Від ресторану до "Джавелінів", від биків до "Бредлі": про кого фільм "12. Земля Героїв" і чому на них чекає Голлівуд
Фото: кадр із фільму "12. Земля Героїв"
У лютому-березні світ побачить новий документальний фільм "12. Земля Героїв". Він є першою частиною масштабного документального проєкту, присвяченого захисникам, що отримали звання Герой України. Перша стрічка проєкту розповідає 12 історій захисників із Сухопутних військ.
"ТиКиїв" дізнався про те, як створювався фільм, яким буде проєкт загалом і чому на основі кожної з історій "12. Земля Героїв" можна зняти художній блокбастер.
Ідея створення циклу фільмів про наших захисників, що отримали найвищу військову нагороду — "Золоту Зірку" й звання Героя України, народилася в продюсерки та директорки кінокомпанії "Калина Фільм" Галини Храпко. Щоправда, спершу вона задумала проєкт про 100 героїв.
"Проєкт задумувався як масштабний мультижанровий цикл під робочою назвою "100 Героїв України": 100 коротких документальних історій, 10 повнометражних документальних фільмів і фінально — три ігрові повнометражні стрічки, — розповідає Галина. — Технологічно все вибудували так, щоб сценарні та знімальні групи працювали паралельно, і проєкт був реалізований протягом трьох років. Сюди входили й похідні формати — комікси, театральні постановки, радіоп'єси тощо".
Проте, коли Галина звернулася до Міністерства культури та інших державних установ, то почула, що на фільм про 100 Героїв грошей не вистачить: "Почнімо хоча б із чогось". Тоді виникла ідея зробити три фільми про Героїв із різних родів військ — і почати із Сухопутних.
2025 року проєкт "12. Земля Героїв" переміг у мистецькому конкурсі Мінкульту, і спільно з медіацентром Сухопутних військ його творці розпочали роботу над першим фільмом великого циклу. Герої другого фільму, за задумом, представлятимуть Військово-Морські сили — серед них будуть "морські котики", морські прикордонники тощо. Третя стрічка проєкту розповідатиме про Героїв Повітряних сил. А далі все залежить від фінансування.
А поки фільм "12. Земля Героїв" готовий і вийде на екрани на початку лютого. Про те, як він створювався, нам розповіла креативна продюсерка фільму Наталія Яковлева.
Наталіє, як ви визначили саме тих 12 Героїв України, які стали героями фільму?
По-перше, нам передав свої побажання Медіацентр Сухопутних військ — у них є табличка Героїв, нагороджених в різні роки. Бо нашим завданням було показати не тільки тих, хто отримав це звання з 2022 року.
В нашому фільмі є, наприклад, перший захисник, нагороджений званням Героя України під час повномасштабного вторгнення в березні 2022-го, — він їхав на нагородження до Києва і через те, що мости були підірвані, добирався три дні.
Є і наймолодший Герой — Андрій Головня — йому зараз 22 роки, а на момент вторгнення було 19.
І, звісно, наші герої — представники різних професій: у нас є і фермер, і зоотехнік — тобто люди, які ніколи не збиралися бути військовими. Є й професійні військові, які з дитинства вчилися у спеціалізованих закладах, є навіть спадкові військові.
Тобто в наших героїв максимально різний досвід. Ми хотіли показати, наскільки різними шляхами люди приходять до того, що стають Героями України. Ясно, що мотивація в них приблизно однакова — тут не може бути іншої мотивації, ніж захистити своє і відновити нормальне життя у своїй країні. Але нам було цікаво, як кожен до цього прийшов. У підборі акторів допомагали й Сухопутні війська, і ми самі шукали у соцмережах тих, хто нас вразив.
І всі, кого ви визначили для себе, погодилися зніматися?
Не всі — дехто дуже категорично відмовлявся. Були й ті, які хотіли зніматися, але перебували на таких ділянках фронту, що навіть виїхати не могли. Майже всі наші герої зараз воюють, а ті, які уже не воюють, списані через важкі поранення: в нас є і герой без ніг, є герої з відсутніми через поранення внутрішніми органами, а в одного нашого героя 80% тіла обгорілі.
Вони вже небоєздатні, але це не значить, що не можуть робити щось корисне. І ми в межах нашого великого проєкту пропонуємо їм працювати з молоддю. Це і є наше надзавдання: не просто зняти фільм і показати його, а й привозити героїв на покази фільмів у школи, заклади освіти, щоби молодь могла спілкуватися з тим, кого побачила на екрані.
Що побачить глядач у фільмі?
Наша драматургія походить від наших виробничих особливостей: у нас 12 Героїв, і ми, на жаль, не маємо змоги дати глядачу глибоко переживати якісь події разом із кожним.
Тому розповідаємо їхні історії — те, як війна починалася для кожного з них, розповідаємо про їхні подвиги, показуємо воєнну хроніку, зняту ними, тощо.
Чия історія вразила особисто вас під час роботи над стрічкою?
Скажу відверто: я з героями, видатними людьми, історичними персонажами працюю давно, і вразити мене вже важко. Але кожен з героїв цієї стрічки мене особисто вразив своєю історією, своєю реакцією на війну. Поки хтось тікав, хтось навпаки йшов назустріч ворогу.
А ці не лише стали на наш захист — вони ретельно готувалися до війни, все про неї знали, серйозно аналізували події й плюс-мінус розуміли, коли почнеться вторгнення. Тому готували військову форму, зброю, броніки… І в цьому проявляється масштаб особистості: людина, з огляду на аналіз історичних подій, уже знала, що війна неминуча, і готувалася не тікати, а давати відсіч.
Багато хто з наших героїв йшов з усвідомленням того, що цей бій, ймовірно, останній, бо сили нерівні. Але вони знали, що помирати як жертви не будуть — отакий їхній вибір.
Мене вразили як історії кожного з них, так і масштаб їхніх особистостей і мислення — вони реально мислили в межах міжнародної політики, а не просто свого життя.
І в роботі в них усіх є спільна риса: вони дуже швидко реагують. Вони дуже зайняті люди, але на все дають відповідь одразу — і це максимально точна, перевірена і чітка відповідь. І потім ми розуміли, чому герої — саме вони, а не хтось інший. Бо вони беруть відповідальність за рішення: якщо щось пообіцяли — обов'язково зроблять, навіть під обстрілами. Оцей масштаб людини одразу відчувається.
З нічної зміни — на війну
Кого ми побачимо в цьому фільмі?
Ну, наприклад, один із наших героїв — фермер із Полтавщини Едуард Сабанін — людина, яка і в прямому, і в переносному сенсах пішла захищати свою землю. Бо в нього багато землі, господарство, кукурудза росте, комбайни… Людина 20 років розвивала свою справу.
І він розумів, що, якщо на цю землю прийде москаль, в нього заберуть комбайни, розтопчуть кукурудзу, врожаю не буде, будинок зруйнують тощо.
І хоч після служби в армії (вчився на артилериста) він давно не тримав зброї в руках, пішов і побудував унікальну систему протитанкової оборони, яка дозволила не пропустити колони ворога.
Як це йому вдалося?
Він із часів армії знав основні принципи роботи артилерії й побудував такі засідки, що просто розгромив танкові колони ворога — вони не змогли пройти через його систему оборони.
А наймолодшому нашому герою Андрію Головні на момент повномасштабного вторгнення було 19 років. Він навчався в Інституті фізкультури й підпрацьовував охоронцем у ресторані.
Тієї ночі він був на зміні, коли почали бомбити Київ. Вранці, здавши зміну, він не пішов додому, нікуди не побіг, не запанікував, а пішов до військкомату і сказав: "Я хочу служити". Його вигнали: мовляв, чого ти прийшов — у 19 років без досвіду. І тоді вони з батьком записалися до ТРО, де він один із перших навчився працювати на "Джавелінах", яких тоді ніхто ще просто не бачив. А він дуже швидко засвоїв всю ту технологію. Каже: "Освоїв "Джавеліни", а далі все, як в тумані…" І зараз, за чотири роки війни, він поставив світовий рекорд із враження ворожої техніки "Джавелінами".
І він дивує своїм спокоєм. Вони всі вражають тим, що були настільки морально готові до таких шокових подій, що зараз спокійні.
У нас, цивільних, більше паніки — ми не знаємо, що і як буде. А вони знають, що робитимуть за будь-яких обставин. Тому не панікують. "Ген воїна", як то кажуть.
А ще один мій улюблений герой Олександр Кроковець був зоотехніком у селі: допомагав великій рогатій худобі у розмноженні. І ще розводив риб у рибному господарстві. На війну пішов ще 2014 року, потім повернувся через поранення. А у 2022-му, коли почалися чутки про вторгнення, він все приготував і вже 24 лютого пішов на фронт.
Коли в нас з'явилися машини "Бредлі", його навчили ними керувати, і він став дуже крутим командиром "Бредлі". І тепер він — просто фанат "Бредлі"! Каже: "Ця машина не один раз врятувала мені життя".
Це ж треба художнє кіно знімати!
Так і є: про кожного з цих героїв можна знімати кіно. Вони всі дуже круті!
Ще один наш герой, Федір Киселар, теж із 2014 року воював як доброволець, був поранений і після того вже займався бізнесом. У 2022-му він пішов до найближчої військової частини й сказав: "Беріть мене".
Його взяли до інженерного полку, і сьогодні він є повелителем "Вампіра" — великого дрона-бомбера, який росіяни називають "Баба Яга". Вони його дуже бояться — одразу навіть не розуміли, що це летить, і чому воно їх убиває. Сьогодні найбільша стіна оцих "Вампірів" — у підпорядкуванні. Він тримає стіну з дронів на кордоні з Дніпропетровською областю, щоби ворог не перейшов далі.
І, навіть втративши ногу, він відновився буквально за пару місяців, став на протез і зараз на воює на рівні з усіма своїми хлопцями. Це теж багато про що говорить.
Знімання під дроном
Яким було знімання фільму? В чому були складнощі?
Ми зі знімальною групою їхали максимально близько до кожного з наших героїв — туди, де він служить.
Наприклад, у Чугуєві під час роботи на полігоні треба було знімати дуже швидко, бо над нами весь час висів ворожий дрон і будь-якої миті міг прилетіти "Іскандер".
Але це була наша єдина можливість зловити цього героя — він би до Києва не приїхав. В нас були два такі герої, які просто з фронту на 3,5 години виривалися до нас на знімання і потім їхали назад.
Але ми вирішили, що важливо показувати саме тих героїв, які зараз активно воюють, а не тільки тих, кого ми можемо запросити на знімання ближче до Києва.
Скільки часу пішло на знімання кожного?
Одного героя ми знімали протягом дня. Одного разу спеціально заради нас у повітря підіймали гелікоптер, щоб показати героя, який на ньому працює. Цікаво, що у Сухопутних військах також служать пілоти — вони, приміром, бомбили колони ворога.
А наш герой-пілот Олександр Шемет став Героєм України тому, бо літав на "Азовсталь", коли він вже був в облозі — завозив туди медикаменти, все необхідне і забирав поранених.
Коли йому дали наказ летіти на "Азовсталь", попередили, що це може бути останній його політ, і сказали, що він може відмовитися. Однак він все одно полетів, бо перед ним уже літав його учень, молодший за нього. Він сказав: "Якщо вже і молодші хлопці літають, чим я гірший? Чого ж тоді я їх навчав, якщо сам побоюсь летіти?". Одним словом, він навіть не вагався.
Але найсумніше те, що 17 грудня під час виконання бойового завдання він загинув... Тому на прем'єрі нашого фільму, на жаль, уже не буде 12 героїв. Тож герої, попри те, що здаються такими незламними, на жаль, не безсмертні... Через це наш фільм набуває ще більшої цінності.
Коли "12. Земля Героїв" чекати на екранах?
Ми планували прем'єру на початок лютого, але постійні блекаути трохи заважають нашим планам — не можемо елементарно дописати музику й доробити аранжування. Тому, можливо, доведеться прем'єру трохи перенести, але це вже не так страшно.
Головне — масштабний проєкт про людей, які творять нашу історію, реалізується. І, до речі, ми вже розпочали роботу над другою стрічкою нашого проєкту — "12. Спротив моря". Чекай його на екранах після "12. Земля Героїв".
