Замок доктора Лапінського: таємниці історичної будівлі на Кудрявці
Фото: Вікісховище
На Кудрявці, по вулиці Олеся Гончара, 60, неподалік скверу Богдана Ступки, затесався майже справжній замок. Що нам відомо про будинок лікаря Лапінського та в якому стані він сьогодні?
Здалеку здається, що то просто невеличка башта, залишки минулої розкоші, красується над тротуаром. Направду ж ця маленька різьблена вежа — лише частина великого ансамблю колись величної садиби відомого київського лікаря-невролога Михайла Лапінського. Замок так гармонійно вписується в контекст вулиці, що одразу й не збагнеш, що він значно вирізняється архітектурно.
Водні процедури
На початку минулого століття лікар-невролог Михайло Лапінський викупив у спадкоємців барона Рудольфа Штейнгеля величезну ділянку між вулицями Бульварно-Кудрявською та Мало-Володимирською (нині Олеся Гончара). Це була розкішна садиба з замками, парками, алеями, фонтанами та ставком.
В тому замку, що й зараз виходить на вулицю Бульварно-Кудрявську та є нині частиною інституту ортопедії та травматології, Лапінский відкрив модну гідролікарню з масажами та лікувальними ваннами. Їздити за кордон на води могли не всі й не завжди, тому лікар відкрив таке СПА в Києві ще на початку минулого століття.
А згодом, натхненний значними прибутками від своєї популярної водної лікарні, Михайло Лапінський вирішив побудувати прибутковий будинок з іншої частини садиби. Так з'явився 8-поверховий замок по вулиці Олеся Гончара. Це пам'ятка місцевого значення, а у пам’яткоохоронній документації її власницею вказана дружина лікаря — Марія Лапінська.
Михайло Лапінський був вельми цікавою постаттю. Кажуть, що ніби саме він приймав іспит у студента-медика Михайла Булгакова.
Подейкують навіть, що саме замок барона Штейнгеля, який перетворився на водолікарню, зображений в романі "Майстер і Маргарита" як притулок Майстра. Михайло Лапінський також весь час допомагав молодшому братові письменника в його емігрантському житті.
Михайло Лапінський був неврологом, але його діяльність також стосувалася психіатрії. Він займався вивченням нервових і психічних захворювань, в еміграції створив кафедру нервових та психічних хвороб у Загребському університеті, яку очолював протягом 25 років. Його наукова діяльність включала вивчення неврозів, інсультів і супутніх патологій.
Київське Середньовіччя
Звідки у лікаря Лапінського тяга до середньовічної архітектури, історія замовчує. Хай там як, будівля по Гончара справді відповідає умовам спорудження замків. Адже замок як архітектурний елемент є укріпленою будівлею (або комплексом) із масивними стінами, вежами, брамою і житловими приміщеннями, що виконували оборонну, житлову та символічну функції.
Якщо в давніші часи навколо споруди було вирито рів, то замок також оснащували мостом. Рову в неоготичному стилі у споруди Лапінського не було, але власний місток побудували. Він існує й нині, будучи проходом від вулиці до під'їзду на рівні другого поверху.
Цей прохід був для прислуги. Свого часу міст з'єднував невеличку двірницьку з круглою вежею і основну будівлю. Шлях до нього пролягав крізь дахи одноповерхових будівель, які містили льодовні, пральні та сараї. Тут, на даху-терасі, буяли квіти та дерева, стояли лавочки для відпочинку мешканців.
Башточка, яка виходить прямо на тротуар, і є тією самою двірницькою. Тепер в неї орендують приміщення різні компанії. Колись там був офіс стилістів, які працювали на різних телешоу.
Поверхів тут 7 плюс напівпідвальний, на кожному — по дві просторі квартири на 5 та 7 кімнат. Вікна різні за формою, зокрема й стрільчасті, розділені фризами (декоративними смугами з цегли). По боках будинку виступають два ризаліти, які підкреслені по кутах маленькими башточками.
Ризаліти як архітектурний елемент — це декоративні виступи на фасадах будівель, які часто виконують у вигляді вертикальних смуг або потовщень стін. Їх використовують для створення контрастів, підкреслення структурних частин фасаду або як елемент, що розділяє стіни на частини. Ризаліти виконують не тільки естетичну, але й іноді конструктивну функцію, допомагаючи посилити стіни.
1908 року, коли будинок було зведено, він вважався не тільки одним з найвищих у місті (30 метрів), тримаючи цей статус аж до 1912 року, але й одним з крутіших, адже мав два ліфти. Серед відомих орендарів будинку був Симон Петлюра, який проживав у квартирі №3 протягом 1918-1920 років. Також у будинку проживав і сам власник Михайло Лапінський з родиною, аж до вимушеної еміграції за кордон у 1918 році.
З боку брандмауера (однієї з бокових стін) проєктувальники зробили умисне заглиблення. Цей хитрий прийом використали для того, щоб можна було оформити таку стіну вікнами. Адже за законами того часу, такі стіни мали бути суцільними й не містити вікон.
Брандмауер — це протипожежна стіна, яка обмежує поширення вогню між частинами будівлі або між сусідніми будівлями. Виконується з вогнетривких матеріалів, як-от цегла чи бетон, і часто виступає над дахом для додаткового захисту. Основна функція — підвищення пожежної безпеки. Не має містити отворів — вікон, вентиляційних проходів, дверей.
Ім’я архітектора цієї фортеці невідоме. Певний час її створення приписували Владиславу Городецькому — у Києві заведено всі незвичайні будівлі відносити до фантазії цього майстра. Та достеменних підтверджень цьому не має. Як і документів, які б свідчили, що його спроєктував Володимир Ніколаєв, який звів сусідній "замок барона".
А що сьогодні?
Будинок мають реконструювати. Але й нині він має кращий вигляд за багато інших історичних будівель Києва, про які ми вже писали.
З боку, якій межує з територією інституту травматології, великі балкони-тераси засклені. Територія будинку повністю огорожена високим кам'яним парканом в тому ж стилі, що й весь ансамбль, та викладена київською цеглою.
А з іншого боку — обнесена вже сучасною огорожею просто як приватна зона для відпочинку. Зі сторони інституту красиві вікна-трифори закладені цеглою: чи то комусь заважав вид на інститут, чи то намагались саме з цього боку зробити протипожежну стіну.
Трифора — вікно, вертикально поділене на три отвори, розділені трьома колонами чи пілястрами, на які спираються три арки.
Упродовж останніх років активісти та місцеві мешканці неодноразово наголошували на необхідності реставраційних робіт для збереження не лише самого будинку, але й інших елементів архітектурного ансамблю пам’ятки: огорожі, містка, сходів з парапетом, майданчика та підпірного муру. Якщо опинишся на Кудрявці — варто оглянути цю архітектурну пам'ятку з усіх боків!
