Антон Тимошенко: "В Києві я найбільше часу проводжу на вокзалі"

Фото: колаж "ТиКиїв"

Ми продовжуємо досліджувати столицю разом із коміками наймасштабнішого українського стендап-проєкту "Підпільний Стендап". Як знайти кумедне в повсякденному та повсякденне в кумедному? Поговоримо з нашим сьомим героєм — Антоном Тимошенком.

Антоне, коли ти вирішив переїхати до Києва та чому обрав саме його?

До Києва я вирішив переїхати десь у 8 чи 9 класі, коли почав думати, до якого університету хочу вступити. До цього я в Києві був малим, рочків у 10: приїжджав до хрещеного. Тоді якраз була Помаранчева революція, і мені дуже сподобалось: "Блін, тут все місто ходить в помаранчевому! Напевно, так завжди. Гарний колір!" Мені сподобалось метро і те, що в Києві дуже багато асфальту: в селі я втомився місити глину, йдучи додому з автобуса.

Потім, коли вибирав університети, теж приїжджав до Києва. Побачив Червоний корпус Університету ім. Шевченка і дуже захотів навчався там. Мені сподобався Червоний корпус, бо він був червоний. А революція мені сподобалась, бо вона була помаранчева. Коротше, я — чисто "по кольорах". Мені сподобались яскраві відтінки Києва і метро. 

Навчатися я хотів у Києві, бо хлопчику із села дуже хотілося бодай щось робити в столиці — хоча б повчитися, якщо не жити. Але на першому курсі я вирішив: "Так, тут треба закріпитися — хоча б спробувати".

У якому районі живеш зараз? Розкажи про найулюбленіші локації твого району!

Зараз я живу в Печерському районі, не так давно переїхав в район метро "Палац Україна". Поки у мене в Києві мало улюблених районів, бо я постійно в турах і в цьому районі сумарно прожив, може, місяць. Палац "Україна" поруч — подобається іноді повз нього проходити й згадувати прикольний концерт.

Раніше, коли я жив на Васильківській, мені дуже подобався Голосіївський парк. На ВДНГ часто ходив, а коли жив на Дарниці, завжди ходив до маленького парку поруч із домом. А зараз у мене недалеко Ботсад ім. Гришка — люблю його відвідувати.

Я люблю парки. Так, я — дорослий чоловік, який любить ходити в парки. Одягнений, що важливо, на пробіжки, подумати, походити... 

Зараз вперше в мене біля будинку є футуристичний мурал — не дуже великий, десь на п’ять поверхів.

І я щоразу проходжу повз і думаю: "От би таке було всюди!" Я б всі будинки в Києві розмалював — буквально кожну цеглинку! В ідеалі — щоб кожна вулиця була як комікс: перша сторінка — будинок, друга — другий…

Яке в тебе улюблене місце в Києві? Де любиш проводити час?

Найчастіше зараз я проводжу час на київському вокзалі (Сміється.)

Ніколи не любив київський вокзал, але з часом вже звикаю до нього. Там всередині зробили кав’ярні, можна на вокзалі купити смузі. Смузі покращили репутацію київського вокзалу відсотків на 30, мені здається. (Усміхається.)

Якщо казати про улюблені місця в Києві, то мені подобається парк Шевченка біля університету Шевченка — по суті це місце, де я соціалізувався в Києві, звикав до нього. Він дуже симпатичний. Там можна купити млинці з молочною сосискою й гірчицею або з "Нутелою". Два млинці з "Нутелою" — це вже майже діабет, але воно того варте.

Вже після випуску я любив ввечері просто посидіти на парапетах навпроти Червоного корпусу. Він же з червоною підсвіткою, і ти дивишся — звідти наче Ван Хелсінг має вийти. Дуже прикольно там ввечері! І, звісно, люблю Золоті ворота — у нас там клуб, це вже трошки робоча локація. Але якби я міг обирати, обрав би, щоб мій офіс був на Золотих воротах: там завжди якісь екскурсії, хтось читає вірші, вулична музика... Видно вуличне культурне життя, яке мені дуже подобається. І можна пройтися до Пейзажної алеї й подивитися на Лівий берег, який має дуже гарний вигляд, коли на нього дивишся з Правого.

А загалом в мене з Києвом така штука: я тут вже років 12-13, і досі не відчуваю, що розібрався з тим, де що лежить в плані прикольних локацій. От нещодавно — не пам’ятаю, чи на Золотих, чи десь на Подолі — ми зустрілися з друзями в якомусь скверику, який ніколи раніше не бачив, бо його відгороджують якісь кущі. А заходиш — там кав’ярня, якийсь бар, газончики, люди із собаками, хтось сидить на покривалах. І ти думаєш: "Вау, це ж супермісце!" Це максимально європейський дворик — мені все в ньому подобається! А я ніколи про нього не чув.

І в Києві таких місць дуже багато: треба завести звичку запам’ятовувати їх чи ставити на карті якісь позначки. Цим Київ і прикольний: поруч із радянською спадщиною тут є крута сучасна архітектура і природа. Мені завжди подобався в Києві баланс міста і природи, який забудовники намагаються знищити. Але Київ якось тримається завдяки активістам.

Багато європейських міст, де я був, перевантажені саме містом. А от Київ нормально зберігає цей баланс. 

Пам’ятаєш, де в Києві в тебе вперше відбувся стендап? 

Найперший в житті стендап я читав на конкурсі "Містер Університет" в Інституті журналістики при універі Шевченка. Але це, напевно, не можна вважати трушним виступом, бо він був у межах конкурсу, і мене підтримували мої одногрупники, вигукували в підтримку… 

А потім я пішов виступити на "Відкритому мікрофоні" у… здається, цей заклад називався "Інтонація" і був десь на КПІ. Я виступив там у повній тиші, просто під чийсь кашель... Це було жахливо! Я хотів би це забути, але, на жаль, цей спогад зі мною на все життя. 

А потім була перша вечірка, до якої готувалося, мабуть, вісім коміків, і кожен виступав хвилин по десять. Це було в ресторані "Укроп" на Почайній — новому на той час закладі, де нам надали місце для виступу. Вхід на перші стендапи був гривень по 50, мені здається. Я виступав в образі успішної людини: виходив на сцену в окулярах — очевидно, що я був успішною людиною. Хіба якісь інші люди зустрічаються на метро "Почайна" в ресторані "Укроп?" Нє-нє, сама еліта!

Як би ти описав у своєму стендап-виступі типового киянина?

Це для мене складне питання, бо Київ — дуже велике розмаїте місто, де кожен живе у своїй бульбашці, й типажів киян дуже багато. 

Є перший тип: киянин, який любить каву, в нього є собака, в нього тривожний чи депресивний розлад, який він намагається зупинити завдяки собаці та цій каві. І в нього є плівковий фотоапарат, який має замінити йому психотерапевта: він бігає з ним по Рейтарській і не любить Кличка, бо Кличко — це "чорт, який знищує Київ".  

Другий типаж — це людина, яка обісцяна спить біля метро "Площа Українських героїв" чи на Контрактовій, позаяк грала в онлайн-казино і все про…ла. Тепер вона живе біля метро, тому Поділ постійно пахне сечею — хоча вже й менше, ніж раніше.

Третій типаж типового киянина — це прокурор, який п’яний їздить на "кубіку" і збиває людей. Таких киян теж дуже багато, мені здається. 

Якби ти створював стендап-шоу на основі історії Києва, яку б епоху обрав?

Я б обрав сучасний Київ, бо тут відбуваються дуже "смішні" речі. Я б писав стендап про те, що якщо ти живеш в історичній будівлі, в будь-який момент може заїхати екскаватор і роз…ти всю твою квартиру цим ковшем, забрати дитину з ліжечка, бо влада Києва вирішила збудувати тут ТЦ. Я писав би про сучасників. Я думаю, що в Кличка є мрія: набудувати стільки висоток, щоб весь Київ просів, всі будинки попровалювались, а він би ходив і дивився згори на всі будинки, які провалилися. Думаю, це його основна мета.

Як Київ змінив тебе, чого навчив?

Київ багато чого вчить, але багато чого забирає. Я помітив, що в мене змінилося ставлення до людей. В селі я трошки краще до них ставився — там людей небагато, тому ти їх цінуєш. А в Києві їх дуже багато! А що більше людей, то менша їхня цінність. От їдеш ти в годину пік в метро чи автобусі, і люди тебе з усіх боків підпирають. Вони ж тебе бісять, злять, вони тобі не подобаються! 

З іншого боку, якщо пізно у вагоні одна людина, мені хочеться з нею привітатися — є якесь відчуття, що це її вагон. І я не раз, заходячи у вагон вночі, казав людині: "Добрий вечір!" Бо вона одна, і ти цінуєш цей зв’язок із людською цивілізацією. 

І головне, чого навчив мене Київ — не заходити в "Метроград" без гострої потреби.

В Києві я точно став більш амбіційним, працьовитим і, напевно, успішним. І за це я Києву вдячний: він дає можливість рухатися далі.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter