Київський хімік будує ракети у своїй квартирі та навчає цього підлітків
Фото: pravda.com.ua
Старший науковий співробітник КНУ імені Тараса Шевченка Сергій Піпко облаштував у своїй квартирі справжнє конструкторське бюро, де будує ракети та вчить цього інших. Про цей пише "Українська правда".
На початку 2000-х Сергій зібрав невелику групу ракетолюбителів у Києві та був одним з організаторів профільного інтернет-форуму. А шість років тому почав розвивати у столиці шкільні та студентські ракетні програми.
Разом з представниками ради молодих вчених НАУ Сергій організував проєкт NAURocket та власним коштом облаштував майстерню у своїй квартирі. До пандемії COVID-19 гурток брав участь у п'яти-шести наукових виставках на рік, але потім у НАУ змінився ректор, і університет перестав підтримувати проєкт.
Після цього Сергій звернувся до КПІ, де є окремий фаховий факультет — Інститут аерокосмічних технологій. Там підтримали ідею, але тільки на словах. Тому гурток так і продовжує працювати у квартирі вченого.
Найбільше моє розчарування — профільні спеціалісти, викладачі університетів не хочуть брати участь у студентських ракетних програмах. Що в НАУ, що в КПІ — абсолютний нуль. Кажуть: "Круто, самі займайтеся, тільки нас не чіпайте", — жаліється Сергій.
У США та Європі ракетобудування аматорське — дуже популярне, і любителі запускають ракети навіть на 100 км, де вже починається космос.
Студенти під керівництвом Сергія запускали триметрову ракету діаметром 16 сантиметрів на висоту до кілометра. Потім готувались до п'яти кілометрів, але завадили COVID і війна. Для запуску ракет зазвичай використовують тверде "карамельне" паливо на основі цукру чи сорбіту та калієвої або натрієвої селітри.
Вчений розповідає, що шість років тому київські школярі самі спроєктували двигун за інструкціями на його сайті, на якому ракета піднялася приблизно на 200 метрів. Сергій тільки допоміг їм скоригувати деякі деталі.
Пізніше у студентському конструкторському бюро учні Сергія зробили вже більш масштабну копію того двигуна, але ракету зібрати не встигли. Також була ракета із гібридним двигуном, один компонент у якому — рідкий, а інший — твердий.
Сергій каже, що із запуском аматорських ракет в Україні все було складно і до початку повномасштабного вторгнення. На відміну від США, у нас немає для цього правил, механізмів, полігонів тощо. Держава не зацікавлена у цій галузі, а молодь не бачить сенсу професії, яка не приносить гроші.
Адекватний школяр, студент хоче вчити те, на чому можна заробити. Тому всі пішли в програмісти, а не в конструктори. Але хтось мусить і гайки крутити, розумієте? Одними програмістами країна не проживе. Україні потрібні свої ракети та ракетники, — додає Сергій.
Раніше "ТиКиїв" розповідав про цікаві пам'ятки та локацій Дніпровського району столиці, про які багато хто не знає.
