Як пробігти з Києва до Одеси за 5 днів: 3 травня розпочався благодійний забіг киянина заради "Госпітальєрів"
Фото: Михайло Іванченко
Цієї суботи, 3 травня, Михайло Іванченко розпочав свій благодійний ультразабіг з Києва до Одеси: самотужки, без машини та напарників. Його мета — подолати відстань у 475 кілометрів (300 миль) за 5 днів, встановити національний рекорд України та зібрати кошти для медичного підрозділу "Госпітальєри", який рятує життя українських захисників безпосередньо на фронті.
Нещодавно база "Госпітальєрів" була знищена ворожим ракетним ударом, тому терміново потрібні кошти на закупівлю медикаментів, обладнання, автомобілів. Михайло закликає долучитися до збору за посиланням і зробити символічний донат у 475 гривень, що дорівнює кількості кілометрів від Києва до Одеси.
Михайлу Іванченку 44 роки, він родом із Донбасу, але вже понад 20 років живе у Києві та області. У повсякденному житті працює юристом у міжнародній логістичній компанії, займається економічною безпекою та комплаєнсом.
Редакція "ТиКиїв" поговорила з Михайлом про його біговий досвід, мотивацію та планування забігу від Києва до Одеси. А слідкувати за його оновленнями та переміщеннями онлайн ти можеш у телеграм-каналі забігу.
Про початок бігового життя та ультразабігів
На початку війни у 2014 році я вирішив підтягнути свою фізичну форму, бо рано чи пізно опинився б у війську. Почав із ЗФП та кілька разів на тиждень бігав по 3 км у парку. Але одного разу зустрів однокурсника, що займався тріатлоном, і він переконав взяти участь у напівмарафоні.
А там понеслось: драйв стартів, купа однодумців, якісь пригоди та відкриття, мотивація та реальний прогрес, все це як потік несло мене кілька років, кілька разів навіть "стояв на тумбочці", надихався та надихав інших. Згодом я зрозумів, що не є швидким бігуном, і вирішив знайти себе у витривалості — пробігти перші 100 км. І це відкрило нові горизонти: я зрозумів, що всі перепони у нашій голові, і якщо вміти знайти ключі до власного "я", то можна зробити багато чого…
Я бігав понад 12 разів трек "Мала Карта України" (40 км), як гід водив ним бігунів, та врешті з друзями пробіг "Велику карту України" у 135 км.
Про початок шляху в ультразабігах
Восени 2020 року я важко перехворів на COVID — легені зіпсовані, пульс був захмарний навіть від простих побутових справ. Я поставив собі за мету відновитися і як мотивацію обрав добігти за один день з Києва до Канева — до меморіалу Шевченка на його день народження (128 км). Тренувався бігати повільно на низькому пульсі кілька місяців. І я це зробив!
Потім до бігу додав велосипед, бревети, веломандри та згодом — ультратріатлон "Київмен".
Про підтримку бігової спільноти та стосунки з родиною
В різні часи це різні люди та спільноти. До початку великої війни регулярно організовував забіги для друзів: "Навколо України", "Добігти до моря" (з Подолу у Вишгород та назад — 50+ км), раз на тиждень робив Bla-bla Run — пробіжки у розмовному темпі з цікавими людьми, що відкривали для себе світ бігу. Регулярно тренуюся з командою Sapik Team. Колеги по роботі вболівають за мене на всіх змаганнях. А головна команда підтримки — мої діти.
Підтримка близьких — це одвічна проблема нерозуміння мотивації та всього, що пов’язано з бігом і спортом. Певною мірою це стало каталізатором у руйнуванні моїх стосунків з дружиною. Батьки, які мають надлишкову вагу та весь букет серцево-судинних захворювань, теж весь час намагалися чинити тиск, аби я "не пошкодив коліна" та "мав солідніший вигляд", поки на їхніх очах я не зайняв призове місце у змаганнях.
Маю надію, що власним прикладом я мотивую своїх дітей не стільки займатися спортом, а розуміти, що в житті є альтернатива алкоголю/наркотикам, що можна отримувати задоволення від досягнення довготривалих цілей та спілкування з однодумцями.
Про підготовку до ультразабігу
Вже понад рік у мене стабільна тижнева база тренувальних навантажень: 50–70 км бігу асфальтом та трейли, за сезоном — велотренування. Вдома щодня роблю вправи на загальну фізичну форму (віджимання, прес, планка, на гнучкість). У підготовці саме до ультри важливо призвичаїтись бігти на низькому пульсі, з повільним, але стабільним темпом і, головне, без зайвих різких рухів, що з’їдають енергію або можуть призвести до травм. Та головне — повірити в себе, зважитись на саме випробування, продумати всі дрібниці, відпустити з голови тривожність та вийти на маршрут.
Бігаю як вранці, так і ввечері, але з паузами десь 30–36 годин. Прокидаюся зазвичай о 6 ранку — пробіжка 10–15 км, сніданок та на роботу. Якщо зранку не бігаю, то це вправи на прес, гнучкість або просто побутові справи. Іноді роблю вправи в офісі в обідню перерву.
Якщо не бігав зранку, то роблю це вже ввечері — ті самі 10–15 км або раз на тиждень 20–25. Щосуботи — велотренування в групі, а щонеділі — ранковий трейл у Голосієві з бандою Sapik Team.
Про стан здоров’я та тренера
Здоров’я моніторю регулярно, бо вже вік відповідний, але після кількох обстежень перед попередніми стартами зрозумів, що глибокий професійний аналіз стану саме спортивними лікарями мені недоступний — як фінансово, так і організаційно, на жаль. Особистого тренера я ніколи не мав (не беріть з мене приклад), тому просто читаю, дивлюсь відео, спостерігаю за тими, кого вважаю прикладом.
При підготовці до цього забігу консультувався з Олегом Лебедєвим, який вже багато разів брав участь у забігах на 3100 миль (спробуйте зрозуміти, яка це відстань, якщо під час забігу Олег відвідує перукаря один чи два рази).
Все може статися, тому маю медичну страховку, набір ліків на різні випадки, пластирі. Але якщо бігти самому, то всього мінімум: пластир, німесил, крем від сонця. Важливо контролювати водний баланс, пити ізотонік, не перегріватися на сонці та мити руки перед їжею, щоб не отримати діарею десь посеред шляху.
Про харчування на ультразабігах
Я люблю готувати, тому у повсякденні маю збалансоване харчування. Останні кілька місяців уникаю важкої їжі. Чим харчуватися під час забігу — це завжди питання, відповідь на яке залежить від наявності автосупроводу, бо на собі нереально нести кілька кілограмів їжі кілька днів.
Якщо є супровід, то це повноцінні страви та легкі перекуси: паста з сиром, бутерброди з лаваша, курки, овочів та сиру, желейні цукерки та чай з термоса.
Якщо ж бігти самому, то роблю сам собі відправлення Новою поштою у проміжні пункти — це по 5–6 гелів, злакові батончики, ізотонік, а також купую щось поїсти в магазинах та на АЗС.
Про план забігу Київ-Одеса
Планую бігти щодня по 100 км з короткими паузами на перекус кожні 10 км. Ночівля у мотелях. Залежно від погоди планую щодня стартувати о 8 годині або дещо раніше, щоб бігти у світлу пору доби.
Умовно маршрут можна поділити на п’ять відрізків по 100 км: до Білої Церкви, Умані, Кривого Озера та с. Знам’янка, Одеси. Все, що між Уманню та Одесою, буде складним через довгі підйоми-тягуни та малу кількість АЗС, кафе й магазинів на трасі. Та й морально буде складно саме на третій та четвертий день примусити себе вийти на маршрут. Сподіваюся, що на п’ятий буде легше — через наближення фінішу.
Про мотивацію
Я вибрав для благодійного збору саме "Госпітальєри", бо військові медики фактично витягають поранених з того світу в умовах бойових дій, евакуюють поранених до стабілізаційних пунктів та надають їм там шанс на життя, якого може і не бути, якщо відсутні медикаменти, спорядження, автомобілі та ще багато речей, які постійно знищуються в умовах війни.
Життя складне, але ніхто, крім нас, не зробить його краще. Ніхто, крім нас, не врятує Україну. Попереду у нас довгий шлях, але ми маємо перемогти. Тому відсуваємо межі у своїй голові, знаходимо сили та об’єднуємось разом задля перемоги. Хай кожен на своєму місці робить все, що може, аби наблизити її.
