Як пробігти ультрамарафон пустелею Невади на Burning Man: власний досвід
Фото: Тетяна Гриньова
Тетяна Гриньова, авторка колонок про біг та читання на "ТиКиїв", має хобі — колекціонувати марафони по всьому світу. Зараз вона подолала 42 такі забіги, як-от: New York City Marathon, марафони в Парижі, Барселоні, Відні, Сан-Франциско, Тель-Авіві, Амстердамі, Ротердамі, Києві й Одесі. У практиці були навіть марафони на біговій доріжці та навколо власного будинку під час локдауну. Але найдивніший і найекзотичніший — ультрамарафон (53 км) на Burning Man, який вона пробігла у 2019 році.
25 серпня цей, мабуть, найвідоміший фестиваль у світі, стартує в пустелі Невади, і Тетяна вважає, що кожен бігун, який себе поважає, потрапивши на Burning Man, повинен отримати цей незабутній досвід — понад 50 кілометрів бігу пустелею.
Про фестиваль і забіг
Burning Man — це не зовсім фестиваль, а утопічне місто, яке будують протягом тижня посеред пустелі. Після закінчення заходу його розбирають. У 2019 році тут було більше за 80 000 учасників з усього світу: шалені люди, які живуть тиждень у дуже спартанських умовах вічного пилу. Пустеля в Неваді встелена не піском, а дрібнодисперсним білим пилом, який одразу ж покриває своїм шаром усіх, хто сюди потрапляє, стираючи ознаки класів, релігій, рас, орієнтацій і віку.
Це тиждень мистецтва та самовираження: тут можна бути будь-ким у всіх можливих сенсах цього слова. Головне — не заважати іншим і не порушувати особисті кордони навколишніх. Тут немає грошей, зв'язку (ну, майже), реклами й оцінювальних суджень. Все, що потрібно для життя й функціонування всього міста, таборів і тебе самого, ти повинен привезти власноруч (а потім забрати). Діють 10 правил Burning Man, наприклад — дарування замість обміну на гроші, радикальне самовираження та прийняття, відсутність будь-якої реклами чи комерційних проявів.
Ультрамарафон, у якому я брала участь — це 50 кілометрів по пустелі Невади, в межах фестивалю, який проводять в останній тиждень серпня уже 38 років поспіль.
Я збиралася їхати на Burning Man i бігти ультрамарафон ще у 2018 році, коли проводила свій божевільний (зараз він мені таким не здається) челендж із 12 марафонів за рік. Я чула, що такий забіг існує, і дуже загорілася цією ідеєю. Тоді не змогла потрапити на фестиваль — не на часі, дорого й безліч інших нюансів. Але ціль залишилася. До того ж, вважаю, що кожен бігун, який себе поважає, потрапивши на Burning Man, обов'язково повинен подолати цей суперфановий і захопливий забіг. Спойлер: він доволі легкий, попри погодні умови. І дуже ексклюзивний: близько 300 учасників.
Your body is not a temple, it is an amusement park ("Твоє тіло — не храм, а — парк розваг") — свідчить табличка на в'їзді в Burning Man. Тож не страждай, а отримуй задоволення!
Про організацію забігу
Марафон у пустелі — цікавіший, ніж міський. Ультрамарафон у пустелі — ще й захопливий, щонайменше тому, що ти не біг його ніколи раніше. А часом смішно й незвично — оскільки тут немає інтернету та зв'язку, ти приходиш реєструватися в біговий табір, заповнюєш від руки анкету й забираєш стартовий номер.
Для "непосвячених": увесь Burning Man складається з різних таборів, кожен з яких щось "дарує" спільноті: хтось будує бар із безплатними напоями, хтось варить плов і борщ і годує ними задарма, хтось зводить лазню і запускає охочих, хтось влаштовує дискотеки, а ці люди (табір бігунів називався Pink Lighting) організовують ультрамарафон.
Звісно, це безплатно. Втім ти донатиш (за бажання й можливості) снеки, енергетичні батончики, воду, ізотонік. Це все викладають на пунктах гідратації та видають волонтерами. Важливо: тобі наливають тільки у твій кухоль — одноразового посуду на Burning Man немає. Тому біжиш завжди з ним чи пляшкою (марафонцям не звикати).
В кінці Deep Playa (частина пустелі, де немає таборів і майже відсутні люди) був пункт Martini Mile. Проте пропонували тут не вермут Martini (реклама заборонена), а коктейлі з горілкою, які "струшувати, але не змішувати". На останньому колі я навіть спробувала один: я й так на Burning Man і біжу марафон — що може бути дивніше?
Туалети є вздовж усієї траси, а воду й ізотонік потрібно набирати на кожній точці, аби не зневоднити тіло. Я дотримувалася цього правила й почувалася чудово.
Ультрамарафон складається з чотирьох кіл по 11,5 кілометра + "хвостик". Ти біжиш внутрішньою частиною всіх таборів, потім потрапляєш на Deep Playa — зовнішню межу міста, яку не можна переступати. Половину часу біжиш по ідеальній пустелі й розумієш, що вона походить від слова "пустота". Нічого... Тільки ти та простір.
Такий вигляд має мапа Black Rock City: це ідеальне коло, в центрі якого стоїть той самий Man, якого спалюють у передостанній день, одне півколо — це сектори таборів, інше — Playa, пустеля з артоб'єктами, якою їздять тільки арткари та велосипедисти, і де не можна ставити намети.
Про враження від забігу
Старт марафону о 5 ранку, коли весь Black Rock City виглядає як неоновий Лас-Вегас: ще темно й усюди веселощі та музика.
Тож о 4 ранку я прокидаюся (навколо какофонія з музики) у своєму запиленому наметі, намацую в темряві бігову форму та кросівки, чищу зуби, хапаю банан, вдягаю шубу, напинаю ліхтарик на лоб і велосипедом мчу на старт, перетинаючи неонову вечірку.
Найстрашніше — загубитися, бо світлові орієнтири в темряві можуть раптово переїхати на інше місце. Але я встигаю: замикаю велосипед на ключ, кидаю в багажник шубу і вчасно встигаю на старт. А кілька сотень людей-ліхтариків вибігають мені назустріч.
Видовище сюрреалістичне: тут голі люди танцюють із пляшками віскі, їздять по пустелі арткари з танцівниками на борту, хтось запрошує тебе випити, а ти біжиш крізь темряву за температури +8 зі своїм ліхтариком, кухлем води та думками про шубу й ліжко.
Це прекрасний досвід чотирьох однакових, але таких різних кіл. Ти бачиш, як "засинає мафія, прокидається місто" — світає, і помічаєш, як змінюється картинка — одні вечірки закінчуються й люди йдуть у намети, інші — свіжі, тільки-но прокинулися. Сонце сходить, повітря теплішає й швидко перетворюється на спеку.
Але найбільше вражає тут не пустеля й не арткари, а вболівальники. Мене ще ніколи не вітали на трасі з вигуками: "You are amazing!!!" п'ятеро абсолютно голих людей, синхронно повернувшись до мене своїми задами. Погодься, такого не зустрінеш на жодному з марафонів.
"You are crazy and I love you!" — гукає мені, проїжджаючи повз, дівчина. Це все — про Burning Man і про цей ультрамарафон.
Спілкуючись із тутешніми марафонцями, я зрозуміла, що для всіх це не перший забіг. Тож усі фінішують спокійно, радісно, без надриву. Хтось прогулюється з пивком на 45-му кілометрі, хтось присів перепочити на дивані, хтось добіг за три з гаком години. Раді усі, вітають усіх!
А костюми! Усі біжать по-різному: хто — в спідниці, хто — з хвостом, хто — топлес. У 2018-му марафон припав на "день туту" (спідниці-пачки з фатину). Тому майже всі бігли в них. Хлопці — теж. Мої улюблені образи — абсолютно гола дівчина з номером, написаним на грудях, і літній чоловік (з Техасу — я з ним пробіглася трохи), розфарбований синім кольором. Він теж біг без одягу, а стартовий номер приколов шпильками до грудей.
Сама ж траса легка, проста, дуже пласка — ідеальна. Щоправда, я двічі звернула не туди — вказівників бракувало. Результат — близько 53 км за приблизно 6:20 на табло або 5:47 у Nike+.
Здається, головна сила Burning Man — це абсолютна відсутність конкуренції та порівняння себе з кимось. Ти прекрасний уже тому, що ти — це ти. Щодо бігу так само: неважливо наскільки швидко ти біжиш, якщо не зупиняєшся.
