Що треба знати про виставку "Марія малює. 100 творів Примаченко"

Фото: Ілля Прокопенко

Виставка "Марія малює. 100 творів Примаченко" відкрилася на першому поверсі Національного центру "Український Дім". На ній представлені роботи народної художниці, представниці наївного мистецтва Марії Примаченко. 

Картини для виставки надав зі свого приватного зібрання мистецтвознавець Едуард Димшиц. Проєкт тимчасовий — після завершення полотна повернуться в колекцію. 

На виставці показують здебільшого зразки пізнього періоду творчості художниці. Це картини 1980-1990 років, хоча також є кілька творів із двох попередніх десятиліть. Більшість уперше представляють на загал. Акцент зробили на роботах, присвячених Другій світовій війні, Чорнобильській катастрофі та ядерній загрозі. 

Кураторка проєкту — мистецтвознавиця Тетяна Волошина. На екскурсії виставкою вона розповіла про задум і втілення експозиції, цікаві картини й закладені в них сенси та особливості творчості Марії Примаченко. Ось деякі цікаві тези з розповіді. 

Про художницю

Марія Примаченко — популярна художниця, з якою ми знайомі майже з дитинства. Її постать потужно асоціюється з українською культурою загалом, бо увібрала в себе і народні традиції, і осучаснене фантастичне бачення. А її творчість мала сильний вплив на українське мистецтво, який продовжується й донині, починаючи від покоління шістдесятників. 

Спадщина Примаченко налічує кілька тисяч робіт. Багато з них зберігаються в музеях України, інші — у колекціонерів та в родині. Сотня представлених тут творів — із колекції Едуарда Димшица. Інші картини з його зібрання виставляли торік у Національному музеї у Львові. 

2023-го роботи Марії так само важливі. Вони не здаються мистецтвом зі сховища або комори, а підтримують нас сьогодні.

Про задум проєкту

У цьому проєкті ми трохи змінюємо фокус. Показуємо, що Примаченко малювала не тільки яскраві квіти та фантастичних тварин і пташок. Вона ще й працювала із серйозними, болісними темами, які досі, на жаль, актуальні.

Взагалі мені здається, що Примаченко тіснувато в цьому визначенні "наївне", або "народне мистецтво". Все ж таки це була серйозна, велика художниця. 

Вона мала непросту долю. Усе своє життя прожила в селі Болотня Іванківського району Київської області. Воно потерпало від голоду, Другої світової, післявоєнних злиднів, а до того ж розташоване майже в Чорнобильській зоні відчуження. Усі ці теми наявні в її творах, у яких можемо побачити не лише прекрасний сонячний світ. 

Про назву

На цій виставці відвідувачі зможуть зрозуміти для себе, хто така Марія, що, як і чому вона малює. Назва саме така, тому що малювання стало для Примаченко відповіддю на виклики життя. Попри всі обставини вона продовжувала творити. 

Крім того, назва є продовженням найменувань творів. Таких, як "Звір гуляє", "Тигр сміється". Бо персонажі художниці завжди чимось зайняті, щось роблять. 

Про експозицію

У нас є два зали, які між собою тематично поділені. У першому — важчі теми й менш знайомі твори Примаченко. У другому — характерні для Марії радісні образи. 

Про перший зал

Ключова подія в житті Примаченко — Друга світова. Її коханий загинув на фронті, а брата розстріляли. До того ж важкі бої точилися за Іванківський регіон. Майже на 10 років після війни Марія повністю припиняє писати картини. Тільки іноді займається вишивкою. Але творча вдача все ж таки вимагала якоїсь реалізації. Тож вона починає малювати просто на аркушах шкільних альбомів. Але поступово знову береться за створення своїх панно. 

Вже в пізній період життя, у 1980 роках, художниця думками повертається до подій війни і присвячує твори цій темі. Ви ніколи не побачите на її картинах сцен боїв, вибухів, загиблих людей. Це така дуже обережна рефлексія.

Наприклад, твір гуашшю на папері з підписом "Братська могила незабутня ніколи, убрана могила завжди, від сліз материнських не висихає ніколи, щоб не повторилось ніколи" 1985 року. Зображує курган, на якому лежать хлібини, до яких злітаються пташки, які в неї також символізують душі загиблих воїнів. Антивоєнний меседж художниці полягав у тому, щоб люди завжди пам'ятали про страшну трагедію і це ніколи не повторилося. 

У той же період Примаченко починає ілюструвати українські народні думи, зокрема козацькі пісні. Найближча до трагічного зображення війни її картина "Он на горі вогонь горить, а в долині трава шумить, а в тій траві козак лежить" 1990-го. Бо це композиція про те, що мати шукатиме свого сина-козака, але ніколи не знайде, бо він загинув у бою. 

"Дарую дорогій армії українську паляницю" 1988-го — це зображення прекрасної заквітчаної хлібини теплого жовтого кольору. Цікаве й тим, що слово та образ паляниці за останні роки набули нових сенсів. 

Інша загроза, яка хвилювала Марію, — ядерна війна. У 1980-х вона створила цикл "Атомна війна, будь проклята вона". На одній зі стін висить ключова в цій темі робота "Атомна весна" 1989-го. Зображена на ній жовта істота — страшна потвора, яка уособлює всі жахи війни.

Водночас Примаченко мала чудове почуття гумору. І навіть на такі важкі речі реагувала у творах із веселою ноткою. 

Про особливості робіт

Як Марія працює з проблемними темами, навіть одразу не очевидно, якщо не звертати уваги на підписи до творів. У них закладені прості та зрозумілі меседжі.

Ми звикли вважати її наївною художницею. Але вона використовувала багато прийомів сучасного мистецтва. Наприклад, підписи — абсолютно в дусі концептуалізму. У цих текстах — багато її особистості.

Примаченко створювала картини тими і на тих художніх матеріалах, які могла знайти у своєму селі або які їй привозили з Києва. Писала на ватмані або на аркушах шкільного паперу.

Практично всі роботи виставки — це гуаш. Також є олівець та певні елементи акрилом. Вона, що властиво нашій культурі, використовувала найгарніші фарби. Гадаю, в усьому українському мистецтві Примаченко використала вже всі фарби та кольори, тому інші художники можуть тільки надихатися. 

Вертикальний формат Примаченко зазвичай вибирала для сталих, урочистих композицій, як букети або деякі зображення пташок. А горизонтальний — для сюжетів, де відбувається якась дія.  

Примаченко ніколи не повторювалася у своїх візерунках. Вони завжди красиві й дуже оригінальні. Водночас можна простежити зв'язок із традиціями її рідного регіону Полісся, в народній культурі якого збереглися певні язичницькі мотиви. Найімовірніше, Марія була знайома з ними хоча б підсвідомо.

Про фантастичні та інші образи

В образах фантастичних тварин Примаченко часто зашифровувала якісь людські вади, до яких була не сильно приязною. Це така собі артпсихологія. Якщо в образі смішного і не дуже страшного звіра намалюєш якусь негативну рису, то вона втратить свою силу.

Також є думка, що за деякими образами приховані певні культурні або політичні діячі, й це була спроба авторки іронізувати з них. 

Художниця зображувала ілюстрації до народних пісень і побутові сцени, різні моменти з життя українців у селі. На частині картин це звірі в образах людей, причому зазвичай саме козлики. Але інколи персонажі — це безпосередньо люди. У їх змалюванні вона наслідує специфічну традицію української народної картини з дещо анімаційним зображенням. Чудовий зразок — "Українська свадьба, сьогодні оженився, завтра розвівся і немає винного" 1993-го. 

Про другий зал

Другий зал розкриває ключову ідею життя і творчості Марії — творення на радість людям. Одна з цитат, що зустрічає відвідувачів, дає зрозуміти мотивацію авторки: "Людям на радість квіти мої і все моє. Я їм щастя дарую і все на світі". Тут можна побачити багато чудових образів. Це фантастичні тварини, птахи, квіти. 

Цей зал — ніби як відповідь на перший, де все ж таки відображені реальні земні проблеми. А тут розкрито її бачення ідеального світу як такого райського саду, де квітнуть рослини, літають птахи, ходять тварини й ніхто нікого не ображає. Гадаю, в усіх цих картинах простежується загальнолюдський меседж — бажання, щоб весь світ таким і був. 

У цьому ключі певні твори є такими собі заклинаннями. Тобто якщо вона намалює світ, у якому не буде нічого страшного, то він таким і стане.

Сподіваюся, надії Примаченко справдяться, наш світ зміниться і все зло буде переможене. Саме так, як це відбувається на її полотнах. Адже тема боротьби добра і зла та неодмінної перемоги добра — наскрізна у творчості художниці. 

У межах виставки заплановані різні активності. Зокрема, на вихідних проводитимуть кураторські екскурсії, а щонеділі працюватиме творча майстерня для дітей. Також у закладі є сувенірна крамниця, де можна придбати мерч із образами Марії Примаченко. Зокрема, листівки, конверти, блокноти, олівці, футболки, пакети, а також артбуки. 

У вівторок, 11 липня, відбудеться публічне інтерв'ю з мистецтвознавцем Едуардом Димшицем. Він розкаже про своє захоплення та як вдалося зібрати колекцію творів Примаченко. 

ДЕ? Вул. Хрещатик, 2. Національний центр "Український Дім"

КОЛИ? До 27 серпня, 11:00-19:00

СКІЛЬКИ? 50-100 грн

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter