Край пасма київських пагорбів, що здіймаються над Подолом та плавно переходять у легендарну Щекавицю, у 19 столітті мав суперечливу репутацію.
З одного боку, район мав славу настільки бідного та непрестижного, що навіть мешканці віддалених куточків Подолу вважали, що на цих пагорбах живуть зовсім бідарі, передусім татари — одна з найбільш упосліджених національних спільнот в Києві, чиє буття обивателями бачилося гіршим за ромське.
Татари дійсно мешкали тут із 1840 років у халабудах на вулицях, названих пізніше з відповідним гумором: Татарська, Половецька та Печенізька. Вони варили мило, торгували зібраними по дворах старими речами, продавали килими та пахлаву, кінське м'ясо та шкіряні вироби. А по сусідству з ними мешкали, ясна річ, і євреї, і православні — тож тут сформувався прецікавий район трьох авраамічних релігій, живе свідоцтво мультикультурності Києва.
Вплив Лук'янівки
З іншого боку, близькість до Лук'янівки з її особняками заможної інтелігенції створила на інших вулицях Татарки — Нагірній, Овруцькій, Якубенківській — атмосферу певної провінційної розслабленості.
Тутешні особнячки були невеликими, непретензійними, проте створювали напрочуд затишну атмосферу тихої околиці з розлогими садами та товстезними дубами. Значна частина цих особнячків збереглася, що для Києва диво. А от бідняцька забудова на "половецько-печенізьких" вулицях була знесена ще за радянської доби. На узгір'ї поставили типові багатоповерхівки, "розчавивши" тутешні патріархальні пейзажі.
Археолог Хвойка та справа Бейліса
Відома Татарка і ще декількома цікавими фактами. Саме на її схилах, на розі Кирилівської вулиці та Богуславського узвозу, археолог Вікентій Хвойка (1850-1914) відкрив 1893-го Кирилівську стоянку первісної людини — найдавніше віднайдене поселення кам'яної доби на території Києва (датується приблизно 25 тис. роками до н. е.).
Друга ж подія була водночас сумною і гучною. Коли 1911 року в печерці на тому ж Богуславському узвозі знайшли вбитим хлопчика Андрія Ющинського, то у вбивстві, нібито ритуальному за характером, звинуватили єврея Бейліса. Процес Бейліса — ганебна сторінка пізніх років царату — стала останньою у світі спробою підтвердити так званий кривавий наклеп, тобто звинувачення юдеїв у вбивстві християнських дітей.
Насправді ж хлопчика зарізали місцеві злочинці — його сусіди, замаскувавши злочин під ритуальне вбивство.
Чорнобильський храм
На вулиці Нагірній, в створі вулиці Овруцької, у 1991 році розпочалося створення меморіального комплексу, присвяченому жертвам Чорнобильської катастрофи. Це був один із перших таких пам'ятних об'єктів у Києві, інший почав формуватися в ті ж роки на Дарниці).
В 1996-му відкрили Курган пам'яті, а ще 10 роками пізніше освятили Миколаївський собор, форма фасадів якого нагадує перший "саркофаг" над четвертим енергоблоком. Сама ж будівля храму в плані — восьмикутна, нагадує водночас Вифлеємську зірку та апокаліптичну зірку Полин. Цим, власне, храм і унікальний — він єдиний має саме такий вигляд у Києві.
- ДЕ? Вул. Нагірна, 1
Школа домогосподарства
На Якубенківській вулиці (донедавна — Тропініна) серед приватних садиб стоїть будинок Лук'янівської школи домогосподарства для дівчат, створення якої профінансувала на схилі років людина, чиїм ім'ям і названо вулицю, — Олексій Якубенко (1840-1917).
Інженер, благодійник та українофіл, він подарував цю ділянку для будівництва освітньо-практичного закладу для дівчат з незаможних родин. Вклалися у проєкт також міська управа, земство та відома меценатка Варвара Ханенко, яка дала кошти на влаштування оранжереї. Школу відкрили 1911 року. Якубенко особисто склав її ескіз, обійняв посаду почесного попечителя, а з наступного року заклад вже носив його ім'я.
Ця школа була де-факто професійним училищем з певним аграрним ухилом: дівчата 13-16 років (православного віросповідання) завершували тут середню освіту (обов'язковою умовою була наявність освіти початкової) і водночас опановували садибне господарство, скотарство, птахівництво, городництво, кулінарію, шиття, рукоділля тощо.
По закінченню курсу вихованки ще мали проходити аж трирічну практику в господарствах заможних родин, після чого отримували відповідні рекомендації. Зазначимо, що подібна освіта надавала неабиякий шанс заробляти власними навичками, ну і, звичайно ж, влаштувати особисте життя на ґрунті професійних знайомств — адже більшість прав, у тому числі юридичних, все ж мали чоловіки.
Це був історичний період, коли в імперії офіційно заговорили про створення класу "вільних фермерів" на противагу сільській громаді. Дружинами та помічницями таких от фермерів і мали стати "хатні господарки".
Реалізації тих планів завадили відомі події 1917 року. Тоді ж помер і Олексій Якубенко. У приміщенні школи влаштували дитячий будинок.
В наш час будівля перебуває в аварійному стані та стоїть зачиненою. Притому досі можна побачити первісні двері, віконні рами та навіс над ґанком.
- ДЕ? Вул. Якубенківська, 10
Особняки Татарки
На вулицях Овруцькій, Якубенківській, Нагірній, у провулках Квітучому, Делегатському, Нагірному ще стоять милі особнячки з багатьма деталями на фасадах — дверима, ґанками, балконними ґратами, віконними рамами й огорожами зовнішніх сходів. Усі вони збудовані в стилях історизму чи модерну.
На Овруцькій відзначимо аварійний особняк (№ 19) Антона Собкевича (1883-1945), лікаря, директора Інституту туберкульозу та колекціонера (зокрема, в нього були картини Олександра Мурашка, Віктора Пальмова та інших геніїв українського живопису 1890-1920-х).
У будинок № 25 було облаштовано психоневрологічну "санаторію" під керівництвом Івана Сікорського, видатного дитячого психіатра та водночас затятого шовініста, антисеміта та українофоба, який назавжди заплямував себе під час процесу Бейліса, підтвердивши, що євреї психологічно схильні до ритуальних убивств.
А в будиночку № 29 мешкав польський композитор Генрік Бобінський (1861-1914).
На Нагірній вулиці, 14 безумовним "лідером симпатій" є маєток Савранського — асиметричний, з урочистими сходами, що ведуть до ґанку, схованому під мереживним навісом на кронштейнах. Збереглися в цьому особняку й автентичні віконні фрамуги, і двері.
Двері також збереглися в особняках на Нагірній, 2 та на Якубенківській, 6 і 11. Цікавим є будинок на тій самій Якубенківській за № 5.
Він привертає увагу витонченими формами віконних рам та ґанком, а на зовсім маловідомому Квітучому провулку, 5, стоїть з 1912-го ошатний особнячок у неокласичному стилі — і в ньому крім дверей так само привертають до себе увагу напівкруглі сходи. Цей загублений в нетрях Татарки особнячок і досі, подейкують, належить нащадкам перших власників.
Макарівська церква
По інший бік Татарки, ближче до Щекавиці, стоїть найстарша в Києві (крім церков, перенесених до етнографічного музею у Пирогові) дерев'яна церква Києва – храм Св. Макарія (1897 р.) Притому стіни цього храму… старші за нього самого — адже зведені вони частково з бруса першої церкви на Старобайковому цвинтарі, а ту будували у 1830-х.
Зачинена 1938-го Макарівська церква була відкрита німцями у 1941 році, відтоді богослужіння в цих стінах не переривалося. До храму зносили ікони з інших зачинених та знищених київських храмів, а 1947 (!) року дві ікони для тутешнього вівтаря написав видатний український художник Іван Їжакевич (1864-1962).
- ДЕ? Вул. Стара Поляна, 42
Також читай: Прогулянка районами Києва: Пріорка
