Як Ельміра Катакі створює кримськотатарське вбрання й відновлює зв'язок із традицією

Ельміра Катакі та її вироби. Колаж: "ТиКиїв"

Кримськотатарська майстриня Ельміра Катакі була змушена двічі покинути свій дім через росію: у 2014-му та 2022 роках. Нині вона живе в канадському місті Калгарі. Там майстриня продовжує свою багаторічну справу — створює кримськотатарське жіноче й чоловіче традиційне вбрання та аксесуари. 

Для неї важливо виготовляти ці речі так, щоб вони були якомога більше наближеними до автентичних. Для майстрині це спосіб відновити пам'ять про їхній первісний вигляд, яка була втрачена через депортацію та пізніші неточні інтерпретації. 

"Для нас це було неможливо"

Ельміра Катакі народилася в Узбекистані. Туди був депортований її батько. Коли радянська влада розпочала насильницьку депортацію кримських татар із Криму, йому було два роки.

Ельміра з родиною повернулася на Батьківщину у 1989 році, коли їй було 12 років. За словами майстрині, це була давня мрія її батька — активіста, який боровся за те, щоб їхній народ міг повернутися додому.

До 2014 року Ельміра працювала юристкою в Криму. Після початку російської окупації півострова вона разом із сім'єю покинула Батьківщину й оселилася в Броварах. Це рішення було для неї дуже складним.

Для мене це було як зрада діяльності мого батька. Те, що я жила в Криму, означало, що й усі мої предки залишалися в Криму. Але в нас було троє дітей, і рости, розвиватися та жити їм в цьому (в російській окупації)… Для нас це було неможливо, — говорить майстриня.

У Броварах Ельміра з родиною жила до березня 2022 року. Тоді вони спочатку виїхали до Туреччини, де мали друзів. Згодом за програмою CUAET, яку канадський уряд запровадив для підтримки українців, вирушили до Канади, де живуть і сьогодні. 

"Для мене це було відкриття"

Ельміра розповідає, що до 2014 року "не була дотична до культури взагалі". Водночас згадує, як одного разу побачила телевізійний сюжет про творчість майстрині кримськотатарської вишивки Гульнари Негляденко. 

"Це було просто чарівно. Для мене це було відкриття. Я ніколи такого не бачила", — описує вона свої враження від знайомства з роботами майстрині. 

Так, ще живучи в Криму й перебуваючи в декретній відпустці, Ельміра вирішила знайти курси з кримськотатарської вишивки золотими нитками. Та не знайшла тих, що були б поблизу, а через маленьких дітей вона не мала змоги їздити далеко. 

До ідеї навчитися кримськотатарської вишивки вона повернулася вже в Броварах. Тоді вона не могла знову почати працювати юристкою, оскільки не мала з ким залишити дітей. Тут, як зазначає майстриня, у неї не було для цього "ні бабусь, ні тіток, ні нікого". Але й сидіти без роботи їй було не притаманно. 

Улітку 2015 року вона змогла пройти курси кримськотатарської вишивки, приїхавши до мами з дітьми в Крим.

"Організатори скоротили курси заради мене з п'яти місяців до трьох. Усе літо я їздила вивчати кримськотатарську вишивку. Там була і теорія, що дуже-дуже важливо. Нам розповідали про походження орнаменту, те, як він розвивався й створювався, і що означає", — згадує Ельміра.

Водночас майстриня зауважує, що значення символів і орнаменту, — "це дуже слизька тема, бо немає точної інформації".

"Немає носіїв цієї інформації, документів чи книжок, де було б вказано, що означає оце, а що — оте. Тобто немає й не було досліджень на цю тему. Ми втратили ці знання", — говорить вона.

Важливим на творчому шляху майстрині стало знайомство з Ульвіє Аблаєвою, етнологинею й дослідницею кримськотатарського традиційного костюма. За словами Ельміри, вона дуже їй допомогла та дуже багато чому навчила.

"Ульвіє ханум і Майре ханум (дизайнерка Майре Люманова — прим.) намагаються повернути бачення кримськотатарського костюма зі сценічного, який був дуже спотворений за час депортації та за час повернення, бо творчі колективи того часу були сформовані в Узбекистані. 

Звісно, там не було спеціалістів із кримськотатарського костюма, і робили якийсь мікс між узбецьким, азійським і кавказьким", — говорить Ельміра.

Як каже майстриня, з роками розрив між традиційним і сценічним кримськотатарським костюмом лише зростав: 

"На рубежі 2010-х років ми дійшли до того, що наш етнічний костюм був дуже-дуже далеким від того, що ми бачили на сцені. Тому, коли почалося таке "переформатування", багато хто з нашого народу казав, що це не наш костюм, бо вони вже сформували стереотипи. 

Це була проблема — показати, що наш костюм, навіть традиційний етнічний, може бути сценічним і яскравим, але не таким, як його робили раніше. Зараз відбувається робота над цим питанням. 

У вас є таке поняття, як шароварщина, і в нас та сама проблема. Але українського народу багато, а нас дуже мало. Тих, хто займається цим, дуже мало. Плюс дуже мало людей, які займаються саме дослідженням, бо це практично неможливо монетизувати". 

"Наша красива кришталева ваза розбита"

Сьогодні майстриня створює і традиційні речі, і їхні сучасні інтерпретації. Вона переконана, що потрібно створювати щось нове й сучасне, щоб традиції жили в людях, а не в музеях. Водночас для неї важливо пізнавати кримськотатарський костюм таким, яким він був колись. 

"Через депортацію ми втратили дуже багато. Основне — цю безперервність розвитку. Ми вмерли й потім почали заново. Наша красива кришталева ваза розбита. Зараз ми намагаємося зібрати її з цих шматочків.

Хтось намагається створити з цих старих шматочків щось своє. Використати десь орнамент, ці "уламки". Але це вже зовсім інше відтворюється. Я намагаюся відтворити саме старе. Бо поки не побачу, який вигляд мала ця ваза, не зможу еволюціонувати у створенні нового", — говорить майстриня.

У 2025 році кримськотатарські костюми авторства Ельміри можна було побачити на виставці "Окупована спадщина" в Музеї Івана Гончара в Києві. Експозиція об'єднала 12 реконструкцій традиційного вбрання, притаманного тимчасово окупованим регіонам України.

Одним із викликів під час підготовки костюмів для цього проєкту майстриня називає роботу над кроєм. Вона пояснює, що знань про такі особливості, як і відповідних матеріалів, дуже мало. Також, за її словами, навчитися цього ніде, якщо ти не перебуваєш у Криму й поруч немає людини, яка досліджує цей напрям. Свого часу їй дуже допомогла Ульвіє Аблаєва.

Ще одним знаковим моментом у творчості майстрині було створення жіночого й чоловічого кримськотатарських костюмів для українки з Канади, яка мала колекцію традиційного вбрання з усіх регіонів України. Для повноти збірки тій бракувало кримськотатарських комплектів.

Ельміра отримала повідомлення від колекціонерки, коли саме готувалася до виїзду в Канаду.

"Мене це дуже надихнуло. Я збиралася в Канаду, і мені написала дівчина саме звідти. Уявляєте? Ти завжди думаєш, що коли поїдеш на край світу, не зможеш займатися тим, чим жив і що тебе надихало в Україні, вдома. Тож для мене це був знак, що я зможу займатися цим будь-де", — згадує майстриня.

Найцікавіше Ельмірі працювати над речами, які вона ще не виготовляла. Наприклад, для виставки "Окупована спадщина" майстриня вперше створила мійтан — чоловічу куртку.

На запитання про те, яку мету вона ставить перед собою, створюючи кримськотатарський традиційний одяг, вона відповідає:

"Правильно візуалізувати наш образ. Сьогодні ШІ є дуже поширеним інструментом, але будь-яким інструментом треба вміти користуватися. Зараз дуже багато спотворених візуалізацій нашого образу, нашого костюма (створених з допомогою ШІ — прим.): того, який вигляд ми б мали, якби еволюція нашого одягу йшла нормальним, а не болісним і трагічним шляхом.

Я дозволяю всім використовувати фото моїх костюмів. Надаю їх майже безплатно в оренду, щоб їх показували, пересилаючи їх в Америку й куди завгодно. Просто для того, щоб в інформаційному просторі було більше візуальних артефактів нашого нормального, правильного костюма. Бо навіть кримські татари, як я вже говорила, не знають, який вигляд ми маємо".

Познайомити українців із культурою кримських татар

У Канаді Ельміра часто бере участь у фестивалях та інших подіях, зокрема українських, де репрезентує кримськотатарську культуру та демонструє свої традиційні вироби.

Під час таких заходів майстриня прагне передусім познайомити українців із культурою свого народу, а також розвінчати можливі хибні уявлення про кримських татар.

Вона зазначає, що свого часу росія витратила дуже багато ресурсів на створення образу кримських татар як ворога, якого варто боятися.

"Моєю метою є показати і тут, і в Україні, що кримські татари — друзі, корінний народ України. Щоб коли настав час розв'язувати питання щодо надання нам автономії, українці сприймали це як позитив і відновлення справедливості, а не щось, що робить Україну слабшою й вразливою. Це не шлях сепарації — це зміцнення державності", — каже Ельміра.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter