EL Кравчук: "Моє серце тьохкає і хочеться сказати — кохаю!"
Фото: пресслужба EL Кравчука
Сьогодні співак EL Кравчук (Андрій Остапенко) (46)) випустив оновлену версію пісні "Голлівуд". Напередодні прем'єри "ТиКиїв" поспілкувався з Андрієм. Ми поговорили про благодійні концерти, плани стати батьком, про стосунки з мамою, улюблені місця у столиці й трішки про кохання...
Андрію, вітаємо з релізом. Розкажи, як ти вирішив надати пісні "Голлівуд" нове дихання українською!
Пісня написана ще у 2006-2007 рр. українською мовою, і тоді вона була трохи іншою. Коли ми з композитором Майклом Некрасовим принесли її на радіо, нам одразу сказали: "Перекладайте російською, тоді поставимо в етер". Через тогочасне засилля російської мови та російських артистів у нашому шоубізі, я не мав іншого вибору, адже повертався на сцену після тривалої роботи в театрі. Тож довелося погодитися.
Минуло багато років, почалася війна, і поет-пісняр Борис Гриньов, з яким ми постійно працюємо над моїм репертуаром, запропонував переосмислити пісню. Тож "Голлівуд не для нас" тепер звучить як "Голлівуд зараз наш", ще й у двох версіях аранжувань — у звичній для слухачів та оновленій танцювальній.
Як та за що живуть зараз артисти, коли більшість концертів благодійні?
Нині дуже важкий час. Артисти вимушені шукати, крім концертної діяльності, якісь інші джерела доходів: роялті з творчості, можливість викладати, давати майстер-класи, як у моєму випадку. Є певна підтримка меценатів, друзів, шанувальників. Однак це час, який треба просто пережити й не залишати творчість, а навпаки — намагатися зберегти все те, що надихає людей, все, що дарує позитивні емоції.
Ще з часів АТО (а з початку повномасштабного вторгнення ще активніше) ти займаєшся благодійністю. Скільки вдалося зібрати і які благодійні ініціативи плануються найближчим часом?
Це важко порахувати, оскільки я співпрацював з різними фондами, невеличкими організаціями, комусь допомагав особисто, перераховував кошти з концертів особисто військовим на певні потреби. Перед Новим роком ми з командою, приміром, записували для шанувальників за донат привітання, а кошти перерахували військовим, тобто не концертами єдиними... А коли я їздив до Іспанії навесні 2022 року (це, до речі, мій єдиний виїзд за кордон за весь час повномасштабного вторгнення), я привіз у розібраному вигляді "Байрактар". Його потім збирали фахівці.
Чи думав ти на початку війни, що, можливо, доведеться попрощатися з творчістю назавжди та шукати інший заробіток?
Ні, в мене не з'являлася думка змінювати професію відтоді, як я вирішив стати артистом і займався цією непростою творчою справою. Я розумів лише те, що через війну, звісно, буде важче: зміняться пісні, зміниться ставлення аудиторії, та й люди загалом зміняться, життя не буде таким, як дотепер. Війна всіх "обнулила", і ми нібито починаємо спочатку як нові артисти.
У твоєму репертуарі є пісня "Війна завжди війна" на вірш Євгена Рибчинського, що увійшла в альбом "Нічий" 1997 року. Там є слова: "Війна завжди війна, горять мости, горять хрести. Мене чека труна, і плач дітей луна, горить сльоза — це плачеш ти". Чи не стала вона пророчою? З якою думкою ти брав її до свого репертуару тоді й чи виконуєш її зараз?
Я написав музику до цієї пісні й звернувся до Євгена, який на той час мене продюсував, із проханням написати вірш на воєнну тему, оскільки тоді була війна в Югославії. Мені це дуже боліло, хотілося виплеснути емоції, але я й не міг подумати, що вона стане пророчою! Так, я виконую її на концертах, і тепер вона сприймається людьми не як просто хіт з 1990-х, а як пісня, що тільки зараз за сенсом дійшла до аудиторії. Як, до речі, й пісня Ірини Білик "Я іду на війну" та "Годинник" Кузьми Скрябіна.
Твій батько помер у квітні 2022 року, не доживши одного дня до деокупації рідного села Пилиповичі, неподалік Бородянки. Як ти пережив особисту втрату на тлі воєнного конфлікту?
Це важкий момент мого життя, я й досі це переживаю, однак пояснюю собі одне: життя триває, у мене є мама, а я маю бути їй підтримкою та опорою, тож роблю для цього все. Я вперше собі дозволив емоції після виступу в "Охматдиті". Побачив очі дітей, врятованих із Київщини, і згадав себе у дитинстві, такого маленького і безпорадного. Не втримавшись, ридав у вбиральні...
Як ця втрата вплинула на твоє сприйняття життя і мистецтва? Чи змінила вона твою творчість або підходи до неї?
Після смерті батька у моєму репертуарі з'явилася пісня "Тато" — музику написав Руслан Квінта, а вірші Борис Гриньов, який дуже точно і так тонко передав всі мої переживання, що за мене краще скаже пісня.
Ви з мамою близькі? Чи дозволяє вона собі критикувати твою творчість або давати поради? Яка пісня з твого репертуару їй подобається найбільше?
З мамою у мене дружні стосунки. Звісно, вона дозволяє собі критикувати мою творчість, і це дуже чесна критика — з любов'ю, без рожевих окулярів, і я дослухаюся до її думки. Безумовно, в неї є улюблені пісні: "Наречена", "Доля", "Нічий", "Голлівуд". Взагалі їй подобається, коли я маю якийсь класичний образ, більш стриманий концертний одяг. (Посміхається.)
Багато артистів зараз постали перед складним вибором щодо репертуару: дехто цілком переорієнтувався на пісні на воєнні теми, а хтось продовжує співати так, наче війни немає. Який твій вибір?
У моєму репертуарі є пісня "Війна завжди війна", про яку ми вже говорили, на початку повномасштабного вторгнення з'явилася пісня "Без страху", щоб підтримати українців, була "Кіт-собака" і композиція "Додому", у якій я запрошував українок повертатися на Батьківщину. А тепер настав час "Голлівуду", що сприймається вже як більш стильна робота з певним вайбом. Тому я не планую працювали лише в одній темі. Коли приїжджаю виступати до військових, вони кажуть: "Зроби нам 30 хвилин миру. "Війна завжди війна" співай у Києві, а нам, будь ласка, "Амстердам", "Голлівуд", "Долю" та щось драйвовіше".
Яким ти бачиш майбутнє українського шоубізнесу в контексті сучасних воєнних викликів та пов'язаних з ними змін? Він виживе?
Безумовно, виживе! Ми зараз, так би мовити, зализуємо рани й вчимося працювати в нових реаліях. Подивіться, скільки класних артистів з'явилося! Звісно, це нікуди не зникне. Дякую ЗСУ за можливість жити та розвиватися!
Зараз багато артистів, які на сцені вже давно, роблять колаборації з молодими музикантами та виконавцями, щоб привернути увагу молодіжної аудиторії. Ти співпрацював з молодим гуртом Latexfauna. Чи плануєш ще якісь колаборації?
З Latexfauna ми в процесі запису синглу, однак це трохи затягнулося, на жаль, не все залежить від мене. Мені подобаються колаборації, я вже маю кілька ідей на 2024 рік, але поки не буду про це розповідати, оскільки перемовини тривають. Однак хочу зазначити, що ці дуети будуть неочікуваними.
17 березня тобі виповниться 47 років. Будеш якось святкувати? З ким? На привітання від кого чекатимеш?
Звісно, я сумую за вечірками, за святами, але це все буде після нашої Перемоги. А нині планую відсвяткувати вдома й чекаю на привітання від близьких, друзів та, безумовно, моєї команди, а також від творчих людей, з якими колись працював. Ну й мільйони вітань я зазвичай отримую від шанувальників, які завжди пам'ятають про мій день.
Чи була в тебе криза середнього віку? Як ти взагалі ставишся до вікових змін зовнішності, характеру, пріоритетів? Якісь зміни в собі відчуваєш?
Кризу середнього віку я відчув десь у 21-22 роки — дуже нестандартно, але так. Саме тоді я усвідомив, що несу відповідальність за своє життя, самостійно працюю та з романтичного підлітка перетворився на людину, яка ухвалює рішення, причому не тільки творчі, а й бізнесові. А взагалі я часто кажу: "Віку не існує", все залежить від твого ставлення до цього та самовідчуття.
Як ставишся до того, що раніше тебе називали секс-символом української сцени, а тепер у цій ніші інші герої? Як думаєш, секс все ще продає пісні? Чи треба робити ставки на щось інше?
Культура сприйняття сексу через музику закінчилася. Часи "ВІА Гри", коли артистки тілом закликали слухати музику, також відійшли у минуле. Всі нині намагаються брати чимось іншим: піснею, образом, подачею, креативом, але додають туди трохи сексу як приправу, тоді це й працює разом. Я ніколи не ставився до себе як до секс-символа, люди самі так вирішили. Напевно, тоді моя "відчуженість" і якась загадковість створювали такий образ, давали певні враження.
Твоє особисте життя — таємниця за сімома замками. Чи є у твоєму житті людина, якій ти кажеш "кохаю"?
Нехай це буде таємницею і надалі, але з вами поділюся: щось у мене в серці тьохкає і є певні бажання та відчуття сказати людині: "Я тебе кохаю!" Але на все свій час.
Ти вже розповідав пресі, що планував стати батьком за допомогою сурогатного материнства, а потім — що думаєш про усиновлення дитини. Наскільки серйозні ці плани?
Так, були різні думки, і я продовжую себе до цього готувати морально, фізично та фінансово. Але поки що без терміну.
Ти живеш на Оболоні. Чи знають твої сусіди, що поруч із ними живе зірка української сцени?
Звісно, знають, що я артист, підтримують. Іноді дарують квіти та подарунки на різні свята і завжди з великою цікавістю стежать за новими піснями, навіть приходять на концерти. (Посміхається.) Оболонь — дуже затишний район, я тут мешкаю вже багато років, тут у мене є навіть друзі дитинства. Коли я у жовтні 2023-го випустив трек "Додому", біля під'їзду мене зустрів сусід і сказав: "Ну ти ж не кидай це, продовжуй, ми в тебе віримо".
Як ти ставишся до того, що у 2024 році на Оболонському острові планують побудувати розважальний парк із пляжем? Чи це дійсно необхідно Києву у воєнні часи?
Неподалік від мого будинку є чудовий пляж і парк, де я часто буваю влітку. І парк, і пляж — я тільки "за", але в мирний час, а поки що всі ресурси необхідно спрямовувати на підтримку військових. І якщо вже хочеться зробити якісь гуманітарні проєкти, давайте це робити у військових шпиталях або лікарнях для дітей, чи спрямуємо гроші на зброю.
Ти вдома співаєш? Чи не скаржаться на це сусіди?
Так, співаю, мені завжди мало репетицій і концертів, я над чимось працюю, займаюся онлайн вокалом із викладачем. Іноді стукають по батареях, але це коли я забуваюсь у часі, однак все пробачають.
Можеш собі дозволити вийти з дому в магазин "у домашньому", приміром, у спортивному одязі чи капцях?
Дуже просто — на риночок швиденько у спортивному. Або впасти на пробіжці перед носом у людей на зупинці, я ж звичайна людина, як і всі, чого соромитись.
Яке твоє улюблене місце в Києві?
Дуже люблю Софійську площу і Софійський собор, у якому Оранта — одна з найстаріших ікон, що, як вважається, береже Київ. Я взагалі дуже люблю Київ — для мене це наче жива людина, добрий дідусь, до якого ти приїжджаєш або приходиш у гості. Він завжди тебе обійме, підтримає, пригостить теплим чаєм.
Кому ти дзвониш найперше, коли повертаєшся до Києва з гастролей?
Незвичайне запитання. Коли я повертаюся до Києва або їду з нього на гастролі, завжди телефоную мамі, моєму поету Борису Гриньову та своїй команді, яка завжди турбується про мене.
