Який вигляд має традиційний одяг окупованих регіонів? Відповідь — у Музеї Гончара
Прикраси жіночого святкового вбрання Херсонщини. Фото: надано Музеєм Івана Гончара, фотографка Ольга Ромаш
Золотисті учкури, керсетки з сімома вусами та смушкові шапки — ці та інші елементи традиційного одягу, характерні для тимчасово окупованих українських регіонів, можна побачити на виставці "Окупована спадщина" в київському Музеї Івана Гончара. Експозиція, що триватиме до 31 серпня, знайомить відвідувачів із самобутністю строїв Донецької, Луганської, Херсонської, Харківської, Запорізької областей і Криму завдяки реконструкціям костюмів.
Як традиційний одяг повертався додому? Редакція "ТиКиїв" побувала на виставці й поспілкувалася про це з Олександрою Сторчай — науковою співробітницею музею та дослідницею вишивки й традиційного народного вбрання.
Що можна побачити на виставці
У мистецькій галереї Музею Івана Гончара представлено 12 реконструкцій традиційного вбрання, притаманного тимчасово окупованим регіонам України. Це святкові жіночі та чоловічі костюми, які складаються з одягу, прикрас і головних уборів.
Виставку доповнює серія чорно-білих фотографій початку ХХ століття — з 1900-х до 1920-х років. На цих знімках в українському традиційному строї — ялтинський аматорський гурток українців-любителів театральної справи, пара молодят із Волноваського району на Донеччині, ошатно вбрані дівчата з Ізюмського району на Харківщині та парубок із земель сучасної Запорізької області.
Робота майстрів-реконструкторів тривала пів року
Ініціаторкою проєкту "Окупована спадщина" була Леся Воронюк — засновниця Всесвітнього дня вишиванки, письменниця та режисерка. Вона звернула увагу на те, що донині збереглося мало зразків вишитих сорочок східних і південних регіонів, а також є брак розуміння особливостей традиційного народного одягу цих територій.
Головним науковим консультантом проєкту став Володимир Щибря, директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. Костюми, представлені в експозиції, були створені у 2024 році. Над ними група майстрів-реконструкторів працювала близько шести місяців.
"Перед тим, як відтворити ці речі, більшість майстрів провела багато років у дослідженнях. Наприклад, майстерня "ВидимоНевидимо", що відтворювала прикраси для виставки, вже багато років займається вивченням прикрас різних регіонів України. Тому вони змогли в такий короткий час, як пів року, створити ці експонати", — коментує Олександра Сторчай.
Знаковість костюмів на виставці
Хронологічно костюми на виставці репрезентують традиційне народне вбрання кінця XIX — початку XX століття. "Це той момент, коли традиційне вбрання ще побутує, хоча в деяких регіонах воно вже поширене винятково в межах обрядів, наприклад, у весільному, поховальному чи обряді народження дитини. Саме тому дуже важливим є цей період: стрій поступово виходить з ужитку, і це нібито ми схопили той останній період його побутування", — пояснює Олександра Сторчай.
На те, яким було становлення традиційного одягу представлених на виставці територій, впливали історичні події та географічні особливості. Етнографічний регіон Слобожанщина — нині охоплює частини Луганщини, Донеччини й повністю Харківщину — спочатку був малозаселеним краєм, відомим як Дике Поле. Туди у XVII столітті через утиски іноземних держав активно переселялися українці, привозячи з собою риси народних ремесел з інших власних земель.
За словами дослідниці Олександри Сторчай, це сприяло появі пишного та багатого традиційного костюма Слобожанщини, адже населення мало більшу свободу й власні землі. Вже в середині XIX століття ситуація змінюється: у той час Слобожанщина, що входила до складу Російської імперії, зазнала значних культурних, економічних і соціальних утисків.
"Коли я дивлюся на такий пишний костюм Харківської, Луганської та інших областей, то дивуюся. Це костюм періоду занепаду, а що ж було до того? Наскільки пишним і багатим був цей костюм?" — каже Олександра Сторчай.
Сьогодні на виставці "Окупована спадщина" можна побачити два різновиди відтвореного традиційного костюма: репліку та реконструкцію.
"Репліка — це повторення, тобто копія. Оригінал харківської сорочки зберігається у фондах державних музеїв. Але, наприклад, є певні елементи, як-от запорізька чоловіча сорочка або херсонська. Оригіналів цих сорочок немає. Вони були створені за принципом наукової аналогії. Тобто це вже реконструкція, коли ми створюємо речі за описом або науковими дослідженнями, вивчаємо традиційний костюм сусідніх суміжних регіонів", — розповідає Олександра Сторчай.
Для прикладу, щоб створити запорізьку чоловічу сорочку, був використаний орнамент з уставки (плечова частина сорочки, прямокутної форми, у нижній частині якої виконують вишивку, — Прим.ред.) запорізької жіночої сорочки. Як зазначає дослідниця, сьогодні це дає змогу побачити комплексно не тільки жіночі, а й чоловічі вбрання південних і східних регіонів.
Історичні випробування, як-от насильницька депортація, відобразилися й на багатому костюмі кримських татар, реконструкція якого представлена на виставці "Окупована спадщина". "На сьогодні знайти автентичне вбрання кримських татар, яке б сягало XIX століття, майже неможливо. Це буквально поодинокі зразки, збережені в приватних колекціях", — говорить дослідниця.
Представлений одяг кримських татарок на виставці демонструє елемент гардероба, який повністю відсутній в українському народному жіночому костюмі. Це штани, шаровари, котрі називають шальвари. Вони є обов’язковим складником традиційного натільного жіночого одягу кримських татарок.
Інший знаковий компонент вбрання представниць цього народу — пояс, що має назву кушак. Він, дорога та престижна річ, сигналізував про соціальне положення власниці: його передавали в спадок лише старшій доньці та вперше одягали на весіллі. Чим давніший кушак — тим вищий статус жінки. Як зауважує Олександра Сторчай, багато елементів одягу кримських татар було втрачено, проте ці пояси народ намагався зберегти навіть під час примусових виселень.
"Виставка називається "Окупована спадщина". Але слова — це дуже потужна сила, і я волію називати її тимчасово "Окупованою спадщиною"", — каже Олександра Сторчай. За словами дослідниці, ця експозиція — не просто про красивий одяг, про квіти на сорочках чи про багате намисто. "Ця виставка — свідчення нашої незалежності, індивідуальності й свободи від шаблону", — додає Олександра Сторчай.
