Вони бачили війну. 10 книжок, написаних українськими військовими
Фото: колаж "ТиКиїв"
Література про російсько-українську війну найактуальніша зараз, але особливої цінності вона набуває, коли її створюють чинні українські військові. "ТиКиїв" розповідає про 10 книжок від українських військовослужбовців, написаних протягом останніх двох років.
"Записки добровольця". Олександр Закерничний (2024)
Олександр Закерничний до війни встиг попрацювати інженером, начальником комерційного відділу, інженером із безпеки, журналістом, фотографом і навіть масажистом, а на дозвіллі любив писати есеї, і до повномасштабного вторгнення видав свою першу книжку "Синочка". У лютому 2022 року Олександр пішов добровольцем до ЗСУ: служив у Миколаївській, Донецькій та Харківській областях, брав участь у боях під Авдіївкою. А в перервах між боями продовжував писати — про життя та службу в армії, події, учасником або свідком яких він був, за що побратими дали йому позивний "Письменник".
Свої нотатки Олександр півтора року публікував у соцмережах і планував після повернення додому на їхній основі видати книгу, навіть написав до неї передмову. Та 4 серпня 2023 року він був смертельно поранений під час виконання бойового завдання на Харківщині…
Але сестра і племінниця Закерничного підготували його книгу до публікації.
Всі герої цієї книги цілком реальні люди. Вони різного віку, роду занять (від недавнього наркомана до юриста та бізнесмена), світогляду, характерів. Ще вчора вони жили мирним життям та мали дуже невиразне уявлення про службу та порядки в армії, але з початком військового вторгнення в Україну пішли добровольцями на фронт. Як вони виживають? Чим займаються у вільний час, коли він видається? Про що розмовляють, думають, мріють?.. — йдеться в анотації до книги.
"Будемо жити вічно". Дмитро Лазуткін (2024)
Дмитро Лазуткін — український поет, журналіст, телеведучий, лауреат Шевченківської премії, з 2023 року проходить військову службу в складі 47 ОМБр "Маґура". Також він речник Міністерства оборони України. Дмитро — автор низки поетичних збірок, проте збірка "Будемо жити вічно" — особлива, позаяк усі вірші з неї Дмитро написав переважно під час служби на Мелітопольському та Авдіївському напрямках у складі 47 окремої механізованої та 59 окремої мотопіхотної бригад.
Сам Лазуткін зізнається, що в основу книжки лягли сюжети, які він хотів, але не зміг забути:
Це жорсткі тексти, дуже реалістичні й безжальні. Усі події відбулися насправді, всі герої — невигадані. Ця поезія — мов смажене м'ясо історії.
"Полон". Валерія "Нава" Суботіна (2024)
Валерія "Нава" Суботіна, журналістка, викладачка, поетка, майорка Нацгвардії України, перебувала в складі пресслужби полку "Азов", коли його герої протягом 86 днів тримали оборону "Азовсталі". Суботіна разом із ними здалася в так званий "почесний полон", де провела понад 11 місяців — спочатку в Оленівці, потім в Таганрозькій тюрмі.
У книжці "Полон", яка вийшла цього року, вона описала всі кола пекла, які пройшла за цей час, — постійне спостереження, контроль, приниження, нелюдські умови утримування, критичний дефіцит їжі та води, намагання ворога зламати її фізично і морально, підкорити, залякати, підштовхнути до зради. Допити та катування, страждання, яке спричинила неможливість контактів із друзями та рідними, дезінформація і пропаганда ворога, що забирали останню надію на обмін і свободу.
Отже, ця книжка — красномовне свідчення злодіянь рф.
"Історії та війни". Юрій Гудименко (2023)
Юрій Гудименко — лідер руху "Демократична Сокира", який до великої війни був блогером, телеведучим і публіцистом. Після повномасштабного вторгнення долучився до ЗСУ і став сапером 130-го батальйону сил ТРО. 27 червня 2022 року зазнав поранень під час артилерійського обстрілу під Харковом.
Це не зовсім звичайна книга. Тут немає сюжету, немає персонажів, які затримуються надовго. Це — збірка текстів, промов, історичних нарисів, які я писав і пишу донині. Тут є смішні тексти й тексти несмішні, є слова, які я писав у доброму гуморі, й ті, які я писав у шпиталі, не бувши певним, що колись встану на ноги. Є навіть тексти, за які мені соромно, але вони все одно будуть тут, у книзі, тому що я їх говорив і я їх написав, — каже Юрій.
"З любов'ю — тато!". Валерій Пузік (2023)
Валерій Пузік — художник-дизайнер, сценарист і письменник, який 2014-го пішов на фронт у складі добровольчого батальйону "Правого сектору". Ще під час АТО письменник пережив депресію через жахи війни. Тоді й народилося декілька книжок, які згодом були відзначені престижними преміями.
Під час повномасштабного вторгнення автор знов опинився на передовій, але писати не припинив.
"З любов'ю — тато!" — книжка, яку Валерій присвятив своєму синові. У ній він розповідає про життя на фронті, про те, як важко бути далеко від своєї родини та як важливо пам'ятати, що є більш вагомі речі в житті, ніж сама війна.
Ми виїхали в зону бойових дій, і хотілося залишити як артефакт книжку для свого сина, родини. — розповідав Валерій.
Книга не містить детальних описів бойових дій, але передає настрій і ставлення людей, які опинилися на фронті.
"Тільки не пиши мені про війну". Павло Вишебаба (2023)
Павло Вишебаба — письменник, поет, музикант і відомий зоозахисник після початку повномасштабного вторгнення вступив до лав 68 окремої єгерської бригади й став командиром відділення польового вузла зв'язку.
Наприкінці 2022 року видав дебютну збірку віршів "Тільки не пиши мені про війну". Її перший наклад у 15 тис. примірників розійшовся менше ніж за два тижні.
Протягом року книжка перевидавалася двічі, а цей примірник — її оновлена версія, доповнена новими віршами, ілюстраціями та оповіданням "Марсіани".
До речі, "Марсіани" разом із віршем "Доньці" цьогоріч увійшли до шкільної програми з української літератури.
Ярина Чорногуз. [dasein: оборона присутності] (2023)
Ярина Чорногуз, українська поетка й волонтерка, 2020 року підписала контракт із ЗСУ і стала бойовою медикинею.
Після чотирьох років служби (ротацій у "Госпітальєрах" і служби в розвідувальній роті батальйону морської піхоти) Ярина видала книжку "Як вигинається воєнне коло", а згодом — збірку поезій "[dasein: оборона присутності]".
У ній — вірші, написані на передовій. Цьогоріч за цю збірку Ярина отримала Шевченківську премію в розділі "Література".
"Битись не можна відступити". Павло Паштет Белянський (2024)
Павло Белянський до війни встиг опанувати кілька професій: від охоронця й експедитора до журналіста й директора фірми з виготовлення пам'ятників, навіть став письменником і сценаристом — за його сценарієм знятий фільм "Я працюю на цвинтарі".
Після початку повномасштабного вторгнення Павло вирішив захищати Україну: воював на Київщині, Херсонщині, Харківщині — зараз служить у небойовому підрозділі.
"Битись не можна відступити" — автобіографічна книжка, що розповідає про звичайних людей, які змушені були взяти в руки зброю, щоб захистити свою країну.
Її герої — вчитель української з Кривого Рогу, установник вікон із Дніпра, бандит із Херсона, водій зерновоза з полтавського села, власниця кав'ярні на узбережжі Каховського водосховища, письменник із Києва, зварювальник з металургійного комбінату, автослюсар, колишній студент, тепер — бійці окремого штурмового батальйону ЗСУ.
Автор змальовує перші штурми, визволені села та їхніх мешканців, суворий окопний побут, поранення і смерті товаришів, розчарування і втрати та крихке військове щастя.
Під час мінного обстрілу, коли вже здавалося, що це буде останній бій у житті, я пообіцяв Богові чи комусь там, угорі або внизу, що як виживу, то щодня писатиму про нашу війну — чесно й відверто, — розповідає Белянський у передмові до книжки.
Перший наклад книги згорів після влучання російської ракети у поліграфічний комплекс "Фактор-Друк" у Харкові у травні 2024 року. Проте нещодавно вона таки потрапила до читача.
"Історія впертого чоловіка". Олександр Терен (2024)
Олександр Будько "Терен" — колишній шеф-бариста, який мріяв стати графічним дизайнером, після 24 лютого 2022 року пішов добровольцем на фронт, а 24 серпня, під час Харківського контрнаступу, втратив обидві ноги. Нині Терен — співведучий YouTube-каналу "Відвал ніг або All інклюзив" та головний герой дейтинг-шоу "Холостяк" на СТБ.
"Історія впертого чоловіка" — автобіографічний роман, у якому Олександр розповідає про своє життя під час повномасштабного вторгнення: від спроб потрапити в ЗСУ до моменту, коли отримав поранення.
Писати його Терен почав у жовтні 2022 року після отримання поранення:
Якби не події, які передували моєму потраплянню на фронт, то книги, напевно, і не було б. Це історія саме впертого чоловіка, тому що я вперто не помічав якісь знаки долі чи перешкоди, проходив їх на шляху до потрапляння на фронт.
Сашко зізнається, що планує написати другу книгу, яка стане продовженням першої.
"Позивний для Йова. Хроніки вторгнення". Олександр Михед (2023)
Олександр Михед — письменник, куратор мистецьких проєктів, літературознавець, автор кількох книжок, який наразі проходить службу в ЗСУ.
"Позивний для Йова" Михед почав писати в перший день повномасштабного вторгнення і працював над книгою 13 місяців. Олександр пише про те, що пережив разом із дружиною, про своїх батьків, які майже три тижні були в окупації в Бучі, про колись звичні речі, які стають тригерами тощо.
Тут автор виклав думки й переживання багатьох українців протягом першого року вторгнення. Українців Михед уподібнює старозавітному праведнику, біблійському персонажу Йову, який проживав жахливі втрати.
