковий ринок починає квітнути, попри війну, та тішити нас гарними перекладами. Звісно, талановиті перекладачі були й раніше, але в них було менше можливостей реалізуватися.
Герман Гессе, "Сіддхартха"
Герман Гессе — німецький письменник, філософ, лавреат Нобелівської премії в галузі літератури 1946 року. У нього багато крутих романів: "Гра в бісер", "Степовий вовк", але "Сіддхартха" за нашого агресивно-депресивного часу — роман про молодого брахмана Сіддхартху та його друга Говінду, — це певна суцільна медитація. Тому, припускаю, він може багатьом сподобатись.
С'юзан Нейпір, "Дивовижний світ Хаяо Міядзакі"
Дуже люблю творчість японського режисера-аніматора Міядзакі. Мене здивувало, що київське видавництво "Букшеф" видало таку гарну книгу про мультиплікатора світового масштабу, він насамперед — митець найвищого класу. Аторка — професорка японознавства, дослідниця манґи та аніме С'юзан Нейпір описує не лише життя майстра, його становлення, формування життєвих і громадянських принципів, а й досліджує його творчість, сенси кожного з його творінь, ідеї кожного з його знаменитих аніме, життєві події, що вплинули на створення того чи іншого сюжету.
Дуже кльово, що з'являються такі книги! Про таких митців хочеться читати більше: я б, наприклад, із задоволенням почитав ще про Тіма Бертона.
Олег Вергеліс, "АнтиРаневська"
Я не дуже дружу з театралами. Але з українським театральним критиком Олегом Вергелісом (помер у 2022 р. — Прим. Авт.) ми познайомилися під час моєї дебютної вистави "Буна". Він написав про неї, про виставу дізналися, і мене запросили на фестиваль Porto Franko до Івано-Франківська.
Олег був справжнім маестро в своїй професії, його слово мало вагу: свого часу він відкрив глядачам імена Марини Кошкіної, Івана Шарана, Христини Федорак, Віталіка Ажнова.
Дуже раджу всі книги Олега — "Квиток на вчорашній спектакль", "АнтиРаневська", "Театр, де розбиваються серця", "Українська драма. Епізоди", "Народна артистка" тощо. В них — жива історія українського театру!
