Скульптор Нікіта Зігура: "Мені казали, що зображувати чоловіка і жінку вже не модно"

Нікіта Зігура. Фото: instagram.com/nikitazigura.art

Відомі українські скульптори, брати Нікіта та Єгор Зігура, вже багато років прикрашають Київ своїми роботами. Їхні скульптури є на території КПІ, у сквері Марії Заньковецької, на Оболоні, на Березняках, а Дніпровську набережну вже важко уявити без їхньої скульптури "Єднання". Нещодавно новенька робота команди ZIGURA_ART з'явилась на Печерську, скоро буде встановлена ще одна... 

Ми зустрілися з Нікітою Зігурою, щоб поговорити про нові артоб'єкти, нюанси роботи скульпторів та іноді дивні реакції людей на мистецтво…

Нікіто, подейкують, що до третьої річниці початку повномасштабного вторгнення на Оболоні з'явиться твоя скульптура. Якою вона буде?

Її відкриття планувалося 24 лютого 2025 року, але автори цієї ініціативи вирішили перенести його. Скульптуру присвячено бійцям ТРО і в цілому обороні Києва. Ідей було багато: був навіть варіант із розламаними мостами та річкою, але все ж таки вирішили зупинитись на емоційних та динамічних антропоморфних образах облич людей, які викликатимуть у глядачів багато спогадів та сильні почуття.

Скульптуру буде встановлено на Оболоні, неподалік від метро "Героїв Дніпра", тож чекаємо відмашку для монтажу. Цю роботу я створив у співавторстві зі своїм братом Єгором Зігурою. Всю технічну роботу виконувала наша мануфактура ZIGURA_ART, де працюють спеціалісти, здатні розв'язати найскладніші технічні питання і подолати виклики будь-якої складності.

Ми завітали до вас на мануфактуру і зрозуміли: щоб бути скульптором, треба мати неабияку хоробрість. Бо більша частина ангара не опалюється, а там всі завзято зварюють, шліфують, полірують, гупають кувалдою по нержавійці товщиною 3 мм, щоб зробити потрібний вигін матеріалу… Мистецтво скульптури дуже важке фізично!

Згоден: у діяльності скульптора романтики мало, бо створення об'ємних просторових артоб'єктів — надскладна робота. Зрозуміло, що креатив, ідея — це надважливо. Але потім, щоб втілити її, потрібно докласти багато зусиль. І дуже важливо, що ми тримаємось світового рівня саме в якості виконання скульптур.

От нещодавно ми встановили скульптуру на Печерську, біля відомої клініки пластичної хірургії. Робота називається Be brave — "Будь хоробрим". Це масштабна скульптура із бронзи та нержавійки заввишки 230 см.

Вона одразу стала популярною серед киян, хоча, на мій погляд, людям зараз зовсім не до мистецтва, бо в них повно екзистенційних проблем. Та насправді люди навпаки намагаються якось перемикнутися. Я навіть думаю: може, саме тому в жахливі часи Середньовіччя, коли були чума і війни, мистецтво розквітало, приклад тому — ренесанс та бароко.

Так от, всю технічну роботу зі створення скульптури Be brave ми робили на нашій мануфактурі, і саме якість виконання роботи створює вау-ефект.

А що в роботі над Be brave стало для вас викликом, що було технологічно найскладнішим?

Ми прагнули, щоб дзеркальна поверхня дуже гармонійно переходила в портрет. Багато сил було вкладено в рельєф жіночої фігури — він напрочуд деталізований: дуже багато складок на сукні, довге волосся жінки, яке розвивається на вітру. Пластично все вийшло дуже вдало.

Процес створення був важким, бо литво ми робили в Харкові з постійними відключеннями світла та нескінченними обстрілами. А коли ми вже збирали цю скульптуру в Києві, неподалік від мануфактури стався вибух, що змусило нас на якийсь час припинити роботу. Але, дякувати Богу, все встигли.

Яку ідею ви з братом заклали в цю скульптуру?  

Вона уособлює синтез образів Ніки Самофракійської та Нефертіті, античного та єгипетського ідеалів краси, і разом вони символізують сучасне бачення жіночності.

Ніка — давньогрецька богиня перемоги, її мармурова статуя стоїть в Луврі, і це одна з найвідоміших скульптур у світі. Цим образом ми надихалися, роблячи динамічну частину скульптури, а на портретну її частину нас надихнула єгипетська цариця Нефертіті.

Остання уособлює спокій Всесвіту. І в цьому синтезі ми побачили сутність сучасної жінки — сміливої, сповненої рішучості й готової протистояти будь-яким викликам.

Чи можна вважати, що в Києві з'явилася скульптура, присвячена перемозі?

В авторському задумі я робив акцент на інше: мова радше про внутрішню перемогу над самим собою. Скульптура символізує внутрішню боротьбу зі своїми страхами та перемогу над ними. Але глядачі інтерпретують ідею твору по-своєму, і вони мають на це право. 

Шахеди в Ніцці

Щодо меценатів: чи багато людей сьогодні готові вкладатися в скульптури й дарувати їх місту?

Такі люди є, і їх не так вже й мало. І це добре, бо без меценатів створення подібних проєктів було б неможливим. А нові артоб'єкти для міста важливі, бо місто не може жити тільки негативними думками й нагальними потребами. Народ, держава, місто мають жити ще й ідеями, символами, образами... Так було завжди та, мабуть, буде. Інше питання — люди прагнуть бачити в скульптурі візуальні образи, які б алегорично зображували нагальні виклики сьогодення. І такі символи, на щастя, з'являються, бо є ініціативи, і є люди, зацікавлені в їхньому втіленні.

А буває, що ініціатива йде від самих художників. От, наприклад, зараз ми з братом ініціювали встановлення у Франції скульптури відомої українсько-французької художниці та письменниці Марії Башкирцевої, чий опублікований щоденник став бестселером в Європі наприкінці XIX ст. Ми хочемо, щоб її скульптура була встановлена в Ніцці, де художниця довго жила. Це приклад ініціативи знизу і культурної дипломатії, яка показує світу Україну з її культурними надбаннями. Мерія Ніцци відреагувала на нашу ідею дуже добре, і скульптура зараз вже в процесі завершення.

2024 року ти робив у Ніцці дуже цікавий ленд-арт проєкт "Мирне небо"…

Так, він був розташований прямо на Promenade des Anglais. Саме на променаді я виклав тіні шахедів, і мене дуже здивувала реакція людей на них.

Європейці ті тіні не помічали, а от українці одразу розуміли, що це шахед. Навіть ті, що знали, що це ленд-арт, інстинктивно підводили очі в небо і шукали об'єкт, який несе небезпеку. То було рік тому, а сьогодні скульптурою Марії Башкирцевої ми продовжуємо нашу культурну дипломатію, яка дійсно працює.

У вашій мануфактурі зараз підходить до завершення робота над скульптурною групою "Зустріч", яку встановлять у Дніпрі — її замовив вам меценат. Цікаво, що рухає людьми, які вкладають у мистецтво гроші: бажання увічнити себе в скульптурі чи просто зробити подарунок рідному місту?

Це складне питання, адже всі меценати різні. Але мій досвід дає розуміння, що ці два аспекти йдуть поруч. Це точно можна сказати про артоб'єкт Be brave, адже ініціатори цієї скульптури — поціновувачі українського мистецтва, які щиро прагнуть зробити Київ кращим. А, наприклад, в скульптурі, яка скоро з'явиться на Оболоні, є ідеологічна частина: в неї ми закладаємо сенси сьогодення — вона про трагічні події та мужність.

Що стосується проєкту "Зустріч", то цю скульптуру замовлено для нового бізнес-центру в Дніпрі, і її головне завдання — акумулювання публічного простору довкола себе. Ми почали її робити ще до війни, і без хвастощів скажу: такого масштабу робіт на світовій арені мало. Коли ми зі спеціалістами нашої мануфактури взялися за цей проєкт, то перше питання було в тому, як це зробити, адже ніхто в Україні такого раніше не робив.

Замовник дав надскладне технічне завдання: зробити криволінійну поліровану скульптуру з дуже товстого металу — триміліметрової високолегованої нержавійки, настільки якісної, що вона в морі тисячу років простоїть, і нічого з нею не буде. Але в обробці вона дуже складна. В процесі роботи також виникало багато непередбачених труднощів, але більшість із них позаду. У 2025 році, маю надію, встановимо "Зустріч".

Хейт неминучий

Ще до війни ви встановили в Києві на Дніпровській набережній скульптуру "Єднання", яка, на мою думку як жительки цього мікрорайону, є окрасою променаду та символом лівобережного Києва. Люди гуртуються навколо неї!

Місце для неї знайшов я. Перед нашою авторською групою стояло завдання підібрати декілька локацій і запропонувати їх меценату. Я якось гуляв Дніпровською набережною і побачив це місце — правда, тоді там ще не було так гарно, як зараз, але я зрозумів, що це ідеальний простір для цієї роботи, бо тут — дивовижний вид на правий берег, на міст Патона і на "Батьківщину-мати". А ще тут — найгарніший в Києві захід сонця.

Кажуть, коли ви встановлювали скульптуру "Єднання", дехто з місцевих жителів виступав із протестами — дійшло навіть до прокльонів!

Так, різні були історії. До того, як ми зібрались встановлювати "Єднання", ми провели опитування серед жителів району, і переважна більшість була "за". Звісно, знайшлися й ті, хто був категорично проти. Але, в принципі, більшість підтримала цю ідею.

Розкажу цікаву історію про цю скульптуру: в ній зображені чоловік і жінка, і разом з усіма перетинаннями та єднаннями вийшов, по суті, символ кохання. Але в процесі роботи куратори нашого проєкту, мотивуючись, мабуть, ультрамодними течіями, сказали, що чоловік і жінка — це не модно і не сучасно. А буде сучасно, якщо зробити "дві сутності".

Вимушені реагувати на поради кураторів, ми так і зробили, але ті "сутності", відверто кажучи, візуально мали вигляд двох чоловічих постатей. Жителям мікрорайону такий варіант категорично не сподобався, і люди попросили повернути варіант із зображенням жінки та чоловіка. Тому на вимогу громадськості ми все переробили й повернулися до первинного авторського задуму, де фігура жінки струнка і тендітна, а фігура чоловіка — міцна та мужня, і в цьому симбіозі народжуються гармонія й нове життя. А загалом про створення та встановлення цієї скульптури окремий роман можна писати — стільки там було складнощів! Ми з братом тільки набували досвіду та формували команду професіоналів. Але в підсумку вона вийшла дуже вдалою, на мій погляд.

На твою думку, чому є люди, які не сприймають нове, навіть якщо воно добре?

Ми можемо згадати історію створення Ейфелевої вежі в Парижі — там проти неї були чи не всі жителі. Але потрошку вона якось прижилася, стала символом міста, і тепер її люблять у всьому світі. Я думаю, що такі процеси відбуваються постійно майже з будь-якою роботою. Я до цього вже звик і сприймаю це нормально. Наш семиметровий "Атлант" у Дніпрі теж не всім був до вподоби (скульптуру встановлено 2020 року — Прим. Ред.) — абсолютно різні коментарі були. Творчий процес відбувається всередині мене та нашої команди, а ззовні вже яка реакція є, така і буде. Тим паче, що з часом люди все одно починають мистецтво цінувати.

Я вам більше скажу — без завзяття, без внутрішньої ініціативи нашої мануфактури та меценатів створення цих скульптур було б просто неможливим. Бюджети в нас невеликі, а скульптури інноваційні. Вони, як бачите, викликають у суспільстві деякий супротив — це ж не сотий пам'ятник Шевченку, хоча Тарас Григорович — велична постать України. Але хотілося б, щоб люди поважали результат творчості тих, хто прикрашає простір мистецькими об'єктами. 

Текст: Оксана Гончарук

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter