Давид Петросян: "Обслуговувати Шекспіра приємніше, ніж Монатіка"

Давид Петросян: "Обслуговувати Шекспіра приємніше, ніж Монатіка" Давид Петросян. Фото: Вальдемар Горлушко

Коли кажуть про успішних сучасних театральних українських режисерів, згадують два імені: Івана Уривського й Давида Петросяна. За мірками театру Давид Петросян ще дуже молодий режисер (32 роки), але його вистави "Буна", "Земля", "Процес" і "Отелло"стали справжніми подіями! 

Петросян працює одночасно в театрі ім. Марії Заньковецької у Львові та в київському театрі ім. Івана Франка, а також працює над виставами для інших театрів. Але ми вирішили поговорити з митцем не лише про театр.

Давид Петросян
Давид Петросян. Фото: Вальдемар Горлушко

Давиде, ти — штатний режисер театру ім. Франка. Для тебе було неочікуваним призначення Євгена Нищука на посаду худкерівника?

Я відчував, що в театрі настає криза — щось повинно було змінитися. Тож для мене це не було новиною. Ми з Євгеном про це говорили ще задовго до його призначення. Тому про те, що він очолить театр, я знав задовго до цього. 

Давид Петросян
Давид Петросян. Фото: Вальдемар Горлушко

І цілком логічно, що художнім керівником театру став саме Євген: він знає цей театр, був міністром культури, у нього багато організаційного досвіду, є амбіції, повага до колективу. Це може проявитися як із гарної сторони, так і з гіршої: якщо, наприклад, він нікого не звільнятиме, хоча треба.

У кінці сезону ти плануєш випустити в театрі Франка виставу "Слуга двох панів" за Карло Гольдоні… Розкажи про неї!

Для мене ця вистава — спроба зробити класичну комедію дель арте з живою музикою й масками. Наш театр функціонує так, що ти ще не провів читання п'єси, а тобі вже половину декорацій зробили й шиють костюми. Звісно, це впливає на процес підготовки.

Колег не критикую

Художній керівник театру ім. Лесі Українки Кирило Кашліков сказав, що запросив тебе поставити "Отелло", щоб розв'язати проблему з репертуаром...

Давид Петросян
Вистава "Отелло". Фото: facebook.com/petrosyan.david.3

З Кирилом ми говорили про співпрацю ще понад два роки тому, за часів Михайла Резніковича. Я відмовлявся: мене не влаштовувала політика театру і його керівництво. Коли воно змінилось, я погодився.

А щодо вистав... Просто у нас дуже мало режисерів. Це відсутність конкуренції, а не наша унікальність.

У малесенькій Литві на квадратний метр — десять молодих режисерів, які себе добре зарекомендували, а у нас — три —чотири. Саме тому я набираю свій режисерський курс.

Давид Петросян
Давид Петросян. Фото: Вальдемар Горлушко

Після того, як я сім років тому сам випустився з Карпенка-Карого, жодного нового імені в афішах не побачив. Немає майстрів і школи як такої. А якщо хтось викладає, то це люди, які не практикували режисуру. У мене був чудовий майстер, але він жив у 1960-70-х, говорив про радянських режисерів виключно в контексті Станіславського... Не знаю, чи став би я режисером взагалі, якби працював би "по школі", як мене вчили.

Вас з Іваном Уривським сьогодні називають режисерами номер один в Україні…

Для мене це взагалі не показник. У моєму розумінні я майже нічого не вмію в театрі. Є світові режисери, вистави яких мені подобаються. Впевнений: якщо вони можуть так, то я можу краще і мені є куди розвиватися. Те, що ми тут робимо, не є для мене величезним результатом. Хоча ми з Іваном себе ще не проявили. Питання ще й в тому, щоб замість двох імен гучно звучали двадцять — це буде вигідно всім.

У вас з Іваном Уривським є конкуренція?

Якби ми робили дещо схоже, можливо, щось таке і було б. А оскільки для мене далекий світ Івана, а для нього, я впевнений, мій, то в нас прекрасні стосунки. Іван мені дуже подобається: чемний хлопець.

Іван був на твоєму "Процесі". А ти відвідуєш його  вистави?

Так. Але не всі. Я думаю, що йому іноді важко всидіти на моїй виставі, а на деяких його виставах не досиджую я. Не бачу в цьому нічого поганого. Взагалі, колег я не критикую, а от поради режисеру можу дати, якщо запитає. Але Івану запитувати мою думку немає сенсу, бо ми займаємося дуже різними речами.

Можу завтра забрати з театру трудову

Коли ставиш вистави в різних місцях, не буває відчуття, що розмінюєшся, вигораєш?

Моя найкраща вистава останніх років, "Процес", створена не в театрі ім. Франка — вона йде в театрі на Подолі. Франц Кафка — автор, на якого в мене не до кінця вистачило сил. У нас все життя ставили архаїчні, класичні твори, а радянська влада забороняла провокативних авторів, які потребували більш курбасівської школи, ніж системи Станіславського. Тому поки з такими творами дуже складно.

Давид Петросян
Вистава "Процес". Фото: facebook.com/petrosyan.david.3

Проте Кафка — один із моїх улюблених авторів. Обов'язково поставлю виставу за його твором "Замок", мабуть, десь за півтора року.

Не відчуваю, що я режисер театру ім. Івана Франка. Можу спокійно завтра забрати трудову — мене нічого там не тримає: ані актори, ані керівництво. Так вийшло історично, що я там.

Український театр зараз в такому становищі, що було б класно, якби не тільки в одному театрі, а й у багатьох інших виходили гучні прем'єри, варто запрошувати більше іноземців і українських режисерів, яких чомусь не запрошують. Ми всі хочемо возити свої вистави за кордон. Підняти рівень можна тільки конкуренцією: запрошувати закордонних режисерів до нас і намагатися робити краще, ніж вони.

Очільник львівського театру ім. Марії Заньковецької, Максим Голенко, як на мене, найкрутіший керівник. За один сезон підняв театр на крутий рівень, запрошуючи режисерів зі сторони. Він не боїться конкуренції, бо розуміє, що театр розвивається завдяки різним поглядам.

У театрі ім. Франка ця тенденція поступово виникає. Говорю про це з Євгеном Нищуком, пропоную різні імена. Дуже хочу, щоб поставила виставу Оксана Дмітрієва: вважаю її однією з найкрутіших режисерок України. Хочу запросити на малу сцену литовського режисера і дуже крутого, теж литовського, — на велику. Євген — актор, людина творча, йому треба допомагати з репертуаром.

Давид Петросян
Давид Петросян. Фото: Вальдемар Горлушко

Ти тримаєшся за місце на головній сцені країни?

У мене якось виникла криза, я подумав: "А що, власне, я тут роблю?" Я легко їжджу по інших театрах. Мені цікаво співпрацювати з людьми, шукати своїх акторів. А просто сидіти в трупі… Навіть страшно це уявити.

Ніхто в Європі не тримає трупу зі ста акторів, з яких грають лише 25-30. А в наших театрах є актори, які років шість-сім нічого не грають, а зарплату отримують. Я думаю, що є і "свої", але є і ті, хто просто давно в театрі. Це як комунальні квартири: люди давно разом і якось вже звикли... А величезні кошти йдуть на обслуговування незрозуміло чого. Це проблема всіх державних театрів.

Актор з ім'ям — це людина, яка впахує

Кажуть, що режисер — це характер. Конфлікти з акторами у тебе бувають?

Ні. Можливо, тому що я не бачу причин для їх виникнення. А якщо бачу, що актор потребує не лише пряника, а й палиці — просто попрощаюсь.

Давид Петросян
Давид Петросян. Фото: Вальдемар Горлушко

А якщо це актор з іменем?

Раніше був культ імен, зараз він зникає. Немає жодного актора в Україні, у якого є таке ім'я. Для мене ім'я — це людина, яка отримує роль і з ранку до вечора впахує. За це я можу пробачити все: шизофренію, непослух... А якщо, умовно, в актора просто народне ім'я, для мене це не показник. Ну, приберу я його з роботи, що мені буде? Кара небесна? Чи мене звільнять? Сумніваюсь.

Театру немає без залаштункових ігор…

Я намагаюся зайвий раз не спілкуватися. Після репетиції просто тікаю. Мені нецікаво обговорювати щось поза роботою. Хоча іноді я чую такі розмови... У театрі багато інтриг в гримерках. Але знову ж таки, трупа складається зі ста людей: чверть працює, а іншим що лишається? Інтригувати.

Я знаю, що в кожному театрі є родинні кола, беруть своїх студентів, родичів, друзів… Це — пострадянський наратив, але з часом він зникне.

Давид Петросян
Давид Петросян. Фото: Вальдемар Горлушко

В Європі працює контрактна система. Художній керівник не затримується в театрі довше за п'ять років. Якщо він дійсно гарний, йому запропонують пройти конкурс до іншого театру. Але туди, де він служив, після нього має прийти хтось інший. Торік влітку я був на фестивалі в польському місті Торунь. Ми спілкувалися з директором одного театру про можливу співпрацю, і він каже: "Це треба вирішити зараз, бо за рік в мене закінчується контракт. Я буду в іншому театрі, якщо буду".

А у нас скалічена версія контракту почала працювати нещодавно. Вона дозволяє не подовжити контракт, але в цілому система не працює, тому десятками років актори працюють у театрі, нічого не граючи.

Мій кіт живе в театрі зі мною

Театральні режисери часто переходять в шоубізнес, рекламу, комерцію. У тебе, здається, був досвід роботи з однією відомою співачкою…

Це було досить давно, на той час я потребував заробітку. У мене була розмова з її продюсером, але ми не реалізували проєкт — я вирішив, що це не моє. Не можу таким займатись, скільки б не платили. Цей напрямок, ці люди, їхнє мислення… Я подумав: "Краще побуду без грошей, ніж піду в таке".

Мені й зараз часто пропонують режисувати масштабні концерти зірок. Багато артистів, які хотіли представляти Україну на Євробаченні, зверталися до мене. До війни кліпи пропонували знімати. Але мені нецікаво просто обслуговувати когось.

Давид Петросян
Давид Петросян. Фото: Вальдемар Горлушко

А хіба в театрі не доводиться "обслуговувати"?

У театрі — не так. Ну, добре, я обслуговую Шекспіра. Але це приємніше, ніж обслуговувати Монатіка. Всіх грошей не заробиш. У театрі теж платять, хоч і не так.

У моєму випадку вижити на зарплату режисера можна, є проєкти й поза театром. Але якщо говорити тільки про зарплати в репертуарному театрі, то вони дуже маленькі. В Європі сміються з таких зарплат.

Професія режисера може дати фінансову свободу?

Особисто я добре почуваюся. Мене запрошують на моїх умовах. Але загалом це дуже проблемна сфера. Зі ста режисерів, які випускаються з інституту, тільки один-два зароблятимуть у професії.

Заробити на квартиру в столиці топовому театральному режисеру реально?

Нереально. Я тільки зараз можу думати про щось у майбутньому. Я досить пізно почав ставити. Коли мої однолітки робили п'яту, шосту виставу, я навчався в аспірантурі. Три роки нічого не ставив. 

Але квартирне питання мало мене обходить. Я можу жити в одній квартирі, а потім мені захочеться пожити за містом у старій хатинці біля річки... Можу в театрі пожити, якщо мені потрібно бути в центрі. У театрі ім. Франка є гостьові квартирки для режисерів. У театрі ім. Лесі Українки взагалі є спеціальні приміщення, де багато хто живе.

Давид Петросян
Давид Петросян. Фото: Вальдемар Горлушко

Буває, що і мій кіт живе в театрі разом зі мною. Кіт в мене безпородний, я взяв його з притулку. Спочатку хотів купити породистого, але подумав, що зараз стільки котів і собак залишаються без господарів... І доля мені віддячила: кіт виявився дуже схожим на породу, яку я хотів.

Тік-токовий колгосп

Кажуть, якщо тебе немає в соцмережах, тебе немає в професії. Ти не надто активний у цьому просторі…

Я не сиджу в соцмережах. У TikTok — взагалі ні, в Instagram не підписаний ні на кого, тому там теж не буваю. Іноді можу зробити сториз з акторами або з афішами прем'єри. Але це суто для реклами вистави в моєму колі. Мені прикро, що театр перейшов у світ соцмереж. Терпіти не можу, коли на виставах знімають на телефон. У нашому театрі також пішов такий тренд. Нещодавно мені кажуть: "Проведіть першу репетицію вистави на сцені, а ми запросимо фотографа". Перша репетиція, де я маю ознайомити акторів із матеріалом і проговорити найважливіші точки відліку! А замість цього ми удаємо, що красиво читаємо, щоб нас сфотографували та виставили це в інтернет. Театр перетворюється на тік-токовий колгосп.

Давид Петросян
Давид Петросян на репетиції вистави "Отелло". Фото:  facebook.com/petrosyan.david.3

Ти казав про брак режисерів, але, здається, скоро постане питання і з акторами, які всі підуть на фронт...

У театрі на Подолі з цим велика біда. У мене дві вистави, і я не знаю, кого вводити. Юра Феліпенко і Костя Темляк — два прекрасні актори, які пішли на фронт добровольцями. 

У муніципальних театрах немає броні — лише в національних, які за документами вважаються критичною інфраструктурою. У театрі ім. Франка є бронь, але обмежена кількість людей, яких можна забронювати.

Про тебе кажуть, що ти закрита людина. Чутки про себе доводилося запускати в маси?

Якось сказав, що одружений, щоб було менше уваги до  цього боку життя. А взагалі я чутки не запускаю — за мене це роблять інші. 

Давид Петросян
Давид Петросян. Фото: Вальдемар Горлушко

Коло людей, яким я можу довіряти, не змінилося за останні десять років. Вони всі пов'язані з театром. Але нам не обов'язково бути в роботі разом. Мені цікаво з тими, хто не зациклюється на тому, що робить.

Творчі люди не завжди пристосовані до побуту. Як у тебе з цим?

Я дуже далекий від нього, тому часто виникають проблеми. Тільки нещодавно я зміг сам собі купити квиток на потяг. Для мене це була ціла історія: зазвичай мені купували, бо я можу в чомусь заплутатись. Але там, де незалежно від когось можна зробити щось своїми руками, я легко впораюсь. Наприклад, готую дуже добре. Зараз — нечасто, раніше міг щодня. Фірмових страв немає, постійно імпровізую. Можу у WOK потушити овочі з м'ясом, зробити гостру страву.

Київську перепічку не їв: не тягне на смажене тісто

Ти приїхав до Києва з Вірменії вступати в театральний виш 15 років тому. Київ став твоїм місцем?

Я пам'ятаю Київ зеленим, спокійним, медитативним. Не було величезної кількості непотрібних магазинів, галасу. Київ був людяним, а зараз став агресивним. І це почалося до війни. Магнати заполонили місто.

Стараюся ходити місцями, якими ходив, коли щойно приїхав сюди. Можу години три-чотири просто йти прямо, не думаючи куди йду. Я люблю Ярославів Вал, де був мій університет. До речі, живу неподалік. Навіть в метро їздити немає потреби, всі театри поряд — всюди дістаюся пішки.

Давид Петросян
 Давид Петросян. Фото: Вальдемар Горлушко

Для багатьох Київ — це каштани, "Київський торт", київська перепічка…

Перепічку досі не спробував: якось не тягне на смажене тісто. Мені хтось казав, що раніше вона була смачніша, а потім щось зіпсувалося, тому немає сенсу й пробувати.

"Київський торт", звичайно, куштував, але не дуже люблю солодке.

Дотримуєшся правильного харчування?

Я не вживаю алкоголь, веду досить правильний спосіб життя. Хоча не можу відмовитися від айкоса: знаю, він шкідливіший за галюциногенні гриби, але ніяк не кину.

Я вдягаюся в речі, які мені подобаються, і не думаю, який вигляд матиму. У шортах не прийду, але навіть вдягаючись на важливу подію, не думаю про дрес-код: мені просто має бути зручно.    

Давид Петросян
Давид Петросян. Фото: Вальдемар Горлушко

Порадь нам вистави, на які варто сходити!

До Театру на лівому березі можна піти на деякі вистави, до театру "Золоті ворота". Театр ім. Марії Заньковецької у Львові раджу не тому, що причетний, — там дійсно є прекрасні вистави.

Давид Петросян
Давид Петросян. Фото: Вальдемар Горлушко

Як глядач я намагаюся відвідувати театр. Причому завжди купую квиток — навіть тоді, коли запрошують. 

Читай також: В'ячеслав Довженко: "Від жіночої уваги я не кайфую"  

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Може бути цікаво

Експертиза остаточно встановила, що призвело до аварії у метро між "Деміївською" та "Либідською" - 412x412
Новини

Вероніка Кіреєва

Експертиза остаточно встановила, що призвело до аварії у метро між "Деміївською" та "Либідською"

Як поводитися з людиною, яка перенесла інсульт: пояснює неврологиня - 412x412
Здоров'я

Артем Прокопенко

Як поводитися з людиною, яка перенесла інсульт: пояснює неврологиня

Аварія між "Деміївською" та "Либідською": поліція вручила підозри — в метрополітені відреагували - 412x412
Новини

Тетяна Трифонова

Аварія між "Деміївською" та "Либідською": поліція вручила підозри — в метрополітені відреагували

У КМДА заявили, що змусили забудовника погодитись відновити садибу Зеленських - 412x412
Новини

Вероніка Кіреєва

У КМДА заявили, що змусили забудовника погодитись відновити садибу Зеленських

Знайшли друкарську помилку?

Роботу над знаковим проєктом для виликого стримінгового сервісу не зупинила навіть війна.

Цей сайт використовує cookie-файли
Більше інформації