Пів грама щастя: як у барі ½ Gram відбуваються вінілові ярмарки та хто їх відвідує
У Києві зростає популярність вінілових барахолок. Фото: donttakefake.com
Ярмарки вінілових платівок в українській столиці відбуваються, як мінімум, декілька разів на місяць. Те, що ще донедавна здавалося екзотичним хобі, сьогодні стало звичним явищем для меломанів і колекціонерів. Ми побували на одному з таких заходів у барі ½ Gram, де поспілкувалися з організаторами та зірковими гостями про мету таких зібрань, феномен інтересу до вінілу та найдорожчі продані платівки.
Бардецький: господар"Касабланки" 2.0, який грає
Бар ½ Gram, відомий у народі як "Половинка", розташований на розі Малої Житомирської та Михайлівського провулку. Його можна легко оминути, поспішаючи вниз до центру. Але ті, хто хоча б раз вже тут бував, дорогу у музично-гомінкий напівпідвальчик біля Майдану знають добре. І іноземці теж.
"Близько половини наших відвідувачів — іноземці, — розповідає засновник "Половинки", відомий промоутер, колекціонер, діджей та кінопродюсер Віталій "Бард" Бардецький. — Але до нас вони тільки зараз почали спускатися. А от експати, які давно живуть у Києві, навідуються часто, купують у нас платівки".
Цю історію Бардецький жартома називає "Касабланкою", апелюючи до класичного голлівудського фільму з Хамфрі Богартом. У стрічці дія розгортається у марокканському кафе "У Ріка", яке під час Другої світової війни стало притулком для людей різних національностей, переконань і найрізноманітніших занять.
½ Gram — це вже другий проєкт Барда після популярного "Граму" на Січових, що закрився після початку повномасштабної війни. По суті, це його сиквел. Ярмарки вінілових платівок починалися ще у попередньому "Грамі". Хоча часто у розмові використовується інше, більш вживане слово — "барахолка".
"У такому форматі ми проводимо ярмарки з початку повномасштабного вторгнення, — розповідає шеф Gram Record Store, або "командор" магазину платівок, як його тут називають, Григорій Іванців. — Перша відбулася у квітні 2022 року, коли стало відомо про відбиття російського наступу, і Київ поступово почав відкриватися".
"Люди, які продають тут свої платівки, — переважно несистемні продавці, — пояснює Бардецький. — Тому ми не запрошуємо тих, для кого це насамперед бізнес. Хочемо направити такі заходи у формат класичних первинних "балок" (перші, іноді нелегальні місця зборів київських колекціонерів. — Прим.ред.), коли люди хочуть продати власні диски й купити інші. Це такий меломанський формат, тут більше про процес, а не про результат".
Як і більшість сучасних заходів в Україні, барахолка у ½ Gram має благодійну мету: частину доходів організатори віддають у благодійний фонд Musicians defend Ukraine ("Музиканти, що захищають Україну"). Ця організація підтримує військових, дотичних до музичної індустрії, людей різних музичних занять — від звукорежисерів до діджеїв.
Коган: зірковий клієнт, озброєний тисячами дисків
Ті, кого називають "селебрітіс", теж не оминають такі барахолки. Зранку забігав актор Остап Ступка — поціновувач блюзу та прог-року, який, за словами місцевих продавців, має гарний смак. А Олексій Коган обдаровує нас цілим оберемком цікавих історій.
"У мене особливе ставлення до вінілу, — трохи ламає стереотипи ведучий. — Сьогодні для мене це — фетиш. Враховуючи, що я працюю на радіо вже 38 років, для роботи у вітчизняному ефірі найкращим носієм залишається компакт-диск. Я не відчуваю великої різниці між звучанням вінілу та CD. У мене вдома близько 31 тисячі компакт-дисків, і це не просто колекція, це — знаряддя праці, яку я добре знаю. Можемо легко провести експеримент: я стану у власній кімнаті, відвернусь, ви візьмете з полиці п’ять будь-яких дисків, і з ймовірністю 90 відсотків я скажу, що саме ви взяли. Інша справа, що не виходить розсувати вдома стіни, бо немає куди їх вже ставити".
Гуру вітчизняної джазової журналістики вражає щемливою історією з власного життя:
"Свого часу у мене була пристойна колекція платівок, — розповідає Олексій. — Коли у 1998 році захворів мій тато, його друзі-лікарі сказали, що для порятунку потрібна операція вартістю 8 тисяч доларів. Для мене тоді така сума була захмарною, я б навіть квартиру за такі гроші не продав. Але знайшлася добра людина-колекціонер, який приїхав та пропонував купити всю колекцію за 10 тисяч. Я й сьогодні не шкодую, що так вчинив, бо подовжив татові життя на декілька років".
Та у меломана залишився десяток цінних вінілів з автографами музикантів Пета Метені, Рея Брауна та інших. А минулого року у самого Олексія Когана та його колег з колективу Jazz in Kyiv Band вийшла власна вінілова платівка.
"Друзі зі студії "Комора" подарували нам дві зміни по 8 годин, — розповідає Олексій. — Було надруковано 300 подвійних вінілів, ми все продали за два місяці. У нас залишився ще один примірник, хочемо його продати якомога дорожче з аукціону та передати гроші нашому гітаристу, який зараз на фронті".
Іванців: піонер вінілових барахолок
Один із перших подібних ярмарків у Києві свого часу відбувся на Арт-заводі "Платформа" у межах Kyiv Music Days, пригадує Григорій Іванців:
"Пам'ятаю, як люди приходили з ящиками з "Нової Пошти", спеціально обладнаними під платівки. Відтоді ми й почали знайомитися на подібних заходах. Зараз у Києві усі продавці дисків одне одного знають, адже тут ця сфера найбільш розвинена. У столиці, певно, найбільша кількість вінілових крамниць. У нас досить камерний варіант ярмарку, тут завжди можна розраховувати на мінімальний донат, навіть якщо нічого не продалося. Це як замість грошей за участь, які на подібному заході беруть у Будинку Кіно".
Інтерес до круглих об'ємних виробів з вінілу, які ще деякий час тому вважали старомодним атавізмом, останніми роками значно посилився. І та кількість крамниць, про яку згадує Григорій, — наочний доказ цього. Причина — чи то у загальносвітових тенденціях, чи у доступності, здешевленні, а також максимальній компактності програвачів, зокрема таких, як Crosley (зручні невеликі програвачі-валізки). А може у тому, що ці "модні штучки" тепер сприймаються крізь призму того, що зветься "фетиш".
"Люди зараз люблять дарувати на Дні народження, або на якісь сімейні свята найдешевші програвачі, зокрема валізки Crosley, — розповідає Іванців. — Вони коштують приблизно 5-6 тисяч гривень, у їхній конструкції зекономлено на всьому, всередині влаштовані колонки, а замість "заліза" — пластмаса. Вони красиві, іноді — рожевого кольору, це ідеальна річ для TikTok та Instagram-історій. Але у них інша якість. Людям треба доносити, що якщо ти купуєш нову платівку за тисячу гривень, а програвач у тебе коштує п'ять, ти не отримаєш той самий бажаний теплий ламповий звук. Колекціонування вимагає витрат".
Цю ж думку поділяє й Олексій Коган:
"За моїми спостереженнями, люди, які мають гроші й купують наддорогу аудіотехніку, насправді не слухають музику — вони тестують апаратуру, — вважає Олексій. — Вони можуть годинами заморочуватись над вибором кабелів із якоюсь спеціальною рідиною всередині чи "золотих" джеків (роз'єм у кабелі. — Прим. ред.), які іноді коштують 12 тисяч євро за комплект. Зазвичай у таких людей на полиці не більше ніж двісті вінілів, і на цьому все".
Господар "Половинки" Бард взагалі вважає, що сьогодні людям точно не до вінілу.
"Це зараз не на часі, — каже він. — Люди, зі зрозумілих причин, більше задовольняють первинні потреби, хоча у нас постійно з'являються ті, хто тільки долучився до процесу збирання, приходить багато молоді. Заглядають двадцятирічні неофіти, щось купують і починають формувати свою колекцію, і це круто, що їх можна спрямувати та щось порадити".
Ковриго: колекціонер рідкісних видань
В'ячеслав Ковриго — регулярний учасник таких заходів, великий поціновувач джазу, психоделії та прог-року. Вініл колекціонує понад тридцять років. Цього дня він представляє вітчизняний лейбл "Тільки так рекордз" — нещодавно створену незалежну компанію, зосереджену на виданні різноманітної української музики. Настільки еклектичної, що головний топ обговорень новинок лейблу — перевидання класичного альбому Ірини Білик "Так просто".
"Я більше цікавлюсь якістю звучання, — каже В'ячеслав. — Cаме на звук звертаю особливу увагу, і це той випадок, коли мені важлива не кількість платівок, а їхня якість. Збираю переважно перші видання, на меломанському сленгу "першопреси", маю навіть патефонні платівки, рідкісний джаз та блюз — оригінальні видання 1930-х років".
Припущення про те, що інтерес до вінілових платівок останнім часом зростає — особливо серед молоді — Ковриго тільки підтверджує. А джаз, як вічна музика, де постійно панує імпровізація, зараз особливо у топі.
Це підтверджує і Віталій Бардецький:
"Понад третина платівок, якими у нас цікавляться, — джазово орієнтовані. Це не завжди традиційний джаз, це можуть бути близькі жанри — джаз-фанк, джаз-рок тощо".
Григорій Іванців, на правах вінілового командора, це заперечує:
"Та ні, насправді рок рулить. І популярна музика, а також електроніка, але найбільше має попит сучасний рок. Завдяки тому, що зараз доступна купа різних плейлистів у стримінгах, молоді люди, слухаючи, наприклад, Arctic Monkeys чи Viagra Boys, починають відкривати для себе щось нове, і вже через них виходять на інших артистів".
Алекса з Флориди: занурюється у місцевий двіж
У поєднанні гомону, жвавої музики та дзеленчання посуду у барі виділяється яскравий іноземний говір, якщо бути точним — "американська англійська". Александра родом з Флориди, у барі не вперше, і дуже надихається розповідями Барда та місцевих діджеїв. Називає себе письменницею і планує відкрити власну інформаційну агенцію, яка всебічно висвітлюватиме життя Києва під час війни.
"Хотілося б більше дізнатися про сучасну українську культуру, — каже Алекса. — А у найближчих планах — отримати українське громадянство, добре, що це стало можливим завдяки вашому парламенту, який нещодавно прийняв відповідний закон. У "Половинці" буваю декілька разів на місяць, імпонують місцеві діджеї, поступово занурююсь в українську культуру, спілкуючись та обмінюючись інформацією".
То скільки коштує найдорожча платівка?
Якщо з жанрами більш-менш зрозуміло, то яким є ціновий діапазон музики, що чекає на свого покупця у щільно заставлених коробах? Ті, хто у справі, кажуть, що ціна за платівку на ярмарках коливається від 100 гривень до… Межа тут може бути нескінченною — 200, 300, 500 доларів, якщо це, приміром, диски з автографами або "першопрес" The Beatles у монозвучанні.
"Нові релізи часто коштують понад 2 тисячі гривень, — пояснює Григорій Іванців. — Чим більше на платівці різних додаткових матеріалів — колір, позначка "аудіофільське видання", чи, скажімо, запис зроблено у Британії, а зведення — на німецькій студії, тим більша кінцева вартість. У нас є колекційні коробки, де зібрані всі альбоми The Doors у моно та стерео, така коробка коштує 12 тисяч гривень".
Григорій пригадує найдорожчу платівку, яку йому довелося продати — це альбом азербайджанського колективу "Севіль" 1978 року, виданий радянською фірмою "Мелодія", вона "пішла" за близько 500 доларів. Керівником групи був відомий азербайджанський джазовий музикант Вагіф Мустафа-Заде: його сольні платівки завжди викликають меломанське збудження у віртуальних групах і цінуються приблизно у тому ж діапазоні.
"Платівка може коштувати й нуль гривень, — жартує Віталій Бардецький. — Наприклад, хтось щось купує, а я бонусом віддаю. Особисто у мене зараз відбувається переоцінка музики, вирішив не тримати те, що зараз не слухаю. Можливо, через рік куплю це знову. Сьогодні тут продав доволі раритетну диско-збірку за 3 тисячі гривень. Але це дешевше, ніж вона коштує на Discogs (найвідоміший світовий музичний маркетплейс. — Прим.ред.)".
