Пригадуємо київські легенди: чий привид "жив" у "Сулимівці" на Лютеранській, 16
Фото: Вікісховище
Будинок Київського доброчинного товариства "Сулимівка" — один із найстаріших на Липках. А деякі кияни й понині вірять, що в садибі на Лютеранській, 16, лютують привиди. Хто ж раніше жив у помешканні, що є пам'яткою культурної спадщини України?
"Сулимівку" почали будувати в першій половині XIX століття. Автором проєкту був український архітектор італійського походження Людвік Станзані. А замовником — Яким Якимович Сулима, поміщик, син генерального судді Якима Семеновича та нащадок гетьмана Івана Сулими.
Яким і сам долучився до розробки проєкту та вніс свої побажання, бо сам захоплювався архітектурою, навіть навчався мистецтва проєктування у зодчого Василя Стасова. За його задумом, на території будинку мали бути фруктовий сад і виноградник. Початковий фасад садиби прикрашав шестиколонний портик на рівні верхнього поверху, напівовальний купол, а також трикутний фронтон.
Утім, дожити до готовності будинку Якиму Якимовичу не судилося — завадив чи то нещасний випадок, чи то вбивство. І в 1833-му садиба перейшла у власність його вдови, відомої доброчинниці Уляни Степанівни.
Тоді ж Києвом поповзли перші чутки — буцімто у вікнах можна було побачити білий силует небіжчика, лютого на свою дружину. Адже невдовзі після Якимової смерті Уляна Степанівна вийшла заміж за генерала Ловцова. Люди жалілися на гучний сміх та стогони, що лунали з будинку. Їхні страхи підкріпила й на диво скора смерть Ловцова — буквально за рік після весілля!
Врешті садиба стала власністю Київського доброчинного товариства, як і заповіла вдова Сулими перед смертю. А 22 вересня 1859 року тут відкрився доброчинний заклад. Він мав госпіталь, майстерні, рукодільню, пансіон для бідних привілейованого стану вихованок Фундуклеївської гімназії тощо. А тим часом киянам у вікнах будинку почав ввижатися ще й дух Уляни Степанівни...
Після того "Сулимівку" кілька разів перебудовували. 1866 року зі східного її боку влаштували церкву святого Олександра Невського — після того, здавалося б, привид Якима Сулими більше не лякав киян... Ось тільки вже незабаром у будинку здійнялася пожежа: люди вперто запевняли, що того дня садибою знову розгулював білий силует. Зрештою, в 1868 році "Сулимівку" перебудували за проєктом українського зодчого Михайла Іконникова.
1919 року Київське доброчинне товариство наказало довго жити. Певний час Сулимівський комплекс пустував, поки фантазія киян щодо привидів у ньому тільки розгорялася — то камені з нізвідки падали, то підозрілі речі біля садиби з'являлися. 1928 року "Сулимівку" перетворили на житловий будинок: головну споруду перебудували для комунальних квартир, а церкву розібрали радянці.
Нині триповерхова "Сулимівка" переважно здається під офіси — київський бізнес привиди, вочевидь, не надто турбують. Про історичне минуле нагадує хіба табличка на фасаді: що садиба є історичною пам'яткою та охороняється законом.
А втім, деякі кияни досі стверджують, що привиди не покинули "Сулимівку". Якщо ти віриш у потойбічні сили — цю місцину краще оминати. Якщо ж духи тобі не страшні, варто навідатися на Лютеранську, 16 — раптом знайдеш щось цікаве?
