6 липня 2023 18:52

Прогулянка районами Києва: Куренівка

Фото з відкритих джерел

Місцевість Куренівка відома з початку 17 столітя. Проте до складу міста вона увійшла лише в 1833 році, і надовго залишалася на диво консервативним, "куркульським" районом, геть несхожим на інші київські місцини. Навіть коли тут з'явилися промислові підприємства та, здавалося, місцеві мешканці б мали стати тими пролетарями, яким немає чого втрачати, крім ланцюгів. Але куренівці були такими собі "напівпролетарями", українцями за духом та мовою (саме в цьому районі найбільше "народною мовою" у стрімко зрусифікованому Києві пізньоімперської доби й розмовляли). У квітні 1919 року вони навіть підняли коротке та зухвале антибільшовицьке повстання, намагаючись викинути більшовиків з Києва власними силами.

Події Другої світової та документальний роман місцевого уродженця Анатолія Кузнецова "Бабин Яр" міцно "пов'язали" Куренівку з єврейською тематикою, і саме тут у 1937 році був облаштований новий єврейський цвинтар — біля старого християнського кладовища. І зараз він — один із найцікавіших некрополів Києва, який можна оголошувати заповідником скульптури.
Отже, гайда гуляти Куренівкою, досліджуючи її потаємні стежини та розглядаючи цікавинки.

Пам'ятник Анатолію Кузнецову

Розташований на розі вулиць Кирилівської та Петропавлівської, навпроти входу у Куренівський парк. Встановлений 2009 року. Письменник-дисидент Анатолій Кузнецов (1929-1979), уродженець Куренівки (його будинок стояв на Петропавлівській площі), відомий у світі перш за все як автор мемуарного роману "Бабин Яр", у якому він розповів не тільки про знищення євреїв у Києві (про що радянська влада намагалася "забути" та особливо не афішувати національність розстріляних), а й описав життя і побут киян часів німецької окупації.

Роман, порізаний радянською цензурою у 1966-му, у повному вигляді побачив світ тільки тоді, коли автор вже був у еміграції. Кузнецов попросив політичного притулку у Великій Британії у 1969-му, а за 10 років помер (офіційна причина — від інфаркту). Пам'ятник зображує його у підлітковому віці. Він читає вивішене на стіні сумнозвісне оголошення про необхідність євреям Києва вирушити у напрямку Бабиного Яру... Зауважимо, що текст оголошення відтворений недостовірно.

Народне училище ім. С. Ф. Грушевського

Найбільш архітектурно та історично цікава будівля Куренівки розташована на центральній площі району — Петропавлівській. Її зведено в 1910-1911 роках за проєктом Едуарда Брадтмана (1856-1926). Фасади ж оздоблені в стилі українського архітектурного модерну засновником цього стилю Василем Кричевським (1872-1952). Училище збудовано за заповітом Сергія Грушевського (1830-1901), батька всім відомого Михайла, хоча "крамольне" прізвище зі зрозумілих політичних причин недовго було у його назві.

До кінця 1980-х тут продовжувала перебувати школа, а потім будівлю займали різні установи. Нині тут — факультети виведеного з Криму Таврійського університету. Зовнішній вигляд будівлі дещо спотворений численними тинькуваннями та недолугим зафарбуванням частини елементів оригінального декору.

Адреса: вул. Кирилівська, 164

Старі будинки Куренівки

Між вулицями Кирилівською, Сирецькою та залізницею — у провулках Подільському, Розважівському, Садовського, на Валківській вулиці — ще можна побачити маленькі обивательські будиночки імперської доби та ранньорадянського періоду. Серед них — садиба з двох будинків, в якій жив практично пів століття видатний художник Іван Їжакевич (1864-1962).

Більш давній будинок у глибині садиби відносять до початку 20 століття. Той же, що виходить на провулок Садовського і на якому висить меморіальна дошка, зведений 1956 року. Їжакевич помер саме в цьому будинку наступного дня після свого 98 року народження.

Адреса: пров. Садовського, 8а

Куренівський цвинтар

На пагорбі над цією групою провулків розташований один із найстарших у Києві цвинтарів. На християнській його частині похований письменник часів Розстріляного відродження Юрій Будяк-Покос (1878-1942), в'язень сталінських таборів, людина, яку доля дивним чином звела на початку 20 століття з молодим воєнним кореспондентом Вінстоном Черчиллем.

Сталося це в Південній Африці, де уродженець Полтави Юрій Покос воював як доброволець проти британської армії. Вважається (хоча документальними джерелами й не підтверджено), що саме він сприяв втечі Вінстона з полону, перейнявшись до нього симпатією як літератор до літератора. Сам майбутній британський прем'єр у своїх мемуарах Будяка не згадував, але відомо, що коли той невдовзі опинився в полоні, був викуплений родиною Черчиллів та запрошений до Британії. Тож якийсь зв'язок між двома персонами точно був. Український письменник так само не афішував цю історію, і навіть арештований 1935 року був не як британський шпигун, а за "націоналізм". Відбувши п'ять років таборів, повернувся на Куренівку, де й помер вже під час німецької окупації.

Дуже цікава єврейська частина цвинтаря, прирізана наприкінці 1930-х. На той час головний юдейський цвинтар в Бабиному Яру був вже переповнений, і влада виділила цю ділянку. Особливої популярності вона набула, коли тут поховали цадика Шломо Тверського (1870-1939). Його мавзолей зберігся. Ховали тут до закриття усього кладовища наприкінці 1950-х. Велика кількість дуже цікавих гранітних та мармурових пам'ятників, дуже часто – з дво- та навіть тримовними написами (російська, ідиш, іврит), світлини на пам'ятниках та простодушні вірші, що розповідають про вдачу та обставини смерті покійних, роблять цей цвинтар правдивим заповідником-меморіалом міської скульптури та історії. Справжня "Атлантида" зниклого київського єврейства!

Адреса: вул. Валківська, 19

Будівлі пивоварних заводів

Першим пивоваром на Куренівці став у 1848 році Йоганн Марр. Попри всі труднощі, які спіткали першопроходця, завод виготовляв пиво до радянської доби. Автором невеличкої промислової споруди на Копилівській вулиці є Владислав Городецький (1863-1930). Фактично він збудував його для родинного бізнесу, адже одружений був із Корнелією Марр, донькою тодішнього власника заводу.

З 1937 року колишня пивоварня, повипускавши трохи солодові екстракти, стала вітамінною фабрикою. Інша доля спіткала завод колишніх конкурентів Маррів — Ріхертів. Він був 1950-го переформатований під випуск шампанських вин. Могутня будівля на Сирецькій вулиці незмінно привертає увагу кожного, хто там опиняється.