"У сучасному Києві неможливо зняти Київ 1960-х. Зруйновано геть усе": режисер історичного фільму "Дисидент"
Актор Олександр Прищепа виконав головну роль в історичному фільмі "Дисидент". Фото: Kinomania
3 серпня у прокат вийшла історична драма "Дисидент" про Київ 1968 року. Фільм описують як історію про особистий вибір людини, що стикається з тиском системи. Стрічку зняли режисери Станіслав Гуренко та Андрій Алфьоров, а головну роль зіграв актор Олександр Прищепа.
Спеціально для "ТиКиїв" про новий фільм розповів співрежисер і співсценарист Андрій Алфьоров.
Що треба знати про фільм "Дисидент"
Дія фільму відбувається в Києві 1968 року на тлі радянського вторгнення в Чехословаччину. Головний герой Олег — колишній боєць Української повстанської армії, який вижив після років у таборах. За сюжетом, він безуспішно намагається знайти себе в новому світі, а його дружина Вілена мріє про звичайне життя. Несподівано з'являється письменник Тарас, який пропонує допомогу, приховуючи власні мотиви. Тим часом містом прокочується хвиля арештів.
За словами творців, це історія про довіру й ціну переконань, зраду та пастку й вибір, що визначає не лише власну долю. Над проєктом працювали з 2018 року. Знімальний процес проходив 2021-го в Києві та передмісті. Щоб передати історичний контекст, у фільмі використали кольорові архівні кадри епохи, змонтовані разом з ігровими сценами.
"Для мене "Дисидент" — дуже особиста історія. Моя тітка, перекладачка й правозахисниця Ганна Михайленко, сама пройшла через радянську каральну психіатрію. За правозахисну діяльність її визнали "неосудною" і на сім років ізолювали в казанській спецпсихлікарні КДБ. Чимало в цьому фільмі народилося з її розповідей, а також з розмов з Іваном Драчем та Мирославом Мариновичем", — розповідає співрежисер і співсценарист Андрій Алфьоров.
Світова прем'єра відбулася 2024-го в основному конкурсі Туринського кінофестивалю, де стрічка отримала спеціальну відзнаку журі.
Як до вас свого часу потрапив цей проєкт і чим настільки зацікавив, що вирішили взятися ще й за режисуру?
Потрапив випадково. Спершу дали сценарій на скрипт-докторинг. Потім, коли стало зрозуміло, що його неможливо ставити в такому вигляді, мені довірили роль креативного продюсера. Треба було разом із новим сценаристом усе переписати.
Щоб включитися у проєкт, потрібно було знайти особистий мотив. Так я згадав про родинну історію. Вона аж ніяк не корелювалася зі сценарієм у його первинному варіанті. Тому все геть переписувалося, створювалися нові лінії та сцени.
Про що для вас цей фільм і який для вас головний герой у виконанні Олександра Прищепи? Чим цей персонаж може відгукнутися глядачам?
Для мене фільм — це важливий досвід. Я радий, що вмовив Олександра Прищепу грати головну роль попри те, що він давно вже не знімається в кіно і театрі, дозволяючи собі відмовлятися від усього, до чого в нього не лежить душа. Він надзвичайно обдарований актор, з ним надійно.
Головний герой може відгукнутися глядачам своїм досвідом. Він самотній, а самотність — важлива риса сучасної людини. Він шукає опору та відповіді на питання, як жити з таким досвітом, як у нього.
Як ви занурювалися в епоху під час роботи над фільмом?
Я багато що знав про цю епоху через те, що досліджував раніше кіно того періоду. А кіно, як відомо, фіксує ключові риси часу. Але, звісно, працював в архівах, зі спогадами, передивлявся хроніку, читав численні дослідження на цю тему.
Де ви знімали та чи вдалося відтворити на екрані Київ 1968 року?
Пошук натури — це був справжній виклик. У сучасному Києві неможливо зняти Київ 1960-х. Зруйновано геть усе.
Фрагменти натури доводилося шукати всюди. Решту відновлювали через кольорову хроніку, поєднуючи її з кадрами, знятими сьогодні. А чи вдалося показати в такий спосіб Київ тих років — не мені судити. Нехай глядачі скажуть.
Яку роль відігравав ваш бекграунд кінокритика у процесі створення стрічки?
Бекграунд критика лише допомагав. Принаймні не доводилося вигадувати велосипед. Я добре знав кіно 1960-х, ліричного героя тієї доби та візуальну мову. Знав, як виглядали люди, чим вони тоді жили.
Ви режисерували разом зі Станіславом Гуренком. Як виникла ця співпраця?
Співпраця виникла дуже просто й легко. Ми знали один одного давно, обидва дебютанти. Він мав досвід реклами та музичного відео, міг сам взяти камеру в руки й знімати все як оператор. А я знав усе про епоху, знав історію кіно тієї доби. Ми один одного доповнювали.
Ви зняли фільм 2021 року, а показуєте тільки тепер. Чому вихід у прокат настільки затримався навіть після фестивальної премʼєри?
Пауза між світовою прем'єрою та виходом у прокат продиктована суто тривалими перемовинами з потенційними дистриб'юторами, пошуком необхідного слоту у прокатному календарі та пошуком бюджету на промо.
Як, на вашу думку, це кіно звучить сьогодні? Чи зберегло свою актуальність за ці роки?
Це кіно, мені здається, містить певні паралелі із сьогоденням. Ті самі виклики. Той самий одинак, не вбудований у суспільство. Травма війни, втрачена молодість, радикалізм, надія в умовах повної зовнішньої безнадійності, індивідуалізм проти колективної істерії. І що далі ми рухаємося, то більше паралелей виникає між фільмом і нинішнім життям.
