"Волонтерство – це мій обов'язок". Київські волонтери, які не зупиняються в допомозі українцям
Фото: Unsplash
Займатися волонтерською діяльністю завжди було гарним досвідом, але стати волонтером у воєнний час означає бути справжнім патріотом своєї країни.
Тому ми вирішили створити мініпроєкт на цю тему та розповісти вам історії волонтерів, які продовжують допомагати сімʼям, дітям, біженцям та пенсіонерам.
Адже деякі з них стали на цей шлях саме після 24 лютого.
Юлія, 24 роки. Обʼєднує людей в ТГ-каналі
Чому та скільки часу ви займаєтеся волонтерством?
Волонтерством почалась займатися з 27.04.2022. Почалось все зі створення телеграм-чату, де я брала по 3-5 заявок на допомогу на тиждень. Збирала та зберігала вдома харчові продукти, засоби гігієни під видачу людям, а пізніше почала розширювати свою діяльність та створила власний гуманітарний штаб в центрі Києва.
Займаюсь волонтерством, тому що вважаю це своїм обов'язком. Це обов’язок кожного свідомого громадянина своєї країни. Під час війни кожна людина повинна займатися чимось корисним для країни, людей, військових, або воювати та боротися з ворогом. Це може бути участь в інформаційній війні, волонтерство, в якому безліч напрямків, інформаційна допомога фондам та волонтерам, самостійне надання допомоги тим, хто потребує.
Моя місія надавати допомогу цивільному населенню з гарячих точок України, які перемістилися в Київ рятуючи своє життя.
Що треба для того, аби стати волонтером: документи, навички?
Для цього треба мати бажання. Потім визначитися з напрямком, кому саме і чим ви будете допомагати. Далі треба вивчити сторінки відомих вам фондів та волонтерів, праця яких вас приваблює та надихає, подивитися в них та вивчити алгоритми збирання допомоги, та надання. Кому, як, і де вони беруть безплатну гуманітарну допомогу, як саме вони збирають кошти на допомогу, як звітуються за витрачені кошти. Вивчити ринок продовольчих товарів та харчових продуктів для більш раціонального витрачання коштів.
Обов’язково треба бути готовим до різної поведінки людей. Волонтерство – це тісні відносини з ними, а як всім нам відомо, то найважча робота це саме з людьми. Зазвичай люди з гарячих точок, або з окупованих територій дуже знервовані, занепокоєні, і іноді поведінка буває дуже негативна. І до цього я вважаю, ви повинні бути готові обов’язково не одягаючи рожевих окулярів.
Обов’язково треба мати навички комунікацій з людьми в цілому, тому що це дуже знадобиться вам для комунікації з фондами, іншими волонтерами та комерційними організаціями для отримання від них безплатної гуманітарної допомоги, або суттєвих знижок на закупки.
Розкажіть про труднощі волонтерства, з якими ви стикалися.
Особисто я поставала перед труднощами пошуку безплатної допомоги. Коли ти не маєш офіційних документів на благодійний фонд або організацію, дуже важко довести свою діяльність. Але реально, якщо вести повну звітність, а саме: фото, відео, та чеки за всі витрати.
Також перший час я була в сильному напружені від постійних дзвінків та смс з проханнями про допомогу. Саме тому обов’язково треба робити графік надання допомоги. В не робочий час відключати телефон, або мати окремий телефон під волонтерську діяльність.
Ще перший час я дуже страждала, коли треба було відмовляти в допомозі через відсутність ресурсів. Але ви повинні чітко розуміти для себе: ви вже волонтер, ви вирішили віддавати частину себе для допомоги людям, а іноді та всього себе, тому тимчасові труднощі - не випробування для вас та не привід себе корити!
У фізичному плані я загартована. Іноді вдвох з моїм чоловіком розвантажували машину з продуктами вагою 1 тонна. Так, було важко, але гріла думка, що завдяки цьому 100 сімей отримають харчові продукти, які так їм необхідні.
Як реагують на вашу діяльність рідні?
Чоловік та мої батьки підтримують мене з самого початку, допомагають в фізичному плані, коли це необхідно. Допомагають з транспортуваннями гуманітарної допомоги. Були певні конфліктні ситуації, коли я їздила на схід країни в Донецьку область. Чоловік був проти цієї поїздки. Але я як змогла спробувала донести те, що нас там чекають з допомогою і я повинна туди їхати в будь-якому випадку. Скасувати цю поїздку в мене не було думки ні на секунду. Батьки про цю поїздку не знали. Повідомила їм про це лише коли доїхала до Донецької області.
Наразі моїми рідними є не тільки мої родичі, а велика кількість моїх нових, справжніх друзів, яких мені подарувала ця війна. Це люди зі всього світу. Америка (декілька штатів), Польща, Канада, Германія та ще безліч країн. Вони всі не дивлячись на таку шалену відстань вірять в мене, дають неймовірну підтримку та допомогу. Своєю підтримкою вони надихають мене робити ще більше!
Волонтер сьогодні – це...
Сьогодні я волонтерка, та буду займатися до останнього дня, поки це буде необхідно для наших людей.
Орманді Маргарита, 26 років. Волонтерка
Чому та скільки часу ви займаєтеся волонтерством?
З початку війни я з татом та двоюрідним братом почала займатись волонтерством. Так вже більше ніж пів року ми волонтеримо.
Спочатку я займалась ліками, які були важкодоступні, але життєво необхідні. Потім ми їздили у села Київської області, які були в окупації.
В деяких ми були перші, хто приїхав взагалі, а не тільки з гуманітарною допомогою. Перш ніж сапери. Чули як через будинок від нас хтось підірвався на міні. Не можна було звертати з середини дорогою навіть на край узбіччя, бо це ще було небезпечно.
Згодом їздили у Чернігів. Тато з братом до Миколаєва. Ми возили їжу та товари гігієни для простих людей, а також військових.
Були ще у притулках для тварин. Зокрема «Сіріус» та притулок у Гостомелі. Возили їжу для тварин.
Чому та скільки часу ви займаєтеся волонтерством?
Бажання. Бажання допомогти просто так.
Нещодавно я з подругою вирішила поїхати в гостомельський притулок для тварин, тому анонсувала поїздку на своїй сторінці у соцмережі. Люди почали відкликатися й ми змогли придбати 30 кг м‘яса, відра для води та зібрали гроші на бензопилу, яка так необхідна була притулку. Це була невелика сума, але вона додалась до тієї, що в них була і вже на наступний день вони придбали бензопилу. Тому бути волонтером може кожен.
Також я виставила у соцмережу, що віддаю свої речі, а хто їх потребує - пишіть. Але з тим почали писати й ті, хто теж хоче віддати й допомогти. Так я допомагаю і з речами тепер.
Розкажіть про труднощі волонтерства, з якими ви стикалися.
Звичайно труднощі є. Особливо фінансові, коли ми своїм коштом заправляли машину, купували людям різні необхідні речі та ліки. Багато чого було за власні кошти.
Волонтерам не платять, тому ми самі витрачаємо власні гроші, свій час, своє здоров‘я, бо не одна тонна допомоги була завантажена, розвантажена та перенесена нами, а також кошти та ризик безпекою.
На жаль не всі люди це розуміють. Є ті, хто сприймає це як належне, але та подяка, яку ми отримували від людей – просто розриває серце.
Коли дідусь сидить біля своєї хати, від якої залишилась лише пічка і жодної стіни нема, неможливо не відчувати емоцій. Коли бабуся, якій 80 років, сама намагається залатати свій дах та вікна, бо до неї прилетів снаряд. Коли мама з Херсону, в якої дитина інвалід, змогла довезти його до Миколаєва. Тепер сидить під обстрілами та просить лише пачечку памперсів, а потім плаче, що я змогла їй їх відправити, поклавши ще в додаток продуктів.
Зараз я допомагаю мамам з дітками, які мають статус ВПО (ред. внутрішньо переміщеної особи) та вимушені жити у скрутному становищі. А це памперси, харчування..
Читаю їх тяжкі історії, підтримую морально, збираю заявки, формую їх, збираю все необхідне і відправляю. Це моя ініціатива. Я можу це не робити, але поки я маю змогу - я хочу допомагати.
Як реагують на Вашу діяльність рідні?
Як ви вже зрозуміли, мої близькі дуже підтримують мене.
Волонтер сьогодні – це...
Волонтер сьогодні – це людина, яка переживає всі труднощі та горе інших людей разом з ними та допомагає їм, без жодних умов та винагород. Ні за що, а просто так. Без користі для себе.
Ніта, 32 роки. Волонтерка
Чому та скільки часу ви займаєтеся волонтерством?
Якщо починати з початку, то ми з чоловіком займаємося волонтерством з 9-го дня війни. В цей період прийшло розуміння, що треба щось робити, щоб не зійти з розуму і бути корисним для тих, кому ще гірше за нас.
Спочатку, ми допомагали штабу знайомих з покупкою медикаментів. В перші дні війни, аптеки майже не працювали, а в тих, які працювали, були багатометрові черги. Бронювання не було, тож ми збирали донати та стояли в чергах за медикаментами для хлопців на Гостомельському напрямку.
Потім, коли Київську область деокупували, ми закуповували продукти й розвозили в села. Ці голодні очі, я не забуду ніколи. А згодом люди почали просити одяг, ковдри, постіль тощо. Ми збирали все це від охочих допомогти та відвозили в різні села Київської області - Гостомель, Немішаєве, Бабинці, Андріївка, Липівка. Одного разу навіть їздили в смт Буки Черкаської області, а там в пустих будинках живуть багато переселенців з різних міст.
Зараз у нас є штаб, який займається допомогою для сімей з дітьми. Люди привозять і надсилають поштою допомогу для дітей, а ми по запитах перенаправляємо її в сім'ї, які постраждали від війни.
Відповідаючи на запитання "Скільки часу?": понад 200 днів, майже 24/7.
Чому та скільки часу ви займаєтеся волонтерством?
Мені здається, що єдине, що треба мати – бажання допомагати. Все інше приходить з досвідом.
Розкажіть про труднощі волонтерства, з якими ви стикалися.
Основна проблема – людський чинник. Бувають нахабні люди, які вважають, що їм всі винні, а бувають невідповідальні, які не роблять звітні фото після отримання посилки. Якщо з іншого боку, то бувають випадки, що приносять одяг, взуття, постіль в дуже поганому стані. Його вже на смітник все треба нести, а люди вважають, що краще в гуманітарний штаб.. Але ми вже в цій ситуації пристосувалися. Дитячі боді з плямами, які не відпираються, колготки та постіль ми відносимо в реабілітаційний центр для тварин. Там багато собак і котів з перебитими хребтами та кінцівками. Їм виготовляють спеціальні візки, щоб вони могли рухатись, але вони вимушені користуватись підгузками, і боді з колготками слугують фіксацією цього підгузку.
Буває дуже важко фізично, коли велика кількість запитів і багато пакування. Постійно потрібно носити, завантажувати та розвантажувати важкі коробки.
Морально важко, коли ти дуже втомлений, а тобі постійно пишуть "допоможіть-допоможіть"..
Коли не вистачає часу на особисте життя, тому що постійно відчуваєш тиск відповідальності за сотні людей.. У фінансовому плані теж не легко, тому що волонтерство не приносить грошей, і окрім цього, постійно треба думати, де заробити грошей для власних потреб.
Балансувати між волонтерством і особистим життям дуже важко.
Як реагують на вашу діяльність рідні?
Так, рідні підтримують. Деякі знайомі називають нас героями, а деякі вважають, що ми займаємось дурнею.. Всі люди різні.
Волонтер сьогодні – це...
Стан душі. Якщо людина до війни нікому не допомогла, то й у воєнний час вона не зможе допомогти. Ще й довго і багато допомагати. Це потрібно мати всередині себе.
Якщо в контексті воєнного часу, то волонтер - це підтримка і допомога. Без волонтерів, все давно б розвалилося.
Сергій Артюхов. Волонтер Фонд входить “Всі поруч”
Чому та скільки часу ви займаєтеся волонтерством?
Я з першого дня вторгнення в Україну для себе вирішив, що я буду ефективним в цей час. І моя ефективність почалась через допомогу військовим копати окопи. Коли я отримав прохання від них, відразу зрозумів свою ефективність. Маючи чималу кількість активної аудиторії, я закривав деякі питання за години. Як фінансові, так і ні.
Займаюсь волонтерством і по цей день.
Що треба для того, аби стати волонтером: документи, навички?
Документів в мене не було більшість часу, тому були моменти, коли військові мали до мене дуже багато питань. Однак я знав, що за мною правда.
Мати потрібно велике бажання допомагати! Думаю це головне.
Розкажіть про труднощі волонтерства, з якими ви стикалися.
Труднощі були, є і будуть. Вони були як моральні, коли ти бачиш скільки людей звертаються про допомогу та бажаєш допомогти всім, але.. Були випадки, коли звертаються люди-шахраї. Це теж морально б’є.
Фізично постійно працював, особливо коли збираєш продуктову допомогу. В день від 5-10 наборів збирав самостійно й відправляв поштою.
Фінансові проблеми на самому початку закривали закордонні гуманітарні організації (People in Need, Nova Ukraine). Потім вони припинили допомогу переключившись на громадських, які допомагають, знаходячись безпосередньо біля фронту.
Я почав збирати кошти, але і тут проблеми. Люди вже дуже втомились допомагати фінансово, але ми не зупиняємось.
Як реагують на вашу діяльність рідні?
Так звісно. До того, моя донька з жінкою ночами не сплять. Вони роблять прикраси та всі зароблені кошти відправляють на підтримку ЗСУ.
Волонтер сьогодні – це...
Допомога і надія для тих, хто втратив надію.
