Культова споруда. Синагога, клуб, ляльковий театр і знову синагога
Фото з архіву автора
Повз будинок синагоги Бродського (вулиця Шота Руставелі, 13) я щодня йду з роботи. І пам'ятаю, як років із шість тому на моїх очах просто на пішохідному перехресті (це навпроти синагоги) автівка збила людину. І як постраждалому першу допомогу професійно надав якийсь хлопець, що вибіг із синагоги. Як потім з'ясувалося, то був Мендель Асман — син головного рабина України. Оскільки Асман проходив службу в Армії оборони Ізраїлю, то він знав, як реагувати та що робити. По суті, він врятував тому бідолазі життя.
Жовто-блакитна
Будівля синагоги зведена у 1897-1898 роках на ділянці, що належала відомому цукровому олігарху тих часів Лазарю Бродському. І сьогодні вона має жовтий колір (на жаль, вже доволі брудний). Проте я пречудово пам'ятаю, коли вона була повністю блакитною — тоді приміщення молитовного дому займав… ляльковий театр. Але про все по черзі.
Синагога працювала за призначенням лише до 1926 року — її ліквідували нібито "по многочисленным просьбам трудящихся" (у такий нехитрий спосіб закривали й численні київські церкви).
Громаду було розпущено, будівлю — націоналізовано та передано під клуб "Зірка", де розташовувалася Спілка кустарів. Сьогодні це застаріле слово вже варто пояснювати окремо: "кустарне" виробництво — дрібне виробництво виробів із застосуванням ручної праці. Кустарі виготовляли посуд, запальнички, іграшки та усілякі інші товари, яких повсякчас не вистачало.
Після кустарів тут діяв Будинок єврейської культури (до 1941 року).
Час театру
Одразу після звільнення Києва від німців розпочалася реконструкція будівлі… під театр (Київський державний театр юного глядача). Тривала вона з 1944 по 1948 рік. Саме тоді в ній облаштували місце для оркестру, обладнали сценічну частину, замінили підлогу в глядацькій залі. Під час реконструкції були втрачені всі зовнішні релігійні орнаменти — ніщо не мало нагадувати про євреїв та їхню віру. У 1955-му будівлю передали Театру ляльок.
Пізніше, у 70-х роках, провели ще одну реконструкцію — більш масштабну, яка сильно спотворила зовнішній вигляд колишньої синагоги. Був прибудований мансардний поверх та "коробка" вестибюлю.
Так сталося, що моєю сусідкою була матір тодішнього директора Театру ляльок. І коли він приїжджав до неї, то часто дарував усім навколишнім дітям квитки на вистави. Тож до театру я ходив доволі часто. Пам'ятаю, як був здивований, що у буфеті дитячого театру продають… коньяк. Хоча це було правильне рішення — адже дорослим теж потрібно було отримати від культпоходу якесь задоволення.
Але найяскравіше моє враження від театру — неймовірно смішний, сумний, кумедний та водночас болісний спектакль "Пригоди бравого вояка Швейка". Це був справжнісінький шедевр: акторська пластика та ляльки — все було бездоганним. Дуже кумедно був обіграний такий персонаж, як поліціянт-шпік: коли він підслуховував, в нього… видовжувалося вухо!
Повернення синагоги
Ляльковий театр займав приміщення десь до середини 90-х років (після чого переїхав у власну будівлю на Грушевського). У 1997 році колишню синагогу офіційно передали єврейській громаді та розпочали її відновлення.
Було оновлено тинькування фасадів, вікна (їх було закладено) і, звісно, повністю відтворено оздоблення головної молитовної зали.
У 2001 році у підвальному приміщенні було влаштовано мікву (в юдаїзмі — водний резервуар, необхідний для підтримання ритуальної чистоти). Реконструкцію здійснював відомий київський архітектор Юрій Паскевич (він же займався розробкою містобудівного проєкту із забудови масивів Вигурівщина-Троєщина та Виноградар).
В цьому році велична споруда синагоги святкує своє 125-річчя! До цієї дати було б непогано хоч трошки облаштувати територію навколо неї та "помити" фасади.
