Пилип Коляденко: "Не хочу виступати на "Олімпійському"

Пилип Коляденко: "Не хочу виступати на "Олімпійському" Фото: instagram.com/philipp_kolyadenko

31-річний Пилип Коляденко давно довів, що є не просто сином знаменитих батьків (Дмитра та Олени Коляденко): спочатку став музикантом гурту Kadnay, потім — одним із солістів і співавторів. А нещодавно вразив власним проєктом — музичною спілкою Phil it, кожен виступ якої стає подією в музичному світі. Про свій шлях, стосунки з батьками і особисте Пилип відверто розповів в ексклюзивному інтерв’ю "ТиКиїв".

Пилип Коляденко
Фото: instagram.com/philipp_kolyadenko

Пилипе, 6 жовтня ви з командою Phil it знову виступатимете в артпросторі V'YAVA. Що на нас чекає? 

Спілка Phil it починалася як експеримент: я не розумів, чи буде в нас другий концерт, третій. І зазвичай на кожному нашому виступі ми намагаємось зробити щось нове: це новий матеріал, чи нові люди навколо нас, чи ми по-іншому працюємо зі світлом, чи з локацією… Для мене найважливіше — не повторюватися, щоб і мені, і глядачу, і колективу було цікаво. Цей виступ на V'YAVA припаде на закриття сезону, і ми готуємо для нього новий матеріал.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

A post shared by @philit_official

Поява проєкту Phil it багатьох просто приголомшила: виявилось, що Пилип Коляденко — не просто "син Діми й Лєни, який грає в Kadnay", а самостійний потужний творець. І тепер всім цікаво, як ти дійшов до такого життя. Ким ти хотів стати в дитинстві?

Ким завгодно, аби не виступати на сцені. (Сміється.) Я бачив важку працю своїх батьків — зараз розумію, наскільки важкий вибір вони зробили. І не хотів так страждати. Але з кожним роком і в мені щось прокидалося: то я танцював із тенісною ракеткою і вдавав, що я десь на концерті, то записував мамі відоси, як зі своїм собакою співаю в телефон, наче в мікрофон...

Коли батьки приходили з пізніх репетицій (пара працювала разом ще в Сумах — в місцевому театрі драми та комедії. — Прим.ред.) або  був якийсь вихідний, я для них готував театр тіней, — тобто завжди був у творчості. Я наче не хотів нею займатися, мені цікавіші були футбол, теніс тощо. Але творчість постійно була в мені, навколо мене. Пам’ятаю, коли мені було 12, ми з подружкою робили показ мод…

Пилип Коляденко
Пилип у дитинстві. Фото: instagram.com/philipp_kolyadenko

А танці тебе оминули? Батьки ж хореографи!

Чому? Я 2-3 роки займався бальними танцями, бо мама дуже хотіла вирівняти мою поставу — і мені це подобалось. Та й в цілому: я змалку спостерігаю за танцями, люблю дивитися на танець, зчитувати, що в ньому хоче розказати хореограф. Розумію, що це важкий жанр, який потребує багато сил, емоцій.

Коли ти опанував всі ті музичні інструменти, якими зараз володієш?

Я років із 12-13 у постійному процесі їхнього опанування. У мене ж вся родина грає на чомусь, у всіх є музична освіта, тому в нас, як в нормальній радянській сім’ї, вдома були інструменти. У дідуся був акордеон, на якому я бачив тільки пил. (Усміхається). А в нас стояло фортепіано "Україна", на якому ще мама займалася в дитинстві, і я дуже часто на ньому грав.

Пилип Коляденко
Пилип у дитинстві. Фото: instagram.com/philipp_kolyadenko

Ну, як "грав" — шукав звук, який мені подобається. Пізніше став опановувати гітару. Та й все дитинство провів за інструментами, навіть не вміючи грати: просто робив "бєп-беп". (Сміється.) Гітарою рік щодня займався за якимось підручником "для чайників", який подарувала мама, а потім вона запропонувала піти до педагога — мені було тоді років 15-16.

Пилип Коляденко
Фото: facebook.com/philip.kolyadenko

Відтоді в моєму житті стали з’являтися викладачі, і я вже зрозумів, якщо хочу щось робити з інструментами — хоча ще не розумів, що саме, — то краще робити це через провідника. Знову повернувся до клавіш, потім одночасно були гітара і клавіші, потім спроба позайматися ударними, потім духовими — до них я теж довго йшов. А коли вже почав грати в гурті Kadnay, зрозумів, що я цим заробляю, і для мене кожен інструмент — це словниковий запас, і я вивчаю їх, щоб розширювати свій музичний словниковий запас. Тепер, коли мене запрошують на джем-сейшени, я обираю, на чому грати. (Сміється.)

Пилип Коляденко
Фото: instagram.com/philipp_kolyadenko

А чому тоді ти пішов вчитися на журналіста?

Коли мама перейшла від танцювальної індустрії до режисерської роботи, почала працювати на різних телепроєктах, для мене журналістика була можливістю заглибитись у світ розважального телебачення, бо і тато вів розважальні програми. Ми з сім’єю подумали, що мені буде корисно теж дізнатися про цей світ — поки теоретично.

Пилип Коляденко
Пилип з мамою Оленою Коляденко. Фото:  facebook.com/philip.kolyadenko

Мене цікавило телебачення, писати я нічого не хотів. Бабуся пропонувала стати хірургом — це мене не цікавило. Хотілося опанувати щось, що допомогло б сім’ї. І я навіть попрацював на Новому каналі, потім на СТБ.

Творчі бійки

Як ти потрапив у Kadnay?

Все почалося зі зйомок кліпу на пісню "Взлетаем". У режисера з’явилася ідея зробити в кадрі рок-гурт. Довго обирали склад музикантів, був кастинг. А я просто підвернувся в останній момент, бо грав на гітарі, й іноді ми з Дімою збиралися щось пограти. Мама попросила: "Не можемо нікого знайти. Можеш постояти за клавішами?" — "Ок". Я постояв, знявся, навіть гроші якісь отримав. Було весело.

А потім з’явилася піарниця, в якої виникла ідея зробити з Кадная не просто сольного артиста, а гурт. Влаштували кастинг, який я проходив, і це було нелегко — я дуже поважаю маму за те, що ми відокремлюємо родинні й робочі стосунки. Вона і зараз багато від мене вимагає в роботі, і тоді поступок не робила. Але моя найсильніша сторона була в тому, що я вже мріяв стати частиною музичного світу. І хоча серед всіх претендентів я був найнепрофесійнішим, та, напевно, в мене так горіли очі бажанням працювати 24/7, що, думаю, через це мене і взяли.

І в тебе не було ревнощів через те, що мама продюсує якогось чувака, а ти, рідний син, на другому плані?

Та ні, ніколи.

Пилип Коляденко
Пилип Клоляденко і Дмитро Каднай. Фото: instagram.com/philipp_kolyadenko

А Діма як тебе прийняв? У вас були якісь сутички, конкуренція?

Вона і зараз є: ми вже обидва — амбітні саундпродюсери, обидва пишемо музику. Обидва спортсмени, любимо перемагати, тому за 12 років існування гурту багато чого пройшли. Інколи ми не розмовляли один з одним, інколи голосно сварилися, інколи зривалися та їхали з репетиції чи зі студії. Але це були сутички навколо творчості, бажання реалізувати свої ідеї. Ми пройшли всі стадії створення проєкту win-win, де для обох є перемога.

Пилип Коляденко
Виступ гурту Kadnay. Фото: facebook.com/philip.kolyadenko

А як ти опанував вокал? Бо він в тебе крутезний!

Випадково. Це просто наслуханість. У мене було три заняття з викладачкою пані Діаною перед Нацвідбором на Євробачення. Тоді я зрозумів, що не хочу відвідувати уроки вокалу! (Сміється.) Мені було настільки дискомфортно! Я просто до всього в житті ставлюся як до чогось, чим можу себе здивувати. Не вважаю себе професійним співаком, але радію, коли в мене щось виходить. Хоча нікому не раджу робити так, як я: раджу всім займатися.

Моя психотерапія

Твій проєкт Phil it народився внаслідок війни?

Так. Ідея проєкту виникла ще років 5 тому, я навіть декілька пісень тоді написав. Але постійно це відкладав: зараз ще не час, почекаю ще рік, ще рік… Потім ковід — ну, вже куди? А коли почалася війна, я не розумів, чого чекати: чи помреш, чи ні, від ракети, чи від кулі, чи від хвороби… І якось мені стало дуже сумно від усвідомлення того, що в житті я, напевно, не зробив нічого, чим би пишався, виклавшись на максимум. Kadnay — це, звісно, класно. Це гурт, де кожен має свою роль, але я запитав себе: чи мені вистачить, щоб мене запам’ятали музикантом гурту Kadnay? Чи я сказав все, що хвилювало б мене і когось ще? Ця думка ввела мене в мінідепресію. Я усвідомив, що не контролюю своє життя, свої дні. І тоді мені закортіло щось змінити, стрибнути в невідоме. Я розумів, що часу обмаль, тому треба голосно кричати. Так почався Phil it.

Звісно, я провів багато розмов із моїм оточенням — татом, мамою, Дімою: "Ось чого я хочу, це так звучить, це може мати такий вигляд". Закинув мамі й Дімі перші 5-6 пісень, які хотів випустити окремо: "Але якщо вам подобається матеріал, я можу його віддати в Kadnay, та хочу, щоб він десь жив". Вони послухали, сказали: "Все супер, випускай!"

А є ймовірність того, що ти покинеш Kadnay і займатимешся лише своєю творчістю?

Є будь-яка ймовірність. Є ймовірність того, що я взагалі закрию Phil it — я ні в чому не впевнений. Phil it працює тут і зараз.

Пилип Коляденко
Виступ Phil it. Фото: instagram.com/philit_official

Звісно, в нас є запасний план: я починаю рік з того, що розписую, як все відбуватиметься з Phil it на пів року, але я весь час думаю, що зміню цю схему, або щось піде не за планом… Тому про те, щоб піти з Kadnay, не думаю з двох причин: цей гурт все ж дав мені музичне життя, розвиток. Та ці два проєкти різні й за настроєм, посилом, і, на моє велике щастя, навіть за аудиторією.  

А як ти до них ставишся як творець: Kadnay — це попса, а Phil it — справжня творчість?

Я багато років був співтворцем музики гурта Kadnay, тому там теж багато мене. Цей проєкт дав мені все, що я маю зараз у Phil it, — вони не можуть існувати одне без одного. Я не називаю Kadnay попсою чи комерцією — це все творчість, наслідки страждальних днів, ночей на студії з вірогідністю не поїсти, не поспати, але щось створити.

Пилип Коляденко
Фото: instagram.com/philipp_kolyadenko

Kadnay — це про відпочинок. Phil it — все те, що я відчував протягом життя. Це для мене своєрідна психотерапія. Коли я вперше прийшов до психолога, то зрозумів, що не був у такому критичному стані, коли мав записувати в зошит свої емоції. Але за допомогою цього проєкту можу проговорити певні речі для себе і для людей: страхи, самотність, нерозділене кохання, тривоги, і навіть якщо в нас бувають веселі пісні, в них теж доволі серйозні тексти. Щоб це було чимось більшим, ніж музикою на тиждень чи на місяць.

Як збиралася спілка? Як ви всі знаходите одне одного?

По-різному. Першим з’явився звук — я видав альбом. На звук підтягнулася наша піаністка Емма Шепель — моя давня подружка, з якою я давно хотів попрацювати. Коли ми продумували наш перший виступ, і в нас з’явився варіант провести концерт, я підтягнув Марі Погребинську як режисерку і мою помічницю.

Пилип Коляденко
Фото: instagram.com/philit_official

Зрозумів, що хочу втілити давню ідею з танцівниками, зробити їх індивідуальностями в проєкті. Я ж багатьох танцівників знаю. Ось в мене був Льоша Базела, але я вирішив звернутися до його дівчини Надін, хореографки. Показав їй матеріал, вона погодилась. Ми швидко підібрали людей у колектив. І так виступ за виступом, ми розвиваємось, — підтягуються співаки, музиканти, хтось весь час долучається, віддає щось своє. Але основний склад Phil it — це я, Марі та Емма.

Ми додаємо й міняємо вокалістів, музикантів, танцівників, робимо акустичні виступи, повнозвукові… Для мене це — експериментаріум.

Фото: instagram.com/philit_official

Пам’ятаєш перший виступ із Phil it і фідбек на нього?

Це було навпроти Андріївської церкви під дощем. Важко було уявити, що це все можна реалізувати. В мене був альбом на 20 хвилин. Розумів, що я не той артист, який може вийти з матеріалом на 20 хвилин, а потім сказати: "Всім дякую, а тепер я вам вірші почитаю". І за місяць-два дописав ще один альбом — просто, щоб виступити. А щодо фідбеку… Не знаю. Я його не читаю ніколи.

Ну як це? А хоча б коментарі на YouTube?

Не читаю жодних коментарів на YouTube. У мене є велика недовіра до людей, сформована 12-річною кар’єрою в музиці. Бо ти максимально вкладаєшся в те, щоб приїхати розважати людей, а потім вони перед тобою їдять, п’ють, виходять кальян покурити, не слухають тебе... Або навпаки: знімають слова з твого рота, обіймаються, цілуються під твою музику.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

A post shared by @philit_official

Тому я звик просто бути у творчості, я ні від кого нічого не вимагаю, ні від кого не залежу.  Тому нічого не читаю, не сприймаю — мені важко це дається. Іноді мені щось можуть передати. Та і якщо пишуть просто: "Ай, красунчик!"— мене це не хвилює. Хтось може похейтити за поганий звук тощо — на це я теж ніяк не можу відреагувати, бо в кожному просторі є місця з поганим і гарним звуком. Ну, походи, пошукай, де звук краще — до чого тут я? А є те, чого я боюся найбільше: коли мені в особисті пишуть люди, які втратили близьких, чоловіків-військових, щось трапилось з їхніми рідними — це я точно читаю. І коли вони розповідають свої історії, пишуть, як музика їх рятує, я себе в ці моменти не впізнаю.

Пилип Коляденко
Фото: instagram.com/philipp_kolyadenko

 

Починаю хвилюватися, бо дуже хочеться допомогти. І от коли для одного твоя музика — порятунок, а для іншого — фан, ти як артист не розумієш, чому довіряти. Я завжди з повагою ставлюсь до кожного комента, але спеціально не слідкую за ними. Бо потім сильно через це переживаю, починаю думати, які треки далі писати, що я хочу сказати у відео… І вже не можу просто так вийти на сцену. Тому простіше нічого не читати.

Закритий клуб

Ти вже зрозумів, що багато хто плаче, слухаючи Phil it. А що ти сам відчуваєш, коли виступаєш у цьому проєкті? І наскільки це інші відчуття, ніж від виступів із Kadnay?

Ну… Коли почав займатися музикою, я слухав, як Стінг вкотре виконує, приміром, Shape of my heart, і думав: "Коли він це писав, явно відчував якісь неповторні емоції. Але ж не може він 30 років поспіль, виконуючи цю пісню, відчувати те саме?" Приходить момент, коли ти просто це відпускаєш.

Пилип Коляденко
Фото: instagram.com/philipp_kolyadenko

І з Phil it, і з Kadnay одна й та сама історія — емоційно я переживаю, коли пишу пісню. Вкладаю в неї себе. Але потім відпускаю її, і музика вже оживає, коли звучить у вухах іншої людини. Далі наступає період, коли твою пісню перероблюють, переоформлюють, перевідчувають інші люди, і вона живе по-іншому.

Відчуття з Kadnay інші — там хочеться об’єднатися з людьми, бути з ними в одному вайбі. У Phil it я межую на грані закритості й невеличкої відкритості — це такий закритий клуб.

Просто в Kadnay більше розважального контенту, це ритмічно, танцювально. А Phil it — це мантра, Аяуаска, яку на початку концерту випиваєш і на дві години залишаєшся в певному стані.

А ти не думав про Олімпійський чи, як мінімум, Палац спорту саме з Phil it?

Нііі!

Чому? А що як буде стільки шанувальників, що доведеться?

Ні. Хай краще буде мільйон маленьких залів. Я колись давно припинив мріяти про це. Коли ми починали з Kadnay, ми всі мріяли виступати на найвідоміших фестах, у найбільших просторах, поїхати з туром по Америці, Європі… Думаю, хлопці досі про це мріють. А я цю мрію закинув. Просто розумію, що мене не вистачить на стількох людей. Для розмови з глядачами, слухачами мені потрібно їх бачити.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

A post shared by @philit_official

А коли вони за кілометр, я їх вже не бачу і не відчуваю. А наша сила — у змозі доторкнутися до глядача. Ні стадіон, ні Палац спорту нам цього не дадуть. Тому обираю максимально інтимні простори для виступів.

Прагматичний мрійник

Цікаво, на кого з батьків ти схожий більше? І чи схожий взагалі? Бо твій тато — епатажний шоумен, мама — дуже вольова жінка, а ти такий наче ліричний, романтичний…

Пилип Коляденко
Пилип із батьками Дмитром і Оленою Коляденко. Фото: facebook.com/philip.kolyadenko

Я і від мами, і від тата багато взяв. Тато подарував мені змогу мріяти, позитивну налаштованість, мама — серйозність і реалізм, усвідомлення того, що від твоїх дій багато чого залежить. Тому я — щось середнє між ними. Намагаюся твердо стояти на ногах, але все одно я мрійник і йду до своїх мрій.

З мамою періодично консультуюся щодо того, як працювати з колективом, бо нас вже 10-15 осіб.

Батьки ходять на твої концерти?

Мама була на першому… І, здається, ще колись. Це залежить від її зайнятості.

Пилип Коляденко
Пилип з батьком Дмитром Коляденком. Фото: facebook.com/philip.kolyadenko

А тато ходить часто. Може і поплакати, і якихось танцівників помітити, і ділиться думками. Він бачить в цьому арт. Саме тато колись познайомив мене з артом Франції.

Ти задоволений тим, чого досяг до свого 31 року?

Ні. Та рук не опускаю — це змушує працювати більше. Але інколи я себе хвалю.

У тебе був якийсь план, який ти не виконав?

Ні, просто час від часу я роблю зрізи досягнень. Творчість — сфера непередбачувана, наше життя непередбачуване... Але я не хочу залежати від цього. Багато музикантів повиїжджали з України, хтось служить у ЗСУ, а хтось просто сидить у депресії... Я ж маю можливість творити далі й допомагати тим, хто на фронті.

Пилип Коляденко
Фото: instagram.com/philipp_kolyadenko

Але розумію, що міг зробити більше. Там треба було йти далі, тут я не визначився і профукав час... Декілька місяців тому я майже плакав від думки, що міг реалізувати Phil it раніше. Хтось скаже, що все відбувається у свій час, але я зрозумів, що загубив цей час. А рішучості мені надала війна — форма суспільного життя, коли ти просто намагаєшся вижити. І це не досягнення, це просто думка: "Інакше я помру і нічого не зроблю". Корю себе за те, що раніше не набрався сміливості, боявся говорити про себе, творити… Сподіваюся, в майбутньому приводів шкодувати про щось буде менше.

Читай також: ROXOLANA: "Особисте я залишаю для себе"

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Може бути цікаво

Киянам пропонують здавати старі ключі: вони стануть частиною артоб'єкта - 412x412
Новини

Вероніка Кіреєва

Киянам пропонують здавати старі ключі: вони стануть частиною артоб'єкта

Станції Київської кільцевої електрички зазвучали новими голосами - 412x412
Новини

Тетяна Трифонова

Станції Київської кільцевої електрички зазвучали новими голосами

Притулок на Київщині безплатно стерилізуватиме домашніх тварин: деталі - 412x412
Новини

Вероніка Кіреєва

Притулок на Київщині безплатно стерилізуватиме домашніх тварин: деталі

Вночі росія знову атакувала Київ "шахедами": наслідки обстрілу - 412x412
Новини

Вероніка Кіреєва

Вночі росія знову атакувала Київ "шахедами": наслідки обстрілу

Знайшли друкарську помилку?

Роботу над знаковим проєктом для виликого стримінгового сервісу не зупинила навіть війна.

Цей сайт використовує cookie-файли
Більше інформації