Прогулянки Києвом: Кудрявець. Частина перша
Колаж: "ТиКиїв"
Місцевість Кудрявець — доволі велика територія, що починається від Львівської площі, де проходила стіна Ярославова міста. В часи Київської Русі Кудрявець був передмістям з окремою системою укріплень, а від його брами починалася східна ділянка транс'європейського історичного шляху Via Regia, який з'єднував головні країни Європи.
У 19 столітті Київ починає нестримно розширюватися, і під Кудрявцем розуміють вже розширену місцевість обабіч вулиці Львівської (Січових Стрільців) — колишнього Житомирського тракту, а кордони району в уявленні киян посунулися приблизно до сучасної вулиці Гоголівської та Покровського монастиря.
Враховуючи кількість історичних пам'яток в цій місцевості, ми вирішили розповісти про неї у дві подачі. У першій йтиметься про найстарішу частину Кудрявця: між парним боком вулиці Січових Стрільців та крутосхилами Глибочиці, а також уздовж Вознесенського узвозу.
Національна Художня Академія (НАОМА)
Осередок мистецького життя столиці НАОМА розташована на одному із сакральних пагорбів Києва, де вже у 11 ст. стояв храм. Його фундаменти чітко простежуються на подвір'ї Академії. Судячи з усього, це був відомий за літописами монастир Св. Симеона.
Нижче по Вознесенському узвозу, на території лікарні Академії Наук, віднайдені фундаменти храму 12 ст., на жаль, знищені вже у наш час.
Територія пагорба залишалася в церковному володінні до 1917 року — за часів польської доби тут мешкали католицькі єпископи, що збудували дерев'яний палац на самому початку 17 ст. Той палац простояв два століття і згорів, а ось церква, про яку згадувалося вище, переживши не одне "перевтілення", існувала до 1879 року. Її колишній цвинтар залишався ще до початку 1930-х, коли останні його надгробки пустили "на матеріал" учні скульптурних майстерень.
Будівля, в якій розташована НАОМА, зведена 1900 року для Духовної семінарії, переведеної з Подолу. В 1918 році тут певний час таборували Січові Стрільці, а з 1925-го оселилися митці.
Переживши декілька переформатувань та перейменувань, Київський художній інститут, що став з 1992-го знов Академією, продовжує бути одним з найпривабливіших осередків не тільки навчання, але й відвідування. Мистецтво тут, буквально, на кожному кроці: будівля оточена садом з численними скульптурами та пам'ятними знаками.
Відзначимо меморіальну дошку на фасаді Академії, на якій ми можемо побачити її "батьків-засновників" разом з Михайлом Грушевським, бо саме він у листопаді 1917 року підписав наказ про створення цього навчального закладу.
Серед пам'ятників і скульптур на подвір'ї Академії можна побачити композицію на честь Казимира Малевича (викладав в інституті у 1927-30 рр.), пам'ятник Марії Примаченко (зображена 10-річною дівчинкою), давньоруському живописцю Аліпію, князеві Аскольду, "канонічні" скульптури Шевченка та Лесі Українки, зменшену авторську копію пам'ятника "Засновникам Києва", а також багато інших скульптур.
Безумовно, ще цікавішою для відвідування Академія є всередині, адже її коридори та навіть підвали заповнені різноманітними витворами живопису та скульптурної пластики різного ступеню талановитості й епатажності, що створює відповідну атмосферу.
- ДЕ? Вознесенський узвіз, 20
Монастир Святого Василя
На плоскій частині Вознесенського узвозу, по діагоналі від садиби НАОМА, привертає увагу модерністичний храм греко-католицької конфесії — монастир Святого Василя, зведений на початку нашого століття. 2001 року його відвідав Іоанн Павло ІІ, а наступного року храм освятили. Авторкою проєкту є Лариса Скорик.
За її задумом, обриси храму мають відсилати одночасно до архітектури Галицько-Волинської Русі та дерев'яних бойківських церков Прикарпаття.
Всередині — високий, дуже світлий інтер'єр, який одразу створює відчуття оптимізму та легкості. Головною святинею храму є мощі святого Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської, а також фрагмент мощів священномученика Йосафата (Коциловського), єпископа Перемишльського, замученого радянською владою в 1947 році.
- ДЕ? Вознесенський узвіз, 7
Колишній лікеро-горілчаний завод
Могутній корпус Казенного винного складу № 1 — центральний елемент візуального сприйняття Кудрявця з 1896 року по 1970-ті.
Це був єдиний в районі індустріальний об'єкт. Зводив його видатний архітектор Володимир Безсмертний (1862-1940), який також побудував невеличкий місток-віадук у створі Кудрявської вулиці при виїзді на Вознесенський узвіз (біля сучасного монастиря Св. Василя) — фактично першу в Києву дворівневу транспортну розв'язку.
У 1930-х центральну частину будівлі додатково надбудували, а пізніше зводили корпуси вже всередині території. Все було б чудово, але 2004 року завод свою діяльність припинив — далися взнаки бурхливі приватизаційні процеси та загальна суперечка за долю ділянки, адже вже тоді на неї спокусилися забудовники, намагаючись звести тут неоковирний житловий комплекс.
За 20 наступних років занедбані приміщення заводу поступово руйнувались, і деякі з них вже перебувають у жахливому стані.
- ДЕ? Вул. Кудрявська, 16
Особняки Кудрявця
Декілька особнячків в цьому районі мають неабияку архітектурну та історичну цінність. Найстаріший з них стоїть на вулиці Січових Стрільців, 22 та є на цей час, відповідно, найстарішим на цій вулиці.
Власники цього будиночку прослідковуються з 1840 років. 1887 року його декорували дерев'яним різьбленням, про що свідчить дата під трикутним щипцем на фасаді. Ще нещодавно він стояв закинутий, але "раптово" років зо три тому в ньому облаштували елітний ресторан.
Багатіший на дерев'яний декор будинок стоїть між НАОМА та монастирем Св. Василя, на Вознесенському узвозі, 13. Датою його побудови вважається 1893 рік. З бічної сторони будинку є дерев'яний балкон — ледве не єдиний в Києві у наш час.
Сучасні власники надали будинку додаткової "прикольності", збудувавши з боку НАОМА огорожу, на стовпах якої встановлено веселі скульптури котиків в усьому розмаїтті котячого життя. Значущим будинок є й історично, адже в ньому жили видатні мистецтвознавці, які викладали в Художньому інституті.
На фасаді встановлено дошку на честь Іполита Моргилевського (1889-1942) — історика архітектури, реставратора та літописця сумного періоду знищення сакральної спадщини України в 1930-х.
Недалеко, на Несторівському провулку, 8а, стоїть сильно перебудований та надбудований особняк, на фасаді якого меморіальна дошка свідчить про перебування в ньому 1909 року Івана Франка.
Роком раніше тут оселився Віктор Ігнатович (1862-1933) — фінансист та громадський діяч, один з керівників Київської контори Держбанку, скарбник "Українського клубу" — об'єднання української інтелігенції Києва початку 20 ст. Франко був одружений із сестрою його дружини.
Мабуть, найвідомішим особняком Кудрявця можна вважати той, в якому розташований єдиний на районі музей, що до березня 2022 року називався київським музеєм Олександра Пушкіна.
Розташований цей будиночок на вулиці Кудрявській, 9 і навколо нього міцно переплелися історія та політика. Попри те, що в ньому за півтора століття мешкало багато цікавих осіб, вцілів він у часи масового нищення рядової забудови Києва тільки тому, що в ньому п'ять років на межі 19 та 20 століть мешкала родина Булгакових.
Більш того, відвідувачів "музею Пушкіна" у передпокої зустрічав бюст саме… Булгакова. Музей в будинку відкрився 1999 року — на 200-річчя Пушкіна, і значною мірою з ініціативи російських дипломатичних структур.
Насправді Пушкін на Кудрявці ніколи не був (у його часи це була далека бідна околиця міста), а дата "1816" на анотаційній дошці будинку явно "прилаштована" до часів перебування в Києві "сонця російської поезії".
Історія будинку чітко прослідковується з 1882-го, і цього цілком достатньо, адже пізніше його перебудовував видатний архітектор Андрій Краусс (1859-1911). Як вказувалося, в ньому мешкало багато достойних особистостей — наприклад, останні роки прожила Марія Грінченко (1863-1928) — дружина відомого філолога Б. Грінченка.
У 1912-919 роках садиба належала громадському діячеві Павлу Мазюкевичу (1885-1919), розстріляному більшовиками за національно свідомі погляди. Саме Мазюкевич замовив великому архітектору Василю Кричевському (1872-1952) флігель позаду "музею Пушкіна" — притому у стилі українського модерну, зразків якого так небагато в Києві. На жаль, ремонти та псевдореставрації радянського та пострадянського часів значно спотворили витвір Кричевського.
Щодо експозиції музею, то вона також не була пов'язана напряму з Пушкіним — це була, радше, суто книжкова виставка на основі колекції дослідника Якова Бердичівського (нар. 1932 р.), який емігрував на Захід наприкінці 1980-х, залишивши місту свою колекцію книг та артефактів першої половини 19 ст.
Так, тут виставлялися певні видання творів російського поета і цінна статуетка, що зображувала його, адже більше йшлося саме про інші книжкові артефакти 1800-1840-х років. Зараз музей став називатися просто "Садиба на Кудрявці" та перелаштувався більше на "побутову" тематику.
