"Поки ми тут, усе буде гаразд": яким Василь Стус постає у новій виставці Мистецького арсеналу

Фото: Дар'я Ланова

У Мистецькому арсеналі 13 листопада відкрилася довгоочікувана виставка "Василь Стус. Поки ми тут, усе буде гаразд", що триватиме до 8 лютого 2026 року. Автори проєкту пропонують подивитися на Стуса поза його героїчним образом та познайомитися з ним ближче — через архівні аудіо- та відеоматеріали.

Редакторка "ТиКиїв" Вікторія Кавтиш побувала на відкритті експозиції та запрошує на віртуальну екскурсію.

Назва проєкту відтворює рядки, які Стус писав своєму приятелю Анатолію Лазоренку, коли той завагався щодо боротьби за майбутнє України. Часи перегукуються. Кураторка проєкту Ольга Мельник каже: "Серед турбулентних обставин усі ми шукаємо джерела сили та стійкості, а Василь Стус допомагає протистояти зневірі".

Кшталтування 

У широких коридорах Мистецького арсеналу збираються журналісти, митці та громадські діячі. Натовпом, спраглим до пізнання, ми заходимо до першої зали виставки. Навколо — світлини, книги, спогади й портрети митця. Об'єднані новотвором Василя Стуса "кшталтування" — творення з себе людини — вони розповідають про формування його особистості, творчі впливи й перші кроки в літературі.

Серед гостей зустрічаємо військовослужбовця й режисера Ахтема Сеітаблаєва. Він розповідає, що й сам долучився до проєкту — у його прочитанні звучать вірші Стуса. Митець каже, що повну інсталяцію вперше побачить уперше, чому дуже тішиться.

Кураторка проєкту Ольга Мельник наголошує: важливою ідеєю проєкту, що й визначила його напрям, було показати письменника живим, "зняти бронзу" з його постаті й познайомити зі Стусом-людиною. У цьому, зокрема, допоміг столичний Музей шістдесятництва.

Квітування 

Історії, розказані в наступних залах, займають особливе місце в серці. Тут говорять не лише про Стуса, а й про тих, хто став його натхненням, підтримкою та справжньою родиною. Тут — про оточення письменника.

Затишний куточок з архівними записами митців, що читають власні вірші, покликаний відтворити атмосферу легендарної київської квартири Івана Світличного на вулиці Уманській, 15. Свого найближчого приятеля Василь ніжно кликав "вусатим сонечком", а якось у листі написав: "Усе кращого в мені — це Іван".

Світлини з колядувань, спільних походів і студентських років доповнюють "Академмістечко" — розповідь про аспірантські роки в оточенні шістдесятників. Тут же відвідувачів чекає до мурах пронизливий експонат — єдине прижиттєве відео Василя Стуса.

Чимало матеріалів стали справжньою знахідкою. Більшість відео — уривки стрічки "Просвітлої дороги свічка чорна", знятої на кіностудії "Галичина-фільм". Ці плівки вважали втраченими, однак їх несподівано відшукали під час підготовки виставки.

Ще тут представлені роботи друзів поета: картини Алли Горської, Опанаса Заливахи й Галини Севрук. А в центрі мистецького сюжету — поезії Василя Стуса у прочитанні українських митців. Цю частину проєкту підсумовує авторове "квітування" — буття самодостатньою людиною й наповнення світу оригінальними ідеями.

Про цінність спільноти в житті Стуса говоримо з культурною блогеркою Софією Безверхою (Krapka.Krapka):

Коли в тебе немає поруч людей, з якими можна порадитися, погорювати, посміятися й розділити ситуацію — це дуже важко… Тому їхнє буття поруч надзвичайно надихає й не дає опустити руки…

Усе буде гаразд! 

Останні сюжети експозиції відтворюють період життя Стуса після 1965-го: важкі роки злиднів, заборона на професійну літературну працю, а далі — табори. Серед унікальних експонатів є табірні вірші Стуса, записані на клаптиках тканини та передані на волю в жіночих сукнях.

Оглядаючи останню частину експозиції, перетинаємося з блогером Артемом Маревим (marevnyy). Він нещодавно повернувся до України й, коментуючи свої враження від події, не стримує емоцій. Багато говорить про цінність таких проєктів, захоплюється розвитком культури й суспільства на Батьківщині: "Повертаєшся додому й розумієш, що тут усе змінюється — і доволі стрімко. Українство стає популярнішим".

В останній залі емоції доходять до краю. На великому екрані показують кадри пам'ятної ходи під час перепоховання Стуса, а зі старого програвача лунає його голос. Зі світлини на протилежному боці приміщення сяє усміхнене обличчя митця. Здається, він і тепер промовляє до нас той самий заклик:

Чи були факти — в історії — такої багатомільйонної асиміляції? Чи не забагато ми хочемо для цього часу? Не губися. Знай! Поки ми тут — усе буде гаразд.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter