DANTES: "Мрію побудувати своє життя так, щоб зрештою повернутися до Харкова й жити там"
Фото: пресслужба Володимира Дантеса
14 лютого у столичному клубі ATLAS відбудеться концерт DANTES. Про що 36-річний співак нині спілкується з публікою мовою мистецтва, а що залишається між рядків? Поговоримо!
Розмова без фільтрів
Володю, у соцмережах набирає популярності твій перформанс із художником Гамлетом Зіньковським, де ви влаштували "дуель" Дантеса із бюстом Пушкіна. Яка мета цієї відеороботи?
Це відео було створене для підтримки збору коштів на допомогу нашим військовим. Його мета — нагадати людям, що потрібно боротися з усім російським, адже це безпосередньо допомагає нашим захисникам. Тож менше зайвих слів — підтримуйте збори, підтримуйте українську культуру! Власне, цей збір, усі наступні й усі попередні — це і є мета, саме це має значення.
Оскільки ти родом із Харкова, ми не можемо не поцікавитися, чи залишилися там твої близькі? Як ти допомагаєш рідному місту?
Так, у Харкові залишилися мої близькі, друзі, знайомі... Кожна вуличка там для мене рідна, адже це місто мого дитинства, де я сформувався як особистість, і частина мого серця назавжди належить Харкову. Тому я роблю все, що можу: підтримую місто донатами, привертаю до нього увагу, допомагаю людям. Як і кожен справжній харків'янин, я за своє місто готовий боротися до останнього! І навіть якщо фізично перебуваю в іншому місці, ментально я завжди там.
14 лютого відбудеться твій концерт у Києві. Про що будеш говорити з публікою мовою мистецтва? Які зараз твої головні меседжі?
Мій головний меседж — бути собою. Бути гідною людиною, з почуттями, емоціями, пережитим і осмисленим досвідом. Уміти аналізувати, проживати це життя на повну, розвиватися. Те, що ви бачите зараз, — це жива людина, з ранами й почуттями. Я пропрацьовую їх, переживаю, іноді вони мене ламають, іноді — навпаки, надихають. І саме про це я пишу пісні та співаю.
Мене надихають люди. Людина як явище, як сенс. Я хочу, щоб кожен, хто прийде на концерт, відчув щось своє, впізнав себе в музиці. Можливо, хтось згадає важливий момент зі свого життя, хтось — переосмислить свої почуття, а хтось просто дозволить собі відчути більше, ніж зазвичай. Це буде розмова без фільтрів — чесна, емоційна, іноді болюча, іноді іронічна, але справжня.
Справжні емоції
Твою нову пісню "Руда вода" кожен розуміє по-своєму, але в релізі ти позиціонуєш її як пісню "про свідомі та осмислені стосунки". Який для тебе головний критерій осмислених стосунків?
Усвідомлені, зрілі стосунки починаються з розуміння себе. Неможливо будувати гармонійні відносини з іншою людиною, якщо ти не в здорових стосунках із самим собою. Для мене головні критерії — це самопізнання, сформовані погляди та позиція, готовність до постійного розвитку. Це не про егоїзм, а про баланс між здатністю отримувати й віддавати. Коли людина працює над собою, аналізує свої почуття й дії, тоді вона здатна будувати по-справжньому глибокі стосунки.
Враховуючи твій досвід сімейного життя, чи припускаєш ти, що колись знову одружишся?
Війна навчила мене ніколи не казати "ніколи", тож я не можу дати однозначної відповіді. А особисте — це особисте, нехай усе йде своїм шляхом.
Ти переспівав пісню "Одинокая" Ірини Білик з альбому "Фарби" 1997 року. Це можна трактувати як загравання зі старшою аудиторією?
Це не стільки загравання зі старшою аудиторією, скільки своєрідна ода українській музиці тих років, українській культурі та людям, які проживали різні етапи, але завжди поверталися до тих самих емоцій. Адже всі ми — про одне: про почуття, переживання, справжність. І неважливо, скільки цій пісні років — 20, 30, 50 чи 100 — вона завжди буде про людей. Вона й сьогодні звучить щиро та знаходить відгук у серцях. Тому я радий подарувати їй нове дихання.
В альбомі переспівів хітів Назарія Яремчука Re: Yaremchuk ти виконав пісню "Стожари". Композиція здається життєрадісною, але насправді приховує в собі біль від нещасливого кохання та фатальної втрати. Хоча й замислювалася як продовження "Червоної рути". Чи вивчав ти історію її створення, яку емоцію ти передавав, співаючи її?
Щиро кажучи, творчість Назарія Яремчука завжди була для мене особливою, ще з моменту мого становлення як музиканта. Мати можливість переспівати його пісню — це велика честь, спосіб вшанувати його талант і продовжити життя його музики.
"Стожари" — багатогранна пісня. Попри життєрадісність, в її глибині — біль, ностальгія, історія про кохання, яке так і не здійснилося. Мені ця пісня відгукується по-різному: інколи як світлий спогад, інколи як щемкий досвід. Життя — це завжди мікс емоцій, і саме цю гаму почуттів я хотів передати у своєму виконанні.
Це один із головних хітів Назарія Яремчука, після якого співак став великою зіркою у 1980-х. Уявімо, що через 40 років молоді артисти переспівають твої хіти: яким би ти бачив цей альбом?
Якщо колись мої пісні переспівуватимуть молоді артисти, для мене це буде найкращим підтвердженням того, що моя музика живе, що вона справді торкнулася сердець мільйонів людей. Адже коли твої треки звучать у виконанні інших — професійних музикантів, аматорів чи просто тих, кому вони відгукнулися, — це означає, що вони продовжують своє життя.
Я щиро радію щоразу, коли чую, як хтось виконує мої пісні. Це більше, ніж просто вподобайки чи збережені треки. Тому, якщо через 40 років з'явиться альбом переспівів моїх хітів, я хотів би, щоб у ньому звучала не просто музика, а справжні емоції, які колись вкладав у ці пісні я.
У тебе є дует із Jerry Heil "Губи в губах" та пісня "Дура". Ці роботи отримали не лише схвальні відгуки. Зокрема, їх критикували в соцмережах за поверхневі тексти. Як ти ставишся до такої критики? Чи сподіваєшся, що рядки:
Відібрав всі теплі почуття,
Не лишив натомість навіть номера.
Просто зникнув із мого життя,
Як геолокація Житомира…
будуть співати наступні покоління?
Музика може бути різною: глибокою з багатими метафорами, а може — бути простішою, де основну емоцію передають навіть кілька простих фраз. Я ніколи не оцінюю свою творчість або творчість інших, бо для мене важливо, щоб музика відображала почуття. Якщо пісня може передати емоцію — це вже заслуговує на увагу.
Щодо критики — я ставлюся до неї спокійно. Якщо комусь не сподобалося, це їхня думка, і я не бачу в цьому проблеми. Музика має різний вплив на різних людей, і якщо хтось не зрозумів чи не оцінив певний трек, це нормально. Головне, щоб ця музика знаходила відгук у серцях тих, хто її слухає. Тому, навіть якщо пісня має суперечливі відгуки, я вірю, що вона має право на існування.
Щодо наступних поколінь — хто знає, може, вони заспівають ці пісні з новим відчуттям, в контексті свого часу. І це чудово!
Посміятись і помовчати
Ти змінюєшся, дорослішаєш, на тебе впливають різні обставини, емоції, жінки… Як це відбивається на твоїй творчості? Зокрема, як це впливає на репертуар?
Творчість завжди відображає внутрішні зміни артиста. Музика, як і все інше в житті, не існує окремо від нас — вона є відображенням того, що ми переживаємо, як змінюємось, ростемо, вчимося. Вона, як і ми, змінюється разом з нами, і неможливо приховати те, що насправді відчуваєш.
Якщо музика йде від серця, то вона завжди буде відображати те, чим ти є на цей момент, тому що твоя музика — це ти.
Хто першим чує демку нової пісні? З ким ти можеш нею поділитися?
Коли я пишу пісню, завжди відчуваю, що є люди, яким вона може найбільше відгукнутися. Часто виникає асоціативний ряд, і я розумію, з ким хочеться поділитися цією музикою. Зазвичай першими її чують моя команда або найближчі друзі. Вони — ті, хто може оцінити та підтримати в цьому процесі.
У Вікіпедії вказано, що ти створюєш музику в жанрах поп, поппанк та павер-поп. Який із них для тебе найближчий? З яких треків порадиш розпочати знайомство з твоєю творчістю?
Моя музика — це суміш різних стилів, і кожен трек має свою унікальну атмосферу, тому важко виділити один. Але якщо хочеш почати знайомство з моєю творчістю, просто введи моє ім'я на стримінговій платформі. Пісня "Чуєш" — своєрідна візитівка, бо саме вона найкраще передасть те, що я хочу сказати через музику.
У вас з Олексієм Дурнєвим був тур у межах благодійного гумористичного шоу "Пожежа". Скільки міст ви відвідали, які кошти на потреби військових вдалося зібрати? Чи плануєте подальшу співпрацю?
Чимало! Тільки в Україні нам вдалося виступити у 11 містах. Це шоу стало справжнім хітом, адже, окрім гумору та веселощів, ми ставили перед собою важливу соціальну мету — допомогти військовим.
Завдяки підтримці глядачів нам вдалося зібрати значні кошти для потреб армії. У Рівному, наприклад, ми зібрали 400 000 грн. А у Варшаві вдалося встановити рекорд — 31 тис. євро. Ми з Олексієм вже працюємо над новими творчими проєктами та незабаром поділимось ними.
Кому ти дзвониш, коли повертаєшся до Києва з гастролей?
Це люди, з якими хочеться і посміятись, і помовчати, і поділитися чимось важливим. Вони для мене особливі. Думаю, ні для кого не секрет, хто це. (Усміхається.)
Чи пам'ятаєш момент, коли вперше відчув, що твій дім — це Київ?
Коли кажу, що їду додому, то справді маю на увазі Київ. Але якщо говорити про момент, коли я вперше відчув Київ своїм домом, то відповідь буде іншою — моїм справжнім домом завжди був і залишається Харків. Я люблю його всім серцем і душею.
У Києві моя робота, тут у мене була власна оселя, яка мені подобалася. Але навіть тоді я розумів, що це лише гарне місце для життя, а не справжній дім. Хотілося б, щоб було так, як це заведено у світі — в Європі, в Америці — коли ти є артистом і можеш жити не обов'язково в столиці, а там, де тобі комфортно й добре.
Моя мрія — побудувати своє життя так, щоб зрештою повернутися до Харкова й жити там.
У тебе є хіт "Мне уже 20", а ще — "Теперь тебе 30". Оскільки ти вже у клубі 35+ і твоя аудиторія дорослішає разом із тобою, чи варто нам очікувати на сиквел "Мені лише 40, 50..."?
Це було справжнє натхнення, емоційний порив, і, звісно, з гумором! Чому б і ні, можливо, колись з'явиться "Мені вже 40", хто знає... може, в 40 років я буду переживати кризу середнього віку або ще якісь цікаві моменти. Та й взагалі, хто може передбачити, що станеться до того часу? Хіба що життя подарує нові ідеї, а ми й далі будемо сміятися з цього всього!
Текст: Ольга Безсонова, Михайло Пилипчук
